Впродовж століть ікони сумлінно слугували засобом промивання мозку і задурювання народу, та єдиною реальною силою, що стояла за ними, була сила влади панівної верхівки.

 

---

 

Захисниця небесна, охоронниця сумлінна

 

Ось на нас дивиться образ Божої Матері «Пом’якшення злих сердець». Їй моляться під час ворожнечі, переслідувань, а також просять захистити від недоброзичливців і дарувати терпіння.

 

 

«Мовчав і молився у муках Іван,

Взяв руку відтяту в лівицю,

А потім, кривавий, каліка, пішов

В пречистої діви каплицю.

І перед іконою впав до землі,

І руку відтяту тримає,

І молиться голосно, й плаче, і так

У болі тяжкім промовляє:

«Маріє, небесна леліє! Се я,

Що сею своєю рукою

На честь твою стільки похвальних пісень

Списав, ось корюсь пред тобою!..»

 

Ці рядки з поезії Івана Франка «Рука Івана Дамаскіна» (м. Львів, 1895 р.), у якому описано легенду про Діву Марію, що відгукнулася на молитву, зійшла з ікони та зцілила скаліченого візантійського богослова. Він переконливо показує, скільки пристрасних і нездійснених надій плекали люди, звертаючись по допомогу до ікон. Віруючі сподівалися отримати за їх допомогою зцілення від недугів, багатий врожай, захист від пожеж, які особливо часто спалахували в селах, спасіння від усілякого поневолення і насильства.

 

Від написання цієї віршованої легенди минуло понад століття. Сучасні українці купують для захисників супутники, дрони, тепловізори, автомобілі. А на скаженому заболотті медіапомийки досі годують населення ось такими новинами: «На прохання солдатів прихожани орловського храму передали російським військовим ікони, пояски з молитвою і солодощі».

 

 

Богу ся молить, а хлопа неволить (українська приказка)

 

Але, незважаючи на щедрі дари, молитви та поклони, ікони не допомагали як раніше, так і зараз. У минулому посухи, неврожаї, епідемії йшли одна за одною. По кілька тисяч селянських дворів вигорали від пожеж щороку. Не щадив вогонь ікону «Неопалимої купини», що убезпечує, за церковним вченням, від пожеж. Тож кого могли врятувати ікони, коли вони не спроможні були захистити самі себе?

 

Та й під час російських навал на наші землі московинські солдати зривали з ікон срібні та позолочені різи, розрубували їх на тріски, без остраху топтали суворі лики святих.

 

Деякі запрошені «експерти» з екранів російських телевізорів вбачають причину військових поразок у тому, що лінію фронта треба було облітати з іконами.

 

 

Колись, у перші роки становлення християнства, проповідники нової віри розрубували та спалювали ідолів на очах у переляканих язичників, їхніх шанувальників. Цим християни хотіли довести немічність старих богів – дерев’яних істуканів. Але християнські ікони виявилися такими ж немічними перед людською силою, як і їхні предки – ідоли. Це безсилля ікон дістало яскравого відображення у народних приказках: «Намалювалась, як ікона, а на шиї – хоч гречку сій», «З одного дерева ікона і лопата», «На образ глянеш – свят не станеш» тощо. І навіть були такі прокльони: «Щоб на тебе образи напали!».

 

Чиї обличчя закарбовані на іконах

 

В усі часи свого існування до людей, навіть якщо вони православні, РПЦ ставилася не по-християнськи, освячуючи розбій та насильство.

 

Культ ікон усіляко насаджувався духівництвом РПЦ і УПЦ (МП) для впровадження у свідомість віруючих переконання у своїй безпомічності й нікчемності перед божественними силами, поневолювачами і владою. Під виглядом святих на іконах писалися криваві диктатори. Наприклад, імператриця Катерина ІІ (1762 – 1796 рр.), що видала два маніфести про іноземну колонізацію України, писалася на іконах в образі святої Катерини. За її правління у 1777 р. з Криму виселили кримських татар, з України – українців, а на обжиті місця було завезено московинів.

 

Микола ІІ Романов, під час правління якого (1894 – 1917 рр.) було остаточно заборонено не тільки видання українських книг, але і вживання слів «козак», «москаль», «Україна», «українець», «Січ», «Запоріжжя» тощо, писався на іконах в образі Миколая Чудотворця.

 

У новітній період на іконах стали часто писатися російські терористи та їхні лідери. «Моторола» писався в образі «святого воїна Арсенія», а путін і шойгу – взагалі в образі самих себе.

 

 

Церковні «дива» минулих часів

 

Особливу роль в одурманюванні населення відігравали так звані «чудотворні» ікони, котрі безсоромно фабрикувалися церковниками. Кожна з них мала свою чаклунську спеціалізацію: «стягнення загиблих», тобто відшукання тіл солдатів або мирних людей, що зникли безвісті, «спорительниця хлібів» – проти неврожаю і т.д.

 

За допомогою фальсифікації «чудотворних» ікон духівництво намагалося відволікти людей від реальних соціально-політичних проблем. Невипадково саме в часи поневолення та російської імперської окупації, наче на замовлення, відбувалися різні дива з іконами. Навмисно поширювалися чутки про їх нібито «обновлення», про загадкову появу ікон і багато інших казочок.

 

Справжнісінька «епідемія» таких явищ спалахнула на початку ХХ століття. В одній тільки херсонській єпархії протягом трьох місяців відбулося десять «обновлень». Архієпископ херсонській та одеський Юстин писав до синоду стосовно цього:

 

«Обновлення ікон у херсонській єпархії – явище звичне й таке, що повторюється щорічно, навіть кількаразове. У поточному ж році воно набуло характеру, певною мірою, епідемічного».

 

Як виявилося, такі «дива» здійснювалися дуже просто. Для обновлення ікону зазвичай чистили цибулею або крейдою, а сильно закопчену промивали саморобним миючим засобом з нашатирю та скипидару.

 

Навіть у роки радянської окупації України духівництво продовжувало використовувати культ ікон для утримання навколо себе віруючих. Ікона «державної божої матері» стала свого роду символом нової доби. При цьому слід зазначити, що наші люди, на відміну від московинів, скептично ставилися до попівських вистав і глузували з усього цього. В українському фольклорі того часу залишилася сила-силенна приказок, які висміюють РПЦ і попів: «Попи дурять раєм, а більшовики – комунізмом», «Де Крим, де Рим, а де – попова груша», «Дурневі чудо, а попові хліб», «У церкві обновився хрест, а на попові – ризи» та багато інших.

 

Сучасні містифікації з іконами

 

РПЦ завжди тонко реагувала на будь-які зміни та прагнула догодити тим, хто при владі, аби тільки зберегти свій вплив на людей. Так сталося і після приходу більшовиків. Чимало аналогічних «чудес» розігрували попи під час примусової колективізації та розкуркулення з метою залякування населення.

 

Разом із тим, сьогодні подібні «дива» відбуваються і в ПЦУ. Наприклад, у середині березня 2022 року (за три тижні після широкомасштабного російського вторгнення) в селі Ременів на Львівщині у храмі ПЦУ нібито «замироточила» ікона Пресвятої Богородиці «Всецариця». У медіа одразу пішла хвиля публікацій, в яких священники тлумачили це явище як знак прояву добра і божої підтримки: «Маємо чекати позитивних змін, – в один голос казали вони, – бо коли ікона кровоточить, то передвіщає біду, а мироточить – значить, на добро і підтримку. З нами Бог і Матір Божа, а значить – перемога буде за нами».

 

«Диво» від ПЦУ слід розуміти так, що священники намагалися підтримати українців, явивши їм «знак божий» і сказавши те, що всі хочуть почути. Але давати людям хибні надії – дуже погана практика. З обіцяних священниками добрих зрушень такими можна умовно вважати тільки визволення Київщини, Сумщини та Чернігівщини. Після цього відкрилася трагедія в Бучі, катівні та масові поховання цивільних мешканців на всій звільненій території. Потім був Маріуполь, Сєвєродонецьк, Лисичанськ та інші міста, які рашисти перетворили на мертві руїни. Протягом наступних місяців було стільки загиблих, що в цьому ніяк не можна знайти ознаки позитивних змін. Де та «Всецариця», коли щодня окупанти продовжують винищувати українських дітей, жінок, коли війна забирає наших Героїв? І це не кажучи вже про зруйновані оселі, де люди теж тримали ікони Божої Матері «Пом’якшення злих сердець», «Неопалимої Купини»…

 

Безперечно, перемога буде за нами, однак сьогодні боги носять не ризи, а форму ЗСУ. І навіть самі сильні «чудотворні» ікони є немічними перед дивовижною силою духу вільних українців, які виборюють своє майбутнє.

 

Як підживлюється культ ікон

 

Давно відійшли у минуле ті часи, коли вирували страшні епідемії холери та чуми, систематичні неврожаї та пожежі. Проти хвороб створено вакцини. Для підвищення врожайності сільськогосподарських культур застосовуються екологічні добрива та засоби боротьби зі шкідниками. На озброєнні рятувальників і пожежників перебуває новітня техніка. Інше лихо, що спіткало нас, прийшло не від  вищих сил, а від північних сусідів. У тому, що відбувається зараз, ми чітко знаємо, хто є нашим справжнім ворогом і чому російського державного монстра треба знищити раз і назавжди. Для цього нам потрібна зброя, сучасні засоби ППО, а також авіація. Але не дощечки з ликами святих і не «чудотворні» мощі.

 

Однак релігійні забобони досі живуть у свідомості нашого народу. Намагаючись зберегти свої позиції, свій авторитет у суспільстві, духівництво нерідко вдається до фабрикації різноманітних чудес. Час від часу то в одному, то в іншому регіоні чудесно з’являється чи обновлюється ікона. То в Одеській області в іконі Казанської Божої Матері квіти ростуть і розпускаються прямо всередині кіота і перед іконою нібито без ґрунту і води (Свято-Миколаївський храм, с. Кулевча). То буквально кілька днів тому до Святогірської лаври приплила по Сіверському Дінцю ікона преподобного Серафіма Саровського…

 

І служителі церков поспішають оголосити віруючим, що такі явища є доказом існування божественних сил. Подібні «дива» використовують і шарлатани-сектанти, щоб обирати довірливих адептів. Щодо «явлення» ікони Серафіма Саровського – звичайної паперової літографії у рамці під склом, то до річки Сіверський Донець вона могла потрапити самими різними шляхами. Враховуючи те, скільки навколишніх селищ і міст там було зруйновано рашистами та скільки людей було вбито, ікона могла належати або комусь із колишніх мешканців, або біженцям, які загубили її разом з іншими речами. Так само, вона могла бути привезена і кимось з окупантів. Можуть бути й інші варіанти. Тут усе одно немає нічого надзвичайного, адже ікона виготовлена людськими руками, і з’явилася вона біля лаври теж за допомогою людського фактору.

 

Творимо майбутнє у реальному житті

 

Серед наших співгромадян ще є ті, хто з надією на допомогу відбивають поклони і твердять молитви перед іконами. Вшанування ікон засмічує свідомість сучасної людини невігласькими уявленнями про навколишній світ, принижує гідність, уводить далеко від нашої спільної мети, від активної участі в обороні та розбудові України.

 

У наш час великого розвитку науки та могутності людини, час втілення самих амбітних мрій остаточно гинуть старі забобони. «Віримо в ЗСУ!», – кажуть тепер українці, незалежно від їхнього віросповідання. Для старих забобонів не залишається місця у свідомості людини ХХІ століття. Настає кінець іконам. Вони мають отримати останній притулок у музеях історії, поряд зі своїми пращурами – кам’яними бовванами і дерев’яними ідолами.