Євген Бадін
Latest posts by Євген Бадін (see all)
Кожен росіянин знає (може й не читав, то хоча б чув) про своїх видатних письменників і пишається ними. Велетенська постать Льва Толстого відома кожному росіянину, а його роман «Війна і мир», просякнутий духом пацифізму, вивчається у школах друге сторіччя.
Як гуманна література пробуджує нелюдські якості
В час російсько-української війни багато українців, особливо старшого покоління, котрі вивчали російську літературу в школі, переймаються питанням: як трапилося, що країна, яка дала світові великих письменників-гуманістів, стала країною антигуманною, мафіозно-фашистською? Чого взагалі варта тоді культура, яка не зачіпає абсолютну більшість народу?
На війні загострюються і проявляються в екзистенціальних ситуаціях приховані людські якості. В сучасній російсько-українській війні проявилося дуже багато ненависної нетерпимості й жорстокості з боку російського війська. Але коли ми звернимося до твору Толстого «Війна і мир», то не побачимо жодної жорстокої сцени з участю російських солдатів і офіцерів. Сама шляхетність. Постає дилема: або російський люд кардинально споганився за два сторіччя, або Толстой навмисне уникнув жорстких реалій війни.
Чотири томи роману «Війна і мир» Льва Толстого
У романі є загальні сцени, де автор змальовує поля з численними трупами людей після битви під Аустерліцем або під Бородіним. Причиною багаточисельних смертей є тільки Наполеон, начебто російська армія ще до 1812 року не ходила неодноразово за кордон воювати з Наполеоном. Толстой, безумовно, посприяв міфу про гуманного народного полководця Кутузова, який насправді був далеко не шляхетною особою, і злодія Наполеона, який відомий своєю шляхетністю навіть у ставленні до ворогів.
«Дубина народної війни»
Та найбільше нас цікавить зображення народу у війні. І хоча роман перенасичений картинами вищого й помісного дворянського світу, але ж народ у ньому присутній. Знаменита «дубина народної війни» відома всім.
Зробимо раціональну реконструкцію. Французький письменник Стендаль, який був інтендантом в армії Наполеона в 1812 році, у листі зі Смоленська від 24 січня 1812 року описує своє враження від Росії:
«В цьому океані варварства моя душа не знаходить відгуку ні в чому! Все брутально, брудно, смердючо і в фізичному, і в моральному відношенні».
А як контрастно виглядає Москва у листі від 20 листопада:
«В Європі не знали цього міста. В ньому шістсот чи вісімсот палаців, яких немає в Парижі… Там були ліпні прикраси найкращих тонів, найкращі англійські меблі, витончені псише*, чудові ліжка, канапи тисяч оригінальних фасонів… Найбільший комфорт поєднувався тут найтоншою витонченістю».
З одного боку – варварство, злиденність народу, з іншого – неймовірна розкіш російських багатіїв. Толстой не переймається цим антагонізмом у романі. Народ у нього єдиний з царем і аристократією в боротьбі з французами, він підняв страшну «дубину народної війни».
А тепер до історичних фактів. Французи, учасники війни, у своїх мемуарах практично не згадують російських партизанів. Козаків – так, партизанів – ні. Щось не відчули зовсім французькі вояки «дубину народної війни». Є ще один красномовний факт, який геть-чисто заперечує «дубину». Російський цар спеціально для відзначення партизанів запровадив медаль «За Любовь к Отечеству». Так от кількість нагороджених цією медаллю склала …27 осіб, усі – мешканці Московської губернії.
А де ж масовість?
Російський цар і аристократія боялися власного народу. Недарма в 1812 році, передбачаючи, що під впливом війни виникнуть селянські заворушення, а також, що Наполеон може дати селянам волю, цар у кожній губернії розташував додаткові війська з каральними функціями. Справді, тільки за вересень 1812 року в Мінській губернії було заведено 25 кримінальних справ на селян за підпали маєтків і вбивства своїх панів. Це якось не вписується в соціальну ідилію, змальовану Толстим. Селяни, які потерпали від своїх панів, піднімалися передусім проти гнобителів, а французів (а це були в основному хворі і відсталі від армії солдати) можна було при нагоді пограбувати й вбити. Це ніяк не народний патріотизм, корислива жадоба піджитися на бусурманах, як вони називали французів. Вбивства французів були й звірячими: спалення в сараях, утоплення в ополонці.
У випадках, коли французи могли дати відсіч, народні «месники» пасували. Стендаль оповідає таку історію. Йому доручили відправитися з Москви до Смоленська з обозом в 1500 поранених з охоронною командою в 200 солдатів. По дорозі вони були атаковані натовпом в 4 тисячі руських. Сили були явно нерівні, але французи роздали зброю пораненим і відбили атаку. Більше на них не нападали.
Толстой багато пише про мародерство французької армії в кинутих безхазяйних будівлях. Мародерство французів було, але й руський люд також долучився до нього. Лаконічно, але це визнавав і Толстой: «…установлення муніципалітету не зупинило грабунку і принесло тільки користь деяким особам, членам муніципалітету і, під приводом збереження порядку, грабувавшим Москву або зберігавшим своє від грабунку». Тобто росіяни-колаборанти грабували своїх, тільки за меншими можливостями менше.
Моральні якості російських солдатів у романі «Війна і мир»
Толстой неодноразово підкреслює незлобивість російського солдата, вчорашнього селянина. В четвертому томі він взагалі малює фантастичну сцену трохи небратання руських з французами. Начебто двоє французів (а вони відступають) вийшли з лісу прямо на російських солдатів (?!). Замерзлого офіцера Рамбаля з жалю російські солдати на руках заносять в хату, де мешкає російський офіцер. Рамбаль примовляє: «О мої добрі, добрі друзі! От люди! О мої добрі друзі». А солдат Морель співає руським французьку пісеньку, а ті йому підспівують. Дуже солоденька сценка. А як було насправді?
Відома кривава битва при Березині, коли відступаюча армія Наполеона врятувалася, прорвавшись через свіжі російські сили на другий берег річки. А за армією йшов велетенський обоз цивільних людей, які не змогли переправитися. Ось як їхню долю описує учасник цих подій російський інженер А. Мартос: «Участь цих нещасних, які знаходилися поміж двома зіткнувшимися арміями, була загибель на смерть; багато з них були розтоптані кіньми, інші розчавлені важкими возами або, обідрані солдатами, кинуті голі в сніг, де холод незабаром припинив їхні муки… За найпомірнішим рахунком втрата сягає до десяти тисяч людей».
Це жахіття сталося з обозом цивільних, де було багато жінок і дітей, під безжальним тиском російської армії. Це реальність, яку створили російські солдати, тому сцени незлобивості до ворога у Толстого є дуже заангажовані й фальшиві.
Ф. Бекон давно занотував: «Жорстокість – властивість притаманна невігластву, яке не знає іншого права, окрім права сили». Російський люд тоді був майже поголовно безграмотним, церква нацьковувала на бусурманів, «нехристів», життя було рабським, безправним, фізичні знущання були повсюдно – звідки могла взятися поблажливість до вояків іншого народу? Толстой створив міф про людяність російського народу. Так, як і створив міф про народну війну. Так, як і створив міф про народного полководця Кутузова. Вплив Толстого на російську літературу був величезним. Тож створені ним патріотичні міфи багаторазово були підхоплені епігонами ще за життя письменника і призвели до віртуальної реальності щодо неймовірної героїчності, грандіозної патріотичності, нечуваної людяності російського етносу.
«Визволителі» Європи
Російській армії ХІХ сторіччя навіювали, що вони шляхетні «визволителі» Європи. Промайнуло майже 130 років і такі ж «визволителі» були в 1945 році. Ось як характеризує їх М. Гейстінгс, англійський журналіст і видатний воєнний історик:
«У гітлерівській столиці Червона армія сповна заплатила за свою нестримну жорстокість до німецьких солдатів і цивільних: хай які б не були погляди Гітлера та СС, важко припустити, що захисники Берліна билися б так запекло, якби мали надію на милосердя до себе або населення. Про схильність радянських вояків до вбивств, ґвалтувань і грабунків знав кожен німець».
І ще:
«Скрізь, де панували радянські переможці, вони влаштовували вакханалію святкування, насильства й нищення в масштабах, які Європа не бачила від XVII століття».
Вже промайнуло понад 200 років з 1812 року. Та у російсько-українській війні росіяни яскраво проявили ті ж самі жахливі моделі поведінки у ставленні до українців. Російсько-українська війна інспірувала величезні соціально-політичні трансформації в українському суспільстві, в тому числі переглядаються нав’язані нам статуси багатьох російських мислителів, художників. Непотрібний остракізм всієї російської культури і філософії, потрібний перегляд її стереотипів, вилучення імперських кодів повсюдно, бо тільки знищивши їх , ми, нарешті, краще усвідомимо, хто ми є.
* Псише – дзеркало, кут нахилу якого можна було змінювати