Учасники, що відвідують тренінги – це, здебільшого, представники бізнес-кіл, підприємці. Напрями діяльності в них різні – ріелтори, брокери, працівники торгівлі та послуг, нотаріуси. Задумка в тому, аби пов’язати їх між собою єдиною мережею, створивши корпоративність.

 

– Квитків немає, але ви приходьте! Це така подія!!! Всі квитки одразу розібрали, але ми вас запрошуємо! – зустріла я знайому, вона розповідає: там буде найуспішніший мотиваційний розвиваючий семінар-тренінг «Power days» – день, сповнений сил!

 

 

У мене ж думка одразу спрацювала в суто професійному напрямі, та я вирішила їй підіграти:

 

– А що ви там робите?

 

– Ой, там стільки цікавого! Ми там кричимо. Ще передаємо одне одному енергію!

 

– Чудово! А ви там танцюєте?

 

– Так, так! Танцюємо, там дуже весело! І співаємо!

 

– А які завдання чи вправи ви ще там виконуєте?

 

– Ой, там завжди все проходить так захоплююче! Це просто щось неймовірне, фантастичне! На попередньому семінарі було завдання: от ряд, і кожен, хто сидить у ряду, по ланцюжку повинен передати наступному те саме дороге, що у нього є із собою. І так – до кінця ряду. Одна жінка зняла каблучку з діамантом, хтось поклав 500 гривень…

 

– А те саме дороге потім хоч повернули?

 

– Так, авжеж! А ще ми там якось метали ножі!

 

І моє «контрольне» запитання:

 

– Там можна фотографувати, знімати?

 

– Можна, там же так класно!

 

«Все, я хочу туди», – подумала я, але про всяк випадок ще раз перепитала:

 

– Точно можна фотографувати і можна знімати?

 

– Точно! Приходьте, і все побачите, там така неймовірна енергетика!

 

– Так квитків же нема?

 

– Як – нема? Для вас – хоч зірочку з неба!

 

Відтак у мене з’явився квиток. Ось він.

 

 

«Єсть лі єщьо в твоєй жизні то, чєго ти хатєл би дастічь?». О, так, однозначно є! Я хочу знати більше про методи промивки мозку, про шахрайства й техніки обробки свідомості, щоб навчити цьому і вас. Я хочу, щоб більше людей могли убезпечити себе і близьких від потрапляння до подібних лохотронів. А для цього маю побачити приклади та дещо зафільмувати.

 

– Як добре, що ми підемо разом – сядемо поряд! – зраділа знайома.

 

Тут, – увага, – згадаймо основні форми вербування, про які вже ішлося раніше: нікого силоміць не затягують, а новачка приводять. І супроводжують, відповідно, аби тримати під контролем.

 

Я поцікавилася, чи багато буде учасників.

 

– На 500 розраховуємо. Приходьте, будемо вдохновлятися!

 

До речі, квитки по 300 грн.

 

 

Попередньо їх викупають ті, хто запрошує. Іншими словами, викупають самі вербувальники. Беремо 500 учасників, помножуємо на 300 грн. і скільки виходить? Правильно, 150 тис. грн. За один день, навіть особливо не перенапружуючись. Дуже непогано.

 

От і настав цей день, сповнений сил.

 

Заходжу я до зали, а там…

 

А там уже розпочалися веселощі. Я зраділа, одразу дістала фотоапарат і почала знімати. Поки всі збираються, двоє учасниць уже виконують запальний танок і, як бачимо, почали заряджатися енергетикою цього чудового тренінгу. Панує атмосфера свята. Лунає динамічна музика, навколо всі радісні, на обличчях посмішки. Учасники прибули з різних міст усієї України. До початку великої події лишається якихось п’ять – десять хвилин.

 

 

І от прийшов той хвилюючий момент: музика затихла, всі завмерли у захопленому очікуванні, та на сцену вийшов ведучий – наразі це був не сам лектор, а лише генеральний директор компанії (української філії), що проводить семінар.

 

 

До речі, заходи проводилися не будь-де, а в Українському Домі. У вступній промові гендиректор сказав таку фразу: «ця історична будівля бачила багато доленосних подій, але та подія, що відбуватиметься тут сьогодні, не йде у жодні порівняння!».

 

Правда! Такого безглуздя, що розпочалося далі, Український Дім точно досі не бачив.

 

Тут настала ще більш хвилююча, довгоочікувана подія: вийшов сам лектор. Всі, хто були у залі, зірвалися з місць, підняли руки догори та почали так відчайдушно аплодувати, що здавалося, зараз вони зіб’ють долоні до кісток. Не піднялася тільки одна учасниця, яка в ту мить подумала: «оце підірвалися та закрили мені весь кадр!».

 

Громадянин Словаччини Петер Криштофорович, 1972 р.н., входить до кола найбагатших підприємців усієї Чехії та Словаччини, – це так, до відома.

 

Він говорив словацькою, а ведучий усе перекладав російською.

 

 

Десь за п’ятнадцять хвилин після початку я вже поглядала на годинник і подумки розраховувала, коли ж буде перша перерва.

 

Свій виступ лектор розпочав з того, що став розповідати притчу. Присутні все занотовували. Про що була притча? А, то була одна з тих притч, якими переповнено всі соцмережі. Розпочиналася вона з того, що одного разу з яйця вилупився орел… А далі все було нудно і банально: якийсь вуйко забрав його і став виховувати разом з курями. Ходив той орел у курячий дитсадок, потім вступив до курячого університету і т. д. Коротше, вигадка і пустослів’я.

 

Тому я вам зараз розповім свою, більш наближену до життя, версію.

 

Маленький орел, що тільки-но вилупився з яйця, народився вільним птахом. Він ще не знав, що у світі є обман і шахрайство. Але браконьєри, що ловили різних птахів заради заробітку, розставили пастки з хитрими приманками, і орел потрапив до однієї такої пастки. Спочатку в нього відібрали волю, а з нею – і можливість літати високо та бачити повну картину світу. Його помістили до тісної клітки, де він міг бачити лише чотири стіни й чути голос нового господаря – до цього орел не знав, що означає «господар» і що таке залежність. Браконьєри продали орла на чорному ринку якомусь колекціонеру та виручили за нього великі кошти. Відтак в орла з’явився господар. Він мав власний парк, який був предметом його гордості. Там було й багато інших птахів, а за відвідування було встановлено плату. Так орел з вільного птаха перетворився на засіб для збору грошей, що забезпечує його господареві можливість нічого не робити і мати при цьому достаток.

 

А тепер подумаємо: от якщо звільнити орла та випустити з клітки? Чи зможе він знову літати й жити на волі, і чи не шукатиме собі нового господаря?

 

Так і з людьми: орлів занесено до Червоної книги, а права і свободи людини та громадянина захищаються законом. Браконьєри, «чорні» колекціонери та шахраї самі розуміють, що «ходять по лезу» та їм світить в’язниця. Одні люди, вирвавшись із тенет сектантів, повертаються до нормального життя, інші ж – так і продовжують тинятися, кидаючись від однієї крайнощі до іншої: від духовних практик – до фінансової піраміди, від тренінгу – до секти, чи навпаки…

 

Але до цього ми ще повернемося.

 

Енергетичні паузи – «родзинка», фішка всіх подібних заходів. Знаєте, що таке «чіка»? Буцімто, є енергія «чі» та енергія «ка» (не реготати!). Учасники впевнені, що вони «працюють з енергіями». Ведучій командує: раз-два-трі – чіка!!! І весь зал повторює його рух. А можна повільно. Головне, аби просту безглузду дію всі виконували одночасно, разом. Для ведучого це сигнал: усі, хто виконують команди, перебувають під його повним контролем. Тобто, розуміємо: тут сама «кричалка» може бути якою завгодно – «чі-ка» або «ду-па», а технології розігріву натовпу загалом однакові.

 

Зухвалий, неприхований, нахабний стьоб над тими, кого збираються «подоїти».

 

 

Першими в очі кидаються підсадні – активненькі такі веселенькі аніматори. Люди, що навколо, спочатку сором’язливо і нерішуче виконують «фізкульт-хвилинку», але на наших очах пожвавішали від участі у груповій дурні.

 

 

Що вони роблять з вухами? Розминають, аби локшина не падала.

 

 

А насправді просто зроблено так, аби всі одночасно виконували прості однакові дії. Так люди перетворюються на керовану біомасу.

 

Дивіться, в чому суть завдання: тим самим тестується поведінка учасників і готовність до певних дій. Як бачимо, тут з усієї групи тільки одна учасниця не включається у загальний танок. Потім вони перейдуть до іншого завдання, та ведучі вже будуть бачити, як поводиться група.

 

 

Який головний висновок ми з цього робимо? У реальному житті ніхто не буде ставати у ті розстановки, які відпрацьовуються на тренінгах. Уявіть, що буде, коли такі натхненні мотивовані підприємці після тренінгу прийдуть, наприклад, до податкової подавати звіти, документи, і спробують там ставати у «паровозики». Тоді всі податки їм скостять до кінця життя, приїдуть люди в білих халатах і візьмуть їх із собою на довічне утримання за рахунок держави.

 

 

Планктон, який живить кита…

 

 

З іншого боку – якщо свого часу Мавроді, Цвігун і Кашпіровський нічому не навчили, то хто їм доктор?

 

А загалом семінар-тренінг дав мені дуже багато: передусім, я винесла з нього унікальний документ – зразок заяви, за допомогою якої організатори намагаються зняти із себе будь-яку відповідальність.

 

 

Цього разу завдання для учасників – зламати стрілу об власне горло. Я не бачила, як це робилося, бо залишатися там аж до шостої вечора – вибачте, я не маю стільки вільного часу. На попередніх заходах, як мені розповідали, також метали ножі та робили подібні «вправи».

 

Знаєте, що таке нікчемність правочинів? У цивільному праві є таке поняття. Це правочин, який не породжує правові наслідки. Зокрема, заява, договір або угода про відмову від своїх прав є нікчемними – тому що такі правочини спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина.

 

 

Наскільки мотивує метання ножів? Розповім вам приклад з власного досвіду. Коли я тільки розпочинала свій трудовий шлях і була ще лейтенантом, то протягом одного короткого, але дуже тяжкого періоду керівником нашої служби був реальний психопат. До того ж, спотворення характеру в нього було обтяжено алкоголізмом. Під час нарад усе, що лежало перед ним на столі, летіло в нас. Уявіть: ось кабінет, понад стінкою – ряди стільців, і чоловік десять-двадцять (відділ або вся служба) спостерігають черговий припадок п’яного шефа. А коли то – ранкова нарада, й він був з похмілля, то ще гірше. Папки, чашки, стакани, діркопробивач, степлер, телефон – усе свистіло над нашими головами та розбивалося об стіну. І все це – з дикими воланнями й матюками. Мої колеги зараз одразу впізнають, про кого йдеться. Єдине, що залишилося в кабінеті шефа з того, що він не зміг метнути – то був величезний факс, який стояв у нього на столі.

 

Це нас якось мотивувало? Ми всі розуміли, що йому були потрібні не результати роботи, а він просто шукав, на кому б визвіритися. Бо про роботу на нарадах не йшлося. Причому, це був вуйко зі сторони, якого влаштували за протекцією досидіти до пенсії, і в нашій системі він нічогісінько не петрав. Йому приносило задоволення те, що він може знущатися над офіцерами. Цивільного тоді вперше поставили на цю посаду, і він відчув смак безкарності: можна обкласти матюками полковника, можна «строїти», принижувати підполковників, майорів, не кажучи вже про інших. Після таких «мотивуючих» нарад багато хлопців починали лікувати нерви та знаходили порятунок у чарці. А в кого була пенсія – порозбігалися.

 

Але повернемося до нашого «мотивуючого тренінгу».

 

 

А як та знайома, котра мене запрошувала, сама туди потрапила? Це сталося два роки тому, коли жінка переживала глибоку депресію: пройшла окупацію та страшні обстріли, одночасно її чоловік тяжко хворів і потім помер. Залишилося одне – з головою зануритися в роботу (вона – ріелтор). Вона шукала виходу з цієї депресії, – як вона сама розповіла, – буквально хапалася за кожну рятівну «соломинку», коли дехто з її колег запропонували їй взяти участь у тренінгу, що «додає сил і енергії». І – понеслося. Я спитала, як часто вона відвідує такі заходи – як виявилося, практично щомісяця.

 

В організаторів тренінгу все розраховано до дрібниць.

 

 

Кожні 45 хвилин, коли публіка починає втомлюватися – енергетична пауза.

 

 

У ній завдання побудовано таким чином, аби учасники якомога більше спілкувалися та знайомилися. Багато уваги приділяється встановленню тактильного контакту – як ми бачили на прикладі з масажем спини та «паровозиками». Так знімаються бар’єри між незнайомими людьми.

 

А під час перерви за чашкою кави із солодощами веселіше проходить бесіда старих приятелів, які тут зустрілися, та зав’язуються нові знайомства.

 

 

Як працює вся схема: учасники, що відвідують тренінги – це, здебільшого, представники бізнес-кіл, підприємці. Напрями діяльності в них різні – ріелтори, брокери, працівники торгівлі та послуг, нотаріуси. Задумка в тому, аби пов’язати їх між собою єдиною мережею, створивши корпоративність. На початку семінару лектор не просто так сказав: «прошу підняти руки тих, хто сьогодні бачить мене вперше». З усієї зали, тобто з 500 учасників, руки підняли приблизно четверта-п’ята частина. Тобто ведучий оцінив роботу із залучення новачків, яких привели, і вона його задовольнила.

 

Після першого семінару більшість учасників стають фінансовими партнерами компанії, що проводить заходи. Що це потребує від них? Правильно, фінансових вкладень. Їх обсяг складає приблизно 10% від доходу. А називаються вони «інвестиціями у майбутнє» або «інвестиціями у власний саморозвиток». Іншими словами, та ж «десятина», як і в сектах: «та ж кулька, тільки у профіль».

 

У цій замкненій корпоративній мережі своїм клієнтам вони рекомендують, відповідно, «свій» банк, «свого» ріелтора, «свого» нотаріуса, тим самим даючи їм заробити. Або колективно займаються викачуванням грошей там, де питання можна вирішити безкоштовно. Як приклад, є в компанії такий напрям, як направлення студентів на навчання за кордон: в той час, коли інші наші студенти в тій же Чехії навчаються за рахунок бюджету, вони вимагають по 1 тис. євро за семестр і ще 3,5 тис. євро за курси чеської мови. Тобто, користуються елементарною необізнаністю потенційних кандидатів на навчання або працевлаштування.

 

Яке ж враження залишив «мотивуючий» семінар? Вельми неприємне враження: все воно таке нещире, постановочне, фальшиве. Під кінець першої ж години це відчуття стало просто нестерпним – аж до нудоти.

 

Але те, що я побачила, дійсно мотивувало мене – передусім на те, щоб упритул зайнятися цими психотехніками та продовжити їх виворачувати.

 

Коли нарешті було оголошено перерву та я вийшла, на першім поверсі було дуже велелюдно біля столів для фуршету, до туалетів зібралася черга. Тут був кумедний момент, який мені найбільше запам’ятався. Згадаймо, як «запалювали» деякі учасники – отже, черга до жіночого туалету, двері відкриті, продовжуються жваві розмови: «ой, а какую он прітчю расказал», «ой, да, а єщьо такой інтєрєсний прімєр прівьол». Тут же – теплі зустрічі: «ой, я так рада тєбя відєть», – виходять з туалетних кабінок і, навіть не вимивши руки, лізуть обніматися зі знайомими. А одна жінка вийшла з тренінгу такою «мотивованою», що прямо в туалеті продовжує витанцьовувати в черзі та наспівувати: «на-нна-на-нна-на!».

 

Серед фахівців, які досліджують методи роботи на подібних заходах, є поширеним підхід, за якого прийнято вважати цей формат різновидом сект, щодо яких пропонують окремий термін «психокульти». Але якщо дивитися ширше, а не тільки з позицій релігієзнавства і сектознавства, то наслідки від участі в таких божевільних тренінгах або семінарах є набагато страшнішими.

 

Не Господові ви зашкодите і не своїй безсмертній душі, а своєму тілу (коли в вас будуть летіти ножі та стріли) та своїй психіці.

 

Ірина Кременовська