Технічний прогрес, вплив якого є неминучим, враховується й під час вдосконалення законодавства та запровадження різного роду новацій. Однак, на наш погляд, не завжди ці новації можуть бути виваженими, доречними, коректними та претендувати на істину і беззаперечність. Передусім серйозні нарікання стосуються обставин дистанційної (в режимі відео конференції) процесуальної участі особи в процедурах кримінального провадження.

 

---

 

Чинний кримінальний процесуальний кодекс України (ст. 232 КПК) передбачає таку процесуальну дію, як дистанційне досудове розслідування та регламентує можливість проведення допиту й навіть впізнання осіб у режимі відеоконференції. Аналогічна за змістом норма визначає також і  можливість дистанційного, власне, судового розгляду (ст. 336 КПК України).

 

Такі дії процесуально пояснюються утрудненням фізичної безпосередньої участі особи у процесуальних процедурах через віддаленість, хворобу, вжиття заходів безпеки, допиту малолітніх осіб, оперативності провадження. Загалом перелік підстав і обставин, за яких приймається таке рішення є необмеженим.

 

Передбачається, що застосовувані в дистанційному судовому провадженні технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судового провадження, а також інформаційну безпеку. Застосовувані технічні засоби повинні бути не тільки якісними та забезпечувати якісний зв’язок, але й вони повинні бути захищеними. Що саме це означає – обґрунтовано в одній з наших публікацій з іншої тематики (але сенс має бути зрозумілим): суд, який оцінює докази і який розглядає справу, повинен мати контакт достовірно з тією особою, про яку йдеться, без будь-яких сторонніх втручань на кшталт «зламаного телефону».

 

Захищеність державних інформаційних каналів визначається Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації через спеціальні процедури. І ніяк інакше. Без цих процедур канал зв’язку (інформаційне середовище) є смітником, і в системі вищого процесуального ґатунку (такою системою є правосуддя, як сфера, в якій вирішується доля людини) застосовуватися не може (ламаний канал).

 

Далі, за законом, учасникам кримінального провадження має бути забезпечена можливість чути і бачити перебіг судового провадження, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки, передбачені КПК України.

 

Закон також визначає, що коли особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, знаходиться у приміщенні, розташованому на території, яка перебуває під юрисдикцією суду, або на території міста, в якому розташований суд, судовий розпорядник або секретар судового засідання цього суду зобов’язаний вручити такій особі пам’ятку про її процесуальні права, перевірити її документи, що посвідчують особу, та перебувати поряд з нею до закінчення судового засідання.

 

Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, знаходиться у приміщенні, розташованому поза територією юрисдикції суду та поза територією міста, в якому розташований суд, суд своєю ухвалою може доручити суду, на території юрисдикції якого перебуває така особа, здійснити ці ж самі дії (вручити пам’ятку, перевірити документи тощо), ці ж самі вимоги стосуються ситуацій, коли особа знаходиться в місцях несвободи.

 

І ось тут починається найцікавіше. На практиці значна кількість судових органів відверто «клала» на визначні процесуальним законом вимоги щодо дистанційної участі осіб у судовому провадженні як в частині так і встановлення захищеного і передбаченого нормативними актами каналу зв’язку.

 

Надаю, як приклад, одну з дуже цікавих ухвал Київського апеляційного суду, де людині продовжили термін тримання під вартою 16 березня 2022 року. При цьому ця ухвала така «сором’язлива» та відверто огидна, що судді навіть утрималися і ухилилися від її беззастережного розміщення в Єдиному реєстрі судових рішень (а ця вимога є обов’язковою, її недотримання тягне за собою дисциплінарну відповідальність).

 

 

Суть у тому, що продовження терміну тримання людини під вартою відбулося … із застосуванням системи (додатку, застосунку) Viber, про що без зайвої скромності зазначено в самій ухвалі.

 

Ледачі судді знаходилися вдома (кожен у своєму помешканні), а затриманого «оглядали» та «допитували» по Viber. При цьому всі чудово розуміли, чим закінчиться цей карколомний спектакль.

 

Це ті самі зрадливі негідники, про яких ми (і про ситуацію загалом) колись вже інформували читачів (і ці ситуації пов’язані). Суддівські безсовісні ледарі чудово знали, чим закінчиться «засідання», але у своєму непереборному прагненні за будь-яку ціну «закрити» людину – не полінувалися штучно протиправно захопити владу та провести «засідання» через Viber та намалювати ухвалу. Цю ухвалу, ще раз нагадаємо, соромно навіть вносити до Єдиного реєстру судових рішень, і оператор реєстру, наскільки нам відомо, відмовився вносити через її явну безглуздість і протиправність.

 

Viber при всі повазі до нього не відповідає вимогам закону про захищеність і принципово не може бути застосованим. Це все, просто та чітко. Ми б дуже здивувалися і обурювалися б, коли, приміром, суд застосовував би в якості достовірних джерел інформації або каналів зв’язку порносайти або вбудовані месенджери до них. Тут це те саме.

 

Дивимося далі – дистанційний зв’язок має бути вищої якості. Уявімо, що відбувається упізнання або допит тощо.

 

До зали судового засідання (у месенджер, систему, через яку провадиться зв’язок) з’являється певна особа. Сторона, яка знаходиться поза залою судового засідання та приймає участь дистанційно, за жодних обставин не зможе впізнати певну особу або заперечити знайомство з нею. А у кримінальному судочинстві ситуації «чи впізнаєте ви цього громадянина?» трапляються в кожному судовому засіданні. Їх розвиток буває цікавим. Дуже часто допитувана особа щиро впізнає не підсудного, який поцупив у потерпілого гаманець, а адвоката або ж секретаря судового засідання чи випадкового свідка в залі. Проведення дистанційних розглядів у таких умовах не є можливим.

 

Більше того, за поганої якості зв’язку (перериванні, відсутності сигналу, «затримці» з передачею сигналу, шумах, пошкодженні лінії тощо) може виникнути ситуація, коли під час надавання пояснень чи постановці питання цей фрагмент (за «законом підлості», найбільш значущий) може бути «не почутий». Наприклад, суддя повідомляє про склад суду, роз’яснює присутнім права та можливості процесуальних дій, можливість з’явлення відводів тощо. І якраз особа, яка знаходиться по той бік екрану, може не почути прізвище судді, секретаря судового засідання чи прокурора, про яких вона могла заявити відвід через певні обставини (упереджене ставлення, заінтересованість). Формально суддя дотримався вимог закону. Однак сторона про них не почула. Якраз переривався зв’язок або була погана чутність сигналу.

 

Якщо раніше пізніші застереження особи «я хотів заявити відвід, суддя уперджений» елементарно нівелювалися «тобі пояснювали права і називали склад суду, хто заважав», – то зараз у особи з’являється право вчинити процесуальну диверсію і сказати: «я не чув». При цьому вищий суд (апеляційний чи касаційний) буде знайомитися із записом судового засідання і пересвідчиться, що процесуально все дотримано, але особа ж то не чула… Толку від того, що хтось там щось говорив, якщо особа була позбавлена можливості реалізувати свої права?

 

Або ж під час пояснень будь-якої сторони, котра ще і говорить повільно чи нерозбірливо, затинається, заїкається – якраз частина її найважливіших пояснень може також виявитися не те що не почутою, а й не переданою засобами зв’язку. Навіть пропущена частка «не» у відповідях «я не знайомий зі свідком» або «я не бачив обвинуваченого» або «я не можу упізнати цю особу» або «це був точно не обвинувачений» може мати глобальне значення, базове для всього перебігу справи.

 

І ще раз повернемось трохи назад. Дистанційне засідання має виключати можливість того, що хтось приєднається до лінії та спотворить сигнал або одні показання замінить на інші. Останнім часом у мережі Інтернет поширюються десятки зразків і випадків т. зв. технології deepfake, де на екрані можна відобразити будь-кого з будь-якими зізнаннями та показаннями. Навіть, вибачте, путіна, який визнає, що вбив сталіна. То ж де гарантії, що такі ситуації не будуть мати місце в дистанційному провадженні? Коли задля того, аби «закрити» людину, спотворивши докази, можна трохи і щось підмухлювати.

 

Тому ці моменти є визначальними. Дистанційне провадження має провадитися у виняткових випадках з усіма пересторогами. І вже точно без будь-яких Viber-ів та інших технічних застосунків напівприватного незахищеного характеру.

 

Ще один важливий момент. Під час дистанційного провадження допитувана особа (особа, котра знаходиться поза залою судового засідання) має бути ідентифікована, визначена з перевіркою документів, їй має бути вручена пам’ятка і з нею поряд має знаходитися уповноважена посадова особа до кінця судового засідання. Ця обставина також пов’язується з тим, що в місці, де знаходиться допитувана особа – має бути облаштована офіційна державна захищена «правильна» система (точка доступу). І не тільки.

 

І допитувана особа має знаходитися виключно в таких «офіційних» місцях, і аж ніяк не можуть користуватися власними технічними засобами, перебуваючи будь-де (включаючи закордон), як це стало іноді практикуватися останнім часом.

 

Тут варто згадати сумний випадок з загибеллю адвоката Грабовського. Всі ми пам’ятаємо ту ситуацію, коли у соцмережах було поширено запис, на якому адвокат Грабовський повідомляв про те, що припиняє захист підзахисних та має намір кудись поїхати. У подальшому з його телефону в соціальних мережах було розміщено дописи, де він повідомляв, що виїхав за кордон на курорт для відпочинку. Грабовського було знайдено вбитим і було затримано підозрюваних.

 

І як потім з’ясувалося, свою промову Грабовський записував, перебуваючи під загрозою фізичного знищення з боку нападників, під стволом зброї. А дописи від його імені писали самі зловмисники, скориставшись забраним у загиблого смартфоном, аби заплутати сліди.

 

Тепер уявімо, скільки таких випадків може бути під час використання судами месенджерів на кшталт Viber у зв’язку з допитуваними особами? Уявімо, що якийсь свідок чи підозрюваний чи захисник з тих чи інших причин не зможуть або не побажають прибути до зали судового засідання (спеціально визначеного місця) і захочуть прийняти участь у зв’язку з судом вдома на дивані. Припустимо, що поряд знаходитиметься зловмисник (з будь-якими намірами) і, погрожуючи гранатою, пістолетом або тримаючи в сусідній кімнаті в заручниках дітей або інших близьких родичів учасника процесу – буде диктувати і забезпечувати «правильну процесуальну поведінку» (для нього).

 

Ставити потрібні зловмиснику запитання або утримуватися від непотрібних, заявляти якісь клопотання (які за звичайних умов не заявлялись би за жодних обставин) або відмовлятися від них, подавати неіснуючі докази?.. Як ці докази можна подати до суду через дистанційне провадження – я взагалі не уявляю. Хіба, що у формі «ось у мене довідка, шановний суд, я її прикладу до монітора, читайте, будь ласка»).

 

У спеціально визначених місцях (суд в іншій місцевості, відмінній від тієї, де відбувається судове засідання) хоча б є мінімальна гарантія того, що поруч з учасником процесу не буде знаходитися терорист з гранатою. А коли учасник процесу сидить вдома – даруйте.

 

Інший варіант (у наших умовах не надто фантастичний) – у адвоката (іншого учасника процесу) у трамваї крадії цуплять сумку з документами та телефоном (комп’ютером). І заради забавки приймають дзвінок із суду про участь у судовому процесі та беруть участь у ньому. Звідки знає суддя з Тернополя, що людина на «іншому кінці» зв’язку на месенджері Viber або ж і офіційному, встановленому відповідно до стандартів і параметрів на кінцевому пристрої споживача, насправді не адвокат Петров (заявлений та ідентифікований як учасник процесу), а раніше вісім разів засуджений за зоонекрофілію рецидивіст на прізвисько «Косий», а адвокат Петров (просимо вибачити, раптом прізвище так співпало, ми не мали поганих намірів) вже півгодини як лежить десь в канаві з перерізаною горлянкою.

 

Або ж згаданий гіпотетичний адвокат Петров вирішив вчинити процесуальну диверсію. Скажімо, він взяв участь у засіданні, а коли отримав негативний і небажаний результат – заявить у поліцію, що в засіданні був не він, а якісь збоченці, які поцупили в нього портфель, а потім підкинули його, або ж він відбував засідання під загрозою зброї, після чого зловмисники його «оставили со следами на лице, как жертву неизвестных», і він може їх навіть описати (назвавши прикмети будь-кого з ресурсу «особи які ховаються від слідства» на сайті МВС України, які вже в розшуку більше часу аніж Янукович.). Заради «приколу» він може навіть пригадати, як зловмисники, наостанок вдаривши по голові, сказали: «це тобі привіт від судді та прокурора, аби не був такий розумний». І що?

 

Самі пофантазуйте, які експертизи щось доведуть і встановлять у таких випадках (останньому випадку недобросовісності адвоката Петрова). Був хтось поруч з ним, погрожував чи тиснув, викрадав хтось комп’ютер чи щось там спотворював – встановити буде неможливо.

 

Зате в нього (непорядного, з позицій закону, учасника) буде просто пречудовий безпрограшний процесуальний маневр. Він може заявити про оскарження незручного судового документу в апеляційному чи касаційному суді, за нововиявленим обставинами і т.д.

 

Я особисто щиро вражений від анархічно безмежних перспектив і можливостей, які відкриваються через довільне застосування «вільних» кінцевих пристроїв дистанційного зв’язку у вільному доступі та поширенні.

 

За кілька місяців судочинство буде просто знищене, дискредитоване та доведене до абсурду. І я ловлю себе на думці, що я одним з перших скористаюсь такими чудовими можливостями. А чому б і ні? Хоча зовні все виглядає порядно та ґрунтується на добрих намірах – розгляді справ, їх оптимізації, прискоренні розгляду, доступності та іншій, в даних умовах, відвертій солодкоголосій маячні профанів.

 

За цих самих міркувань безглуздість і профанація – це всілякі розрекламовані «особисті кабінети» та обов’язкова «реєстрація» в системах судової влади (електронний суд) та інша відверта «лобуда», мало придатна до життєздатності.

 

Тому, не все, що рекламується гарними словами оптимізаторів і вдосконалювачів з реформаторами – ідеальне та гарне. Це якраз той випадок, коли «гарними словами побудована дорога до пекла». У нашому випадку – до беззаконня та завершення розвалу судової системи.