Денис Марків
Християнство ніколи не було єдиною релігією. Воно постійно змінювалося, тому що змінювалися історичні умови, в яких воно виникло та існувало. Разом з ним змінювалися і церковні таїнства.
Зародження і становлення християнства
У християнстві склалися різні сповідання: католицьке, православне, лютеранське, методистське. Існує також багато інших, більш дрібних течій та сект. Кожна течія та кожна секта лише себе вважає представником «істинного» християнства та всіляко засуджує інші. Лютеранин обзиває католика язичником, католик лютеранина – єретиком, православний піп лає і одних, і других. Так було і від самого початку, під час виникнення християнства.
Християнство зародилося у вигляді численних сект, які запекло боролися між собою. Відомий філософ стародавніх часів Цельс, котрий близько 180 року написав книгу про християн, зазначав таке: «Єдине спільне, що вони мають, це тільки назва… а решта у них по-різному».
Лишень послідовно, коли християнські громади розрослися, між ними встановилися міцні зв’язки, почали напрацьовуватися загальні правила віровчення та спільні обряди.
Підготовка до відспівування померлого у храмі (м. Славутич, Київська область)
Найдавніший християнський твір, написаний у 68 р., – Одкровення Іоанна (Апокаліпсис). У ньому наразі нічого не сказано про трійцю, про перворідний гріх, про християнські обряди, навіть про хрещення. Одночасно зі зростанням чисельності християн і зміцнення їх церковної організації стали вироблятися офіційні християнські обряди. Християнство відкидало юдейські та язичницькі обряди. Проте зрештою, створюючи свої обряди, воно запозичувало матеріал для них у того ж юдейства, та особливо – в язичницьких релігій.
Наприклад, християнське церковне богослужіння було встановлено за зразком богослужіння у храмі єгипетської богині Ізіди. Християнські молитви перейняті, здебільшого, від юдеїв. Чимало вірувань і обрядів, які збереглися ще з дикунських часів, були модернізовані на новий лад і стали християнськими.
Містерії – особливі обряди для посвячених
Християни особливо багато запозичували з тих релігій, які за характером були близькі до християнства. У багатьох давніх релігіях існували особливі обряди, що обіцяли блаженство у потойбічному світі для посвячених. Учасники цих таємних обрядів (грецькою вони називалися містерії – прим. Д.М.) здійснювали всілякі очищення, омовіння, жертвоприношення та чаклунські дії розраховуючи в такий спосіб духовно очиститися від мирського зла, відкритися для спілкування з богом і самим стати божественними.
Слід сказати і знамениті містерії (таїнства) богині Деметри, що проводилися у давньогрецькому місті Елефсіні. Один з гомерівських гімнів – Гімн до Деметри, містить такі рядки:
«…Великеє щось [у людей] – острах перед богами,
Що голос здержує їх, і щасливий той із людей смертних,
Хто не побачив [і взнав] із-посеред людей земнородних.
Та хто [у службу святу] не посвячений і невідущий,
Той не доступить ніяк тої самої участі й долі
По своїй смерті, коли увійде в темряву підземелля» («Гімн до Деметри», переклад Івана Франка, 1915 р.).
За доби виникнення християнства дістали широкого розповсюдження містерії східних богів – Осіріса, Ізіди, Кібели, Сабазія та інших, особливо містерії перського бога Мітри. Кожен, кого посвячували в ці таїнства, спочатку піддавався випробуванням, а потім проходив сім ступенів посвячення. Посвяченого хрестили кропленням водою чи зануренням у воду, після чого він причащався хлібом і водою з додаванням вина. Вважалося, що той, хто досяг найвищого ступеню посвячення отримував від Мітри особливу силу для боротьби зі злими духами, ставав безгрішним і здобував безсмертя в потойбічному світі.
Під впливом язичницьких релігій, зокрема властивих для них містерій, формувалися християнські обряди, міфологія та віровчення. Поширені в язичницьких релігіях міфи про стражденних, померлих і воскреслих богів було перенесено на Ісуса Христа у вигляді оповідань про його страсті, смерть і воскресіння.
Що таке благодать
За допомогою таїнства, за вченням церкви, віруючий вступає крізь благодать в інтимний зв’язок з божеством, сам стаючи певною мірою богом, очищується, відроджується, отримує деякі невидимі дари. Але що являє собою ця таємнича «благодать»? Щодо цього церковники не змогли домовитися між собою. Вони безнадійно заплуталися у тлумаченні даного поняття, й нічого конкретного сказати не можуть, хоча «благодать» посідає одне з чільних місць у християнському віровченні. Богослови визначають «благодать» як силу, що сповіщає людям («без усякої заслуги з їхнього боку», а лише завдяки обрядовим діям) виняткові, чудодійні властивості.
В такому сенсі «благодать» була відома й первісним племенам, які ледве вийшли зі стану дикунства. Чудодійна сила, що у різних племен називалася по-своєму (мана, оренда тощо), виходила, за уявленнями первісних людей, від богів, духів, деяких людей, тварин і навіть неживих предметів. Для того, щоб здобути цю силу, треба здійснити чаклунські дії під керівництвом жреця, шамана чи племінних старшин – головних розпорядників і розподілювачів «благодаті».
Серед аборигенів племені мальгашів на острові Мадагаскар побутувало уявлення про те, божественна сила здебільшого притаманна вождю племені. Дещо меншою мірою нею наділені шляхетні особи з числа найбільш наближених до вождя. І тільки невелика частка її дістається звичайним смертним.
У християнській церкві «благодать» перебуває у розпорядженні єпископів, а римські папи вважали себе єдиними власниками «благодаті», якою вони торгували оптом і вроздріб.
Сім таїнств
Вчення про «благодать» і таїнства чітко відповідає базовим принципам християнства. Так, у християнській доктрині сформувалися свого роду «соціальні» принципи, згідно з якими всі перенесені людиною на землі страждання й лиха переносяться у вигляді нагороди в потойбічне життя після смерті, тим самим виправдовуючи існування на землі зла, несправедливості та інших тяжких випробувань, які випадають на людську долю. Такі викривлені уявлення про «соціальну» основу християнського віровчення ґрунтуються на тому, що нібито всі негаразди, хвороби, війни та всі трагічні події є для людей або покаранням за перворідний та всі наступні гріхи, або випробуванням, адже «мудрий Господь не посилає людині того, що вона не здатна витримати».
На початку християни запозичили в язичників і пристосували до своєї релігії тільки два таїнства – причастя і хрещення. У IV-V ст. існували вже чотири таїнства. Поступово їх кількість досягла семи. Остаточно сім таїнств були затверджені на католицькому соборі в Ліоні в 1279 р., а згодом були прийняті також і православною церквою.
Церковники краще за всіх обізнані щодо того, коли і як виникли християнські таїнства, однак продовжують твердити, буцімто вони заповідані міфічним Христом. Тридентський церковний собор, який у ХVІ ст. наново сформував усе католицьке віровчення, проголосив анафему тим, хто наважиться сумніватися в тому, що всі таїнства запроваджені Ісусом Христом.
Сім таїнств – хрещення, причастя, миропомазання, єлеосвячення (соборування), таїнства шлюбу, покаяння та священства – визнаються зараз лише католицьким і православним віросповіданням. Протестанти визнають, причому з окремими застереженнями, тільки хрещення і причастя.