Угорський парламент – кам’яний гімн епохи імперій

Важливо вміти розгледіти за архітектурною перлиною Будапешта (якою, безперечно, є угорський парламент), і місце, де ухвалюються рішення, що поширюють свій вплив далеко за межами нашого західного сусіда. Зокрема, саме тут формуються політичні курси, які, на жаль, не раз шкодили національним інтересам України. Затягування євроінтеграційних процесів, блокування діалогу з ЄС, плекання угорського сепаратизму на Закарпатті – ці дії не можуть залишатися поза увагою.

---

Втім, попри нинішній політичний фон, сама будівля парламенту є унікальним зразком історичної спадщини, яка варта об’єктивного розгляду.

Коли стоїш на березі Дунаю в Будапешті, перед очима розгортається картина, від якої завмирає серце: будівля угорського парламенту, наче виткана зі світла і каменю, пливе над річкою.

Вона являє собою дещо більше, ніж резиденція законодавчої влади Угорщини – це символ нації, архітектурний шедевр і жива хроніка бурхливої історії Центральної Європи.

Як створювався цей грандіозний пам’ятник? Хто його задумав? Які дотепні випадки супроводжували його народження, і чому він так вражає наживо?

Імре Штайндль – архітектор, чия мрія пережила його самого

За кожною величною спорудою стоїть людина з візією, і для угорського парламенту цією людиною був Імре Штайндль. Народжений у 1839 році в Будапешті, Штайндль навчався у Відні, де ввібрав дух австро-угорської архітектури. Його пристрастю була неоготика – стиль, який у ХІХ столітті асоціювався з романтикою, величчю та історичними коренями. Коли в 1882 році Угорщина, тоді частина Австро-Угорської імперії, оголосила конкурс на проєкт нової будівлі парламенту, Штайндль побачив у ньому шанс втілити свою мрію.

Конкурс був грандіозним: 176 архітекторів з усієї Європи подали свої проєкти. Штайндль запропонував сміливий дизайн, що поєднував неоготичні шпилі з елементами ренесансу та бароко. Його проєкт водночас був національним, відображаючи угорську ідентичність, але й імперським, підкреслюючи велич Австро-Угорщини. Журі обрало саме його роботу, і в 1885 році почалася підготовка до будівництва. Але доля Штайндля виявилася трагічною: наприкінці проєкту, у 1902 році, він почав втрачати зір і повністю осліп. Архітектор, який створив одну з найвеличніших споруд світу, так і не побачив її завершеною. Ця деталь додає історії парламенту щемливого відтінку: Штайндль вклав у проєкт усю свою душу, але його тріумф залишився для нього невидимим.

Роботи розпочалися в 1885 році, після того, як місце на східному березі Дунаю, в районі Пешта, було остаточно затверджено. Вибір локації був символічним: будівля мала стати серцем нової, об’єднаної столиці – Будапешта, який виник у 1873 році після злиття Буди, Пешта та Обуди. Проєкт Штайндля потребував не лише архітектурної геніальності, а і неймовірних інженерних рішень. Споруда площею 18 000 квадратних метрів, із 691 приміщенням, 20 кілометрами коридорів і 27 входами, була амбітною навіть за мірками процвітаючої Австро-Угорщини.

Випробування часом

Будівництво затягнулося через масштаби проєкту і складнощі з матеріалами. Штайндль наполіг, щоб більшість матеріалів були місцевими: вапняк добували в угорських кар’єрах, а декоративні елементи створювали місцеві майстри.

Понад 40 мільйонів цеглин, 30 000 кубометрів каменю та 40 кілограмів золота для позолоти – цифри вражають. Близько 1000 робітників трудилися над проєктом, а загальна кількість залучених фахівців сягала десятків тисяч.

Дотепних випадків також не бракувало. Один з них пов’язаний із конкурсом: проєкти двох інших фіналістів, які посіли друге та третє місця, так сподобалися владі, що їх вирішили реалізувати. Будівлі Етнографічного музею та Міністерства сільського господарства в Будапешті – ті самі «втішні» проєкти. Ще один курйоз стався з логістикою: доставка матеріалів по Дунаю іноді затримувалася через примхи погоди. Одного разу частина декоративних елементів була пошкоджена під час транспортування, що викликало гарячі суперечки між підрядниками. Попри труднощі, у 1904 році будівлю офіційно завершили, хоча деякі внутрішні роботи тривали ще кілька років.

Угорський парламент, як і сама Угорщина, не уникнув потрясінь ХХ століття. Під час Другої світової війни Будапешт став ареною запеклих боїв, і будівля зазнала пошкоджень. У 1944–1945 роках місто зазнавало бомбардувань і вуличних боїв між радянськими військами та німецькими силами, підтримуваними угорськими частинами. Парламент отримав ушкодження: були зруйновані деякі вікна, частина даху, декоративні елементи фасаду.

Після війни розпочалося відновлення. Угорщина, опинившись у соціалістичному таборі, спрямувала значні ресурси на реставрацію свого символу. До 1950-х років основні пошкодження були усунуті, але через згадану проблему з вапняком фасад продовжував руйнуватися. У 1980-х роках почалася масштабна реконструкція, яка триває й досі: камінь поступово замінюють на більш довговічний, щоб зберегти первинний вигляд. Ці роботи – своєрідний пам’ятник турботі угорців про свою спадщину.

Масштаб, дух і відлуння імперій

Уявіть, що ви стоїте перед будівлею парламенту: 268 метрів завдовжки, 96 метрів заввишки – рівно стільки, скільки у базиліки Святого Іштвана, що символізує рівність держави та церкви. Фасад, прикрашений 90 фігурами угорських королів, святих та історичних постатей, здається безкінечним.

Ввечері, коли будівля підсвічується, вона перетворюється на золоту корону, що пливе над Дунаєм.

Зблизька парламент вражає ще сильніше.

Внутрішні інтер’єри, особливо центральні сходи та зала під куполом, де зберігається корона Святого Іштвана, випромінюють урочистість.

Ця будівля бачила розквіт і падіння імперії, революції, війни та народження сучасної Угорщини. Вона наче ввібрала в себе дух часу, поєднуючи минуле із сьогоденням.

Ви бачите сліди колишньої величі в кожній арці, чуєте відлуння історії в шумі Дунаю. Масштаб будівлі змушує відчувати себе частиною чогось більшого, а її краса спонукає зупинитися і просто милуватися.

Крім того, що угорський парламент визнаний складником пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, це втілення угорської душі, символ стійкості та гордості. Створений генієм Імре Штайндля, він пережив випробування часом, війни та зміни. Його будівництво було подвигом, сповненим труднощів і кумедних моментів, а його відновлення після руйнувань – свідченням любові угорців до своєї спадщини. Коли ви стоїте перед цією спорудою, ви не просто бачите архітектуру – ви відчуваєте пульс історії, велич зниклих імперій і подих сучасної Угорщини. Це місце, де серце б’ється швидше, а думки переносяться в минуле.