Денис Марків
Вербна неділя – це не офіційна назва свята. У церковній літературі воно має назву «вхід господній до Єрусалиму». Церква відносить його до числа дванадесятих, тобто найбільш важливих, свят. Звісно, з урахуванням того, що вербна неділя святкується в останню неділю перед Великоднем, це свято не має постійної дати та у різні роки припадає на різні числа, проте обов’язково на недільний день.
Легенда про Лазаря
Остання неділя перед Великоднем називається вербною. Цього дня церква відступає великопісних настроїв. Чорні, траурні ризи священників зміняються на святкове вбрання. Покаянні піснеспіви заміняються тріумфальними гімнами. Суворий піст дещо послаблюється дозволом вживати в цей день вино та рибу.
Гілки верби на фоні недобудованого храму УПЦ МП (мркн Райдужний, м. Київ)
До основи свята було покладено таку біблійну легенду. У Віфанії, неподалік від Єрусалиму, жив дехто Лазар зі своїми сестрами Марфою та Марією. В їхньому домі бував Христос, який любив це сімейство за злагоду і благочестя. Та ось Лазар захворів. Сестри сповістили Ісуса про хворобу брата з надією на його своєчасну допомогу. Однак Ісус зволікав і вирушив до Віфанії лише після того, як Лазар помер. Марфа зустріла Ісуса та сказала йому: «Якби ти був тут, то не помер би брат мій» (Іоанн, 11:21). Христос відповів їй: «Воскресне брат твій».
Потім Христос, у скорботі та плачу, прийшов до печери, де був замурований Лазар, і наказав відвалити камінь, що закривав вхід у печеру. Після короткої молитви Христос, звертаючись до померлого Лазаря, вигукнув гучним голосом: «Лазарю, виходь геть!», і буцімто померлий вийшов з печери, а багато присутніх увірували у Христа як сина божого.
Далі відбувся так званий вхід Христа до Єрусалиму. Перед святом юдейської Пасхи до Єрусалиму стали прибувати прочани з усіх куточків світу, в тому числі з усієї Палестини. Їм хотілося побачити людину, що здійснює такі дива.
За шість днів до свята Пасхи Христос, в оточенні своїх учнів, урочисто вирушив до Єрусалиму. Як тільки поширилася звістка про те, що він іде до Єрусалиму, багато людей вийшли назустріч йому. Люди, що зустрічали Ісуса, зривали пальмові гілки та застилали ними дорогу. Інші радісно знімали із себе одяг і розстилали його на їхньому шляху. В’їхавши до міста, Христос відвідав храм, а потім знову повернувся до Віфанії.
На честь цих «подій», як запевняють церковники, було запроваджено свято «вхід господній до Єрусалиму».
Звідки походить обряд з пучками верби
Немає потреби докладно розмірковувати про відсутність історичних документальних джерел і міфічний характер даної євангельської легенди. Навряд чи хтось із людей, які перебувають у ладах зі здоровим глуздом, серйозно повірить у те, що мертву людину, котра чотири дні пролежала у труні та вже почала розкладатися, можна воскресити. Якщо вірити Євангелію, то Христа захоплено зустрічали натовпи народу, і люди буквально підносили його. Аж потім, згідно з тим самим Євангелієм, за три-чотири дні після цього ті ж самі люди без усіляких підстав несамовито кричали: «Розіпни, розіпни його!», тобто вимагали для свого кумира самої лютої, самої ганебної, самої жорстокої страти.
Але можливо, Христос відмовився від свого вчення? Може, він заподіяв якусь шкоду людям? Ні. Нічого подібного Євангелія нам не розповідають.
Все це дозволяє нам висновувати про те, що церковне свято «входа господнього до Єрусалиму» не має під собою історичного підґрунтя. Однак у чому ж тоді полягає причина його появи і такої великої популярності?
Для того, щоб відповісти на ці запитання, ознайомимося побічно з обрядами, що супроводжують святкування «входження господнього до Єрусалиму». Віруючі приходять до церкви на всенощну службу з пучками верби. Священник читає особливу молитву, в якій просить бога благословити верби й тих, хто їх принесли, після чого під акомпанемент урочистого співу він «освячує» верби, тобто кропить їх «святою» водою, нібито на згадку про ті пальмові гілки, з якими народ зустрічав Христа. Віруючі уносять верби до своїх домівок, де зберігають їх зазвичай за іконами до наступної вербної неділі.
Якщо ми заглибимося в історію, то побачимо, що велика роль, яку в даному християнському обряді відведена вербі, зовсім не є випадковістю.
Як було запроваджено святкування Вербної неділі
У давні часи юдеї щорічно відзначали осіннє свято Суккот (день кущів-куренів). В його останній день віруючі приносили до синагоги пучки пальмових гілок і шмагали ними по підлозі, допоки не відпадало все листя. Цей обряд був пережитком стародавніх магічних обрядів, за допомогою яких люди намагалися передати землі силу, що нібито притаманна рослинним духам родючості. Християнська церква, безсумнівно, запозичила багато всього під час розроблення обрядів свята «входження господнього до Єрусалиму».
З поширенням християнства серед народів Європи це свято злилося з місцевими весняними святами культу духів рослинності. При цьому особливого шанування набула верба, з пухнастими гілками якої, як першими проявами життя після зими, поєднувалася низка магічних обрядів.
Досі віруючі приписують вербі багато магічних властивостей: вона нібито здатна захищати людей і домашню худобу від злих духів, хати – від пожеж, посіви – від граду, допомагає виявляти чаклунів і відьом, віднаходити клади тощо.
Вербна неділя – це одне з найбільш дохідних для церкви свят. В цей день продається величезна кількість свічок (кожен віруючий повинен прийти на всенощну службу зі свічкою), буває чимало охочих причаститися. Пояснюється це тим, що віруючі, котрі з якихось причин не встигли цього року «відговітися», квапляться до Великодня «очиститися від гріхів».
Під час святкових богослужінь віруючим навіюється думка про те, що, як Господь добровільно увійшов до Єрусалиму для того, аби потім постраждати за людей, так і люди мусять покірно і терпляче протягом усього життя нести свій хрест, і ще й дякувати за нього богові.