Вєртухайська нормотворчість: абсурд і тортури у виправних колоніях

Тортури – це не завжди побиття, катування струмом або холодом. У сучасних наших колоніях тортури часто мають вигляд нібито «нормативних» обмежень, які суперечать здоровому глузду, праву та елементарній людяності. Під прикриттям «внутрішнього розпорядку» та безглуздих заборон адміністрація установ відбування покарання цілеспрямовано знущається із засуджених. У цій статті – про те, як «вєртухайська» нормотворчість легалізує приниження, свавілля й дискримінацію, перетворюючи покарання на формалізоване пекло.

---

Особи, які засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання відповідно до базових норм, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, Кримінально-виконавчим кодексом України та деталізованими Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі – Правила), затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 р.  № 2823/5 (з численними змінами та доповненнями).

Однак зміни та доповнення вносилися безсистемно, похапцем, нашвидкуруч, емоційно, за різного авторства та мотивів. Це призвело до того, що у Правилах одночасно містяться взаємно суперечливі положення та норми, про що ми далі детально поговоримо. Ситуація виглядає безглуздо, сміховинно та, м’яко кажучи, дискредитує недолугі нормотворчі потуги Міністерства юстиції України.

Без зайвих просторікувань перейдемо до справи.

Мікрохвильовка як злочин

Так, відповідно до Правил ув’язненим дозволено користуватися у приміщеннях для вживання їжі та зберігання продуктів харчування електричними чайниками потужністю не більше 2 КВт, мультиварками та мікрохвильовими пічками з розрахунку: три чайники – на відділення соціально-психологічної служби чи сектор відповідного рівня безпеки (один на камеру – у ПКТ виправних колоній (секторів) максимального рівня безпеки), по дві мультиварки та мікрохвильові печі – на відділення соціально-психологічної служби чи сектор відповідного рівня безпеки (по одній на камеру – у ПКТ виправних колоній (секторів) максимального рівня безпеки).

Те, що ув’язнені можуть користуватися власними чайниками, мікрохвильовками та мультиварками – звісно, дуже добре і демократично. Однак зазначена кількість суперечить іншим нормам цього ж Порядку, оскільки далі зазначається така заборона:

Ув’язненим категорично забороняється продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, що перебувають в особистому користуванні.

Постає питання: чайники, мікрохвильовки та мультиварки доставляються (або як, то кажуть на тюремних жаргонах, – «затягуються») самими ув’язненими (їх родичами та близькими)  за власний кошт, «зі свободи», індивідуально. Приміром, ув’язнений Х «затягує» чайник на своє ім’я, тому чайник розташовано у відповідному приміщенні. Але тут же існує формальна заборона користуватися цим чайником будь-кому, крім конкретного ув’язненого Х (власника), котрий «затягнув» собі чайник, позаяк це може розцінюватися як «відчуження в інший спосіб» предмету та речі. Тобто, якщо ув’язнений Х, приміром, захоче пригостити співкамерника чаєм або дозволити тому приготувати у мультиварці собі порцію рису – це буде «незаконне використання особистого майна» з усіма наслідками (відповідальністю, санкціями тощо).

Безглуздість подібних обмежень очевидна.

Спорт за правилами психлікарні – теніс без ракеток

Ідемо далі: ув’язненим дозволено брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом, користуватися бібліотекою, настільними іграми; для засуджених у локальних секторах встановлюються перекладина і бруси, а також за можливості їх розміщення – стіл для гри у настільний теніс, велотренажер, кардіотренажер, силовий тренажер, лава для жиму з прикріпленими до неї сталевими тросами штангою та гантелями.

Не буде зайвим нагадати ще раз, що кардіотренажери, настільні ігри та приладдя для настільного тенісу завжди «затягується» самими ув’язненими. Виходячи із загальної заборони «маєш право користуватися лише своїм» – цими предметами може користуватися лише ув’язнений, якому належить тенісний стіл або доміно (грай сам із собою).

Додатком 3 до Правил визначено перелік предметів, які ув’язненим заборонено мати при собі, і серед них будь-яке спортивне знаряддя. Тобто, тенісні столи придбавати та користуватися ними типу можна (і то наодинці), а ось тенісними ракетками – ні, позаяк вони віднесені до спортивного знаряддя (ну а як же інакше?). Те ж саме можна сказати і щодо м’ячів (будь-яких – футбольних, баскетбольних тощо), еспандерів (видів яких безліч від призначених для грудних м’язів до кистьових), еластичних бинтів, поясів для заняття важкою атлетикою тощо.

Заборона мати і використовувати тенісні ракетки та м’ячі (при загальному праві зайняття спортом) нагадує правила у психіатричній лікарні, де є басейн, і адміністрація пояснює, що воду в нього напомпує лише тоді, коли пацієнти навчаться плавати.

Безглуздість вражає – навіщо тенісні столи, якщо в теніс грати фактично не можна? На ці прості запитання «вєртухаї» чухають потилиці, напружують мізки з єдиною звивиною від фуражки, показують «умное ліцо» та однотипно відкараскуються «нє паложєно, нам начальнікі запрітілі і патаму нільзя». Зайві думки думати не треба.

«Тайнопис» і заборона на листи іноземною мовою

Ідемо далі. Дуже «доставляє» ще одна норма, наведемо її цілком:

Ув’язнені мають право рідною мовою давати пояснення, вести листування, подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені, а також отримувати відповіді мовою звернення.

Листи, виконані тайнописом, шифром, а також листи, які містять відомості, що не підлягають розголошенню, адресату не надсилаються, засудженим не вручаються, а вилучаються. У разі вилучення такої кореспонденції адміністрація установи виконання покарань повідомляє засудженого під підпис про підстави для вилучення.

При цьому дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється.

Майте на увазі, якщо ув’язнений громадянин Сакартвело (Грузії), Монголії, Китаю, Кореї чи якогось Королівства Бутан тощо, які користуються власною мовою та письменністю, що виглядають для «вєртухаїв» нерозбірливим карлючками – такі карлючки будуть витлумачені як «тайнопис і шифр». І в їх надісланні буде відмовлено. Адже ми не дуже впевнені, що в середовищі «вєртухаїв» є знавці іноземних мов і письменності, аби достовірно перевірити, про що ідеться у листі іноземця його рідною мовою. Тому простіше за все буде «мі такова умнава ні помнім, запрєтіть і нє пущать, как бі чіво ні вішла».

Про «тайнопис» – приміром, коли ув’язнений дає розпорядження дружині, де знайти схованку з грошима (треба ж родині за щось жити) і напише, приміром, «візьми ключ від сараю дяді Васі, й там у тому кутку, де стоїть велосипед під третьою дошкою зліва знайдеш, що тобі треба», – то це також може вважатися «тайнописом» і поширено бути не може. Така ось собі «пересторога», яка, безумовно, пояснюється піклуванням про засудженого та спрямована на недопущення порушення діяльності виправної установи. Розумники, еге ж…

«Небезпечна» банка з дому

Ще одна заборона вражає. Так, у посилках і передачах забороняється передавати засудженим продукти харчування в скляній та металевій тарі, крім випадків придбання таких продуктів у крамниці установи виконання покарань. Ці ж предмети дозволяється зберігати ув’язненим у приміщенні.

Колись така норма пояснювалася тим, що ув’язнені можуть використати скляні та металеві предмети посуду для сутичок, роблячи з них «заточки» і «мойки» («мойка» це будь-яка бритва – лезо тощо), і тому «ніззя, патаму шта йєта апасна».

Однак, наразі з цими скляними тарами «вєртухаї»-нормотворці геть заплуталися. З одного боку, якщо банка тушонки у скляній тарі придбана у крамниці установи виконання покарань, то вона не є небезпечною. А з іншого,  якщо дружина чи матір передають ув’язненому той же самий продукт або молоко у скляній тарі – то в цьому випадку скляна тара одразу стає небезпечною та забороненою. Мабуть, на думку недолугих «вєртухаїв» з Мінюсту саме усвідомлення ув’язненим, що «ось ця скляна банка придбана у магазині колонії, тому вона безпечна, а он та передана з дому – хоча і така сама, але вона небезпечна», – є тим чинником, який розрізняє статус і призначення цих речей, та робить їх або ж кошерними, або ж халяльними.

Така ось вузьколоба «вєртухайська» майже релігійна містичність. Вона походить, схоже, зі старих «зеківських» понять і забобон з колоній для малоліток, на кшталт «ковбаса – неправильний продукт, бо схожа на чоловічий статевий пеніс», або ж «цигарки у червоній упаковці заборонені, бо червоний колір – колір «вєртухаїв».

Аудіовізуальний сюрреалізм

І для повноти картини зачепимо такі заборони та норми. Приміром, ув’язненим заборонена для збереження будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура, аудіо-, відеокасети, CD- та DVD-диски (за винятком: гучномовець – один на жилу секцію (камеру), телевізор (без можливості виходу в мережу Інтернет) та цифровий ефірний тюнер T2 – один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру), DVD-програвач – один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру)).

Про диски стандарту, приміром, Blu-ray Disc нічого не вказано. Тобто, що з ними робити – нікому невідомо. Далі у Правилах зазначено:

При цьому CD та DVD-диски зберігаються в адміністрації установи виконання покарань та видаються засудженим у вільний час, відведений розпорядком дня.

Що ж стосується аудіо та відеокасет – то очевидно, що ними можна користуватися постійно та без обмежень, хоч у вільний, хоч у інший час. Тобто, зберігати їх принципово неможна, разом з дисками. Але диски видаються лише у певний час. А що робити з касетами, і де вони знаходяться – ну, то таке… Вєртухаї на місцях будуть користуватися позицією «нє паложєно, как бі чіво ні вішла, а вдруг ві йєтімі касєтами нанюхаєтесь, наркомані праклятіє, і будіті біспарядкі нарушать». Дикі люди…

Ще цікава норма для «довічників». Правилами регламентовано:

Дозволяється обладнувати камери для тримання засуджених до довічного позбавлення волі дзеркалом (одне на камеру), умурованим у стіну, розміром не більше 20 х 20 см. Засудженим до довічного позбавлення волі дозволяється мати при собі та зберігати в камерах дзеркала, виготовлені з пластику розміром не більше 20 × 20 см (1 шт.).

Це обмеження дійсне (передбачене) для камер «довічників». Тобто, мабуть, якщо дзеркало буде скляне і вмуроване в стіну і мати розмір, по одній стороні, 21 сантиметр, а по іншій – 18 – то що ж робити, вважати його забороненим чи як? Або якщо пластикове дзеркало буде трохи іншими параметрами, то очевидно, воно стане небезпечним і забороненим.

Чому тоді іншим ув’язненим, які не є «довічниками» можна обклеїти всі камери (приміщення) дзеркалами хоч у повний зріст, хоч до стелі – не зовсім зрозуміло.

Абсурд як традиція

Подібна сміховинна «вєртухайська» нормотворчість є огидною та відверто «тупою». Вона демонструє недалекий інтелектуальний, розумовий та морально-побутовий рівень цієї недолугої публіки, та надає широкі можливості «мордувати» засуджених. При цьому не дивно, що Україна систематично «програє» справи в Європейському суді з прав людини з приводу дотримання прав засуджених, оскільки віднайти та правильно юридично використати протиріччя в дозволах і заборонах елементарно.

Дозволили тенісний стіл і не дозволити ракеток і м’яча для тенісу, приміром, одразу виглядає як тортури та збочені знущання. Дозволили мікрохвильовку, одну на приміщення – значить дозволили її використання лише ув’язненому, який її «затягнув» для себе, без права дозволяти її використання іншим ув’язненим і без права іншим «затягнути» таку ж саму для себе. Загальна кількість мікрохвильовок на приміщення обмежена.

Відмовили в листуванні узбеку, киргизу, арабу чи молдаванину рідною мовою з мотивацією «нам нічіво тут ніпанятна, йєта тайнопісь, мі званілі в управлєніє і нам тамачкі наша курірующая строгая джєньчіна запрітіла», – ласкаво просимо до ЄСПЛ.

Тобто, очевидні ознаки дискримінації та штучного обмеження прав конкретних ув’язнених. Такі явища слід припиняти вкрай жорстоко, послідовно, без недоречних фантазій та базікання про «мі хатім штоб біло бізопасна і штобі всьо біла урігулірована».

Велика кількість норм (навіть правильних) завжди призводить до порушення прав людей.