Оскаржуємо протиправну бездіяльність посадових осіб, якими було приховано матеріали перевірки з повідомленням про скоєння службових злочинів співробітниками Департаменту міжнародного співробітництва Національної поліції України.

 

---

 

Передусім, слід розпочати з того, що саме змусило пересічного громадянина звертатися до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України для захисту порушених прав. На його місці може опинитися будь-хто інший, а самотужки протистояти «круговій поруці» в поліції дуже непросто. Тому варто напрацьовувати корисний досвід у напрямі захисту своїх прав від свавілля з боку таких «елітних» підрозділів, як Укрбюро Інтерполу.

 

Загалом розшук осіб, які причетні до скоєння злочинів і переховуються від органів слідства чи ухиляються від відбування призначеного судом покарання є надзвичайно відповідальним напрямом роботи будь-якого правоохоронного органу. Адже від правильної тактики дій залежить досягнення відповідного суспільно корисного результату – притягнення винних до відповідальності та запобігання скоєнню нових злочинів.

 

Однак оголошення людей у розшук, як показують реалії нашого життя, нерідко супроводжується зловживанням службовим становищем з боку працівників поліції. Коли внесення осіб у розшукові обліки здійснюється без наявності на те законних підстав, подібні дії є нічим іншим, як підступною розправою. Внаслідок цього знецінюється саме призначення правоохоронних органів, які втрачають довіру з боку населення.

 

Замість боротьби зі злочинністю – замовні розправи чужими руками

 

Можна навести низку прикладів різних людей, яким за допомогою цієї брудної схеми намагалися всіляко дошкулити й зіпсувати життя. Відбувалося все зазвичай з мотивів помсти за викриття або з метою вивести людину з рівноваги, поламати їй звичний життєвий лад, створити штучні проблеми й перешкоди. Таким способом, наприклад, у 2018 р. Шевченківським управлінням поліції у м. Києві було безпідставно оголошено у розшук адвоката Олексія Святогора. У матеріалах справи, як з’ясувалося згодом, не було жодного документа, який би підтверджував те, що він нібито переховується від органів влади чи відсутній за місцем проживання. Більше того, навіть після того, як цей факт було встановлено в суді, ще впродовж цілого місяця інформація про нього залишалася у розшукових обліках.

 

І ще один приклад – справа Ігоря Михайлюка. У минулому – працівник галузі дорожнього господарства, а згодом – депутат Заставнівської міської ради Чернівецької області, Ігор Васильович від 2013 р. переїхав до Федеративної Республіки Німеччини. Він вирішив припинити роботу в органах міської влади, коли зрозумів, що команда корупціонерів, яка там зібралася, облаштувалася надовго.

 

У нього було два шляхи – або залишитися із перспективою опинитися за ґратами за участь у схемах з розкрадання бюджету, або розпочати життя наново в іншій країні. Обравши другий варіант, вже у ФРН Ігор Михайлюк, який за час попередньої роботи зібрав багато цікавих відомостей щодо діяльності заставнівських чиновників, став у вільний час просто описувати їхні схеми у своєму персональному блозі на БукІнфо.

 

Легше за все «розшукувати» того, хто не переховується

 

Реакція і помста з боку «буковинського клану» не змусила чекати. За кілька місяців після того, як Ігор Михайлюк виїхав з України, співробітниками лінійного відділу на ст. Чернівці проти нього було нашвидкуруч створено кримінальне провадження, складено і погоджено з прокурором підозру, та одразу ж оголошено його у розшук.

 

Якщо у попередніх двох випадках оголошення громадян у розшук супроводжували деякі ЗМІ, котрі із задоволенням смакували подробиці й тиражували відверту брехню, називаючи одного «українофобом» і «проросійським блогером», другого – «шкуродером» і «вбивцею тисяч собак», то з Ігорем Михайлюком усе відбувалося мовчки, без шуму й пафосу. Його ніяк не називали. Про нього не писали у новинах. Його просто оголосили у міжнародний розшук шляхом внесення неправдивих відомостей у циркулярне повідомлення, яке розіслали каналами Інтерполу.

 

Як результат – на підставі сфальсифікованого циркулярного повідомлення Ігоря Михайлюка затримали у Німеччині та кинули за ґрати. У слідчому ізоляторі він провів чотири місяці, та був звільнений з-під варти після того, як місцевим судом було з’ясовано відсутність законних підстав для його затримання.

 

Рішення суду – не указ працівникам Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва

 

Проте з міжнародного розшуку Ігоря Михайлюка не було знято навіть після того, як судом було визнано протиправною відмову працівників Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва НП України усунути допущені ними порушення.

 

Суд зобов’язав Національну поліцію України в особі Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва відкликати повідомлення про розшук Ігоря Михайлюка та повідомити про це країни, яким таке повідомлення було розіслано. Однак і це судове рішення виконано не було.

 

25.02.2020 р. Ігор Михайлюк звернувся до керівництва НП України із скаргою на дії посадових осіб Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва НП України, а конкретно – Рибачука Максима Васильовича щодо протиправного оголошення його у міжнародний розшук.

 

У своїй скарзі Ігор Михайлюк просив про проведення службового розслідування з метою виявлення причин і умов, які призвели до порушення його прав посадовими особами Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва під керівництвом В. Неволі.

 

Коли захист «своїх» перетворюється на приховування злочину

 

В усіх подібних випадках важливо не тільки усунути порушення, а й не допустити їх повторення у майбутньому.

 

Для цього, своєю чергою, доведеться встановити осіб, які винні в порушенні закону. І, незважаючи на те, яку посаду вони займають, таких співробітників слід притягнути до відповідальності. Прийняття такого рішення є вкрай неприємним для кожного керівника. Застосовуючи невідворотні жорсткі заходи до своїх підлеглих, доводитися приймати й той факт, що в цьому є і його власна провина. Поведінка членів колективу, їхня зухвалість і впевненість у своїй безкарності завжди свідчить про прорахунки керівництва в організації роботи.

 

Скаргу Ігоря Михайлюка було направлено для розгляду та вирішення по суті до Департаменту внутрішньої безпеки НП України.

 

З одержаної відповіді йдеться про таке:

 

«…за результатами розгляду звернення матеріали надіслано до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві для надання правової оцінки діям працівників Департаменту міжнародного співробітництва НП України».

 

 

Де «загубилися» матеріали перевірки?

 

04.06.2020 р. Ігор Михайлюк звернувся до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві із запитом щодо надання інформації про результати розгляду матеріалів Департаменту внутрішньої безпеки, нібито скерованих до ДБР 10.04.2020 р.

 

Яке ж було його здивування, коли він одержав лист (вих. №158/11-2020) із повідомленням: «…матеріали перевірки за Вашим зверненням від Департаменту ВБ НП України не надходили…».

 

На жаль, за всієї поваги до співробітників ДВБ – одного з небагатьох підрозділів, який був взірцем високого професіоналізму в роботі й неупередженості, доводиться констатувати, що в цьому разі їхні посадові особи могли не надіслати до Територіального управління ДБР жодних матеріалів з приводу отриманого ними звернення. Якщо все дійсно так, то це може свідчити про намагання приховати злочин, скоєний посадовими особами Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва НП України.

 

Ігор Михайлюк, з яким ми спілкувалися з цього питання, навів низку аргументів, які, на його думку, підтверджують саме намагання працівників ДВБ приховати злочин.

 

Працівники Департаменту внутрішньої безпеки, перед призначенням на займані посади пройшли відповідне тестування на знання законодавства. А значить, вони гарантовано усвідомлюють, що Територіальне управління ДБР, розташоване у м. Києві, не є консультативним чи дорадчим органом. Вони обізнані з того, що звернення до ДБР є фактично повідомленням про злочин.

 

Супроводження матеріалів, направлених на розгляд

 

Надсилаючи до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві повідомлення про скоєння злочину високопоставленими офіцерами Національної поліції України, працівники ДВБ не можуть не цікавитись подальшою «долею» свого повідомлення. А випадку відмови у реєстрації кримінального правопорушення, захищаючи свою правову позицію, вони мають право й навіть обов’язок звернутися до слідчого судді із клопотанням зобов’язати відповідних посадових осіб внести до ЄРДР відомості про скоєне кримінальне правопорушення.

 

Враховуючи те, що реєстрація кримінального правопорушення або відмова в його реєстрації відбувається протягом 24 годин, працівники ДВБ не пізніше 15 квітня поточного року мали б «потурбуватися» про результати розгляду матеріалів, направлених ними до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві.

 

Однак до цього часу нікого в ДВБ не зацікавила відповідь Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві. Це може свідчити лише про те, що посадовим особам ДВБ достеменно відомо, що жодних матеріалів вони нікуди не направляли.

 

Як самостійно ініціювати подальшу перевірку в разі порушення ваших прав

 

Складно не погодитися з думкою Ігоря Михайлюка, який вважає, що такі маніпуляції жодним чином не сприяють росту довіри громадян України до поліції загалом і Департаменту внутрішньої безпеки зокрема.

 

Як бачимо, подібна ситуація може трапитися з кожним. Тому ми доводимо до наших читачів і відповідні практичні поради щодо того, як слід діяти далі.

 

Отже, громадянина протиправно оголошують у міжнародний розшук. У судовому порядку цей факт визнано і працівників поліції зобов’язано відкликати циркулярне повідомлення. Вони не виконують рішення суду. Службове розслідування проведено не було. Винні залишилися безкарними. Тому далі варто продовжити роботу з оскарження неправомірних дій працівників поліції, використовуючи можливості, надані нам Законом України «Про звернення громадян».

 

Зокрема Ігор Михайлюк подав до ДВБ скаргу з викладенням вищеописаних фактів. До скарги він долучив копію відповіді про нібито надіслане звернення до ДБР. Отримана скарга має бути зареєстрована в установленому порядку, і на неї посадові особи зобов’язані будуть дати відповідь.

 

У поданій скарзі Ігор Михайлюк просить перевірити викладену ним інформацію та у випадку її підтвердження встановити:

 

1. Чому матеріали перевірки за скаргою не були фактично направлені до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві?
2. Хто конкретно з посадових осіб Департаменту внутрішньої безпеки зобов’язаний був проконтролювати вирішення питання з реєстрацією кримінального провадження на підставі матеріалів, направлених до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві?
3. Чи вживаються керівництвом Департаменту внутрішньої безпеки заходи щодо контролю за матеріалами, які надсилаються Департаментом до інших правоохоронних органів у контексті їх реального надходження та вирішення по суті? Якщо вживаються, то які саме заходи?

 

Після того, як буде отримано відповідь (її тепер слід очікувати впродовж місяця) ми розкажемо докладно.

 

Подання інформаційного запиту до ДБР

 

Враховуючи те, що звернення, котре «загубилося», повинно бути направлено до ДБР, одночасним тактичним кроком має стати подання на його адресу відповідного запиту на отримання публічної інформації. Так вирішив діяти й Ігор Михайлюк. Він звернувся до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві із запитом на отримання публічної інформації.

 

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена у процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

 

У поданому зверненні Ігор Михайлюк докладно описав ситуацію та обґрунтував поставлені ним запитання.

 

А саме, відповідно до приписів Закону України «Про доступ до публічної інформації» він зажадав отримання копії відповіді на звернення Департаменту внутрішньої безпеки НП України до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві від 10.04.2020 р.

 

Чому матеріали перевірки стають «невидимими»

 

А тепер давайте спрогнозуємо ймовірність настання певних подій і дамо відповідь на просте запитання. Уявімо, що матеріали звернення Ігоря Михайлюка, в яких міститься повідомлення про скоєння протиправних, на його думку, дій працівників Департаменту міжнародного співробітництва надійшли на перевірку до ДБР. Як усе відбувалося б за такого сценарію?

 

Перевірку було б розпочато, а відомості про порушене кримінальне провадження були б внесені до ЄРДР. Посадових осіб, які причетні до скоєння службових злочинів, почали б викликати на допити. Вже на цьому етапі, незалежно від результатів перевірки (розслідування) перший, до кого з боку МВС і голови Національної поліції буде більше за всіх претензій – це не Максим Рибачук. І не хтось інший. Це – керівник Департаменту. В поліції склалося так, що за кожен «косяк» підлеглого відповідає і сам винуватець, і його начальник. Звісно, тому кожен розуміє, що слід намагатися уникнути проблем, звідси – і «кругова порука».

 

Як розвивалися б події, коли б працівники Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва виконували рішення суду? Сьогодні вони, припустимо, відкликають циркулярне повідомлення про розшук Ігоря Михайлюка. А далі? Далі станеться страшне: роками напрацьована схема зламається. Тепер кожен, кого незаконно оголошували у міжнародний розшук, буде добиватися відкликання циркулярного повідомлення. Та при цьому ще й «макати» високопосадовців з поліції, виховувати їх і нагадувати, що вони не повинні виходити за межі закону.

 

А скільки ще таких непублічних людей, котрі постраждали так само, як Ігор Михайлюк? Ось тому виконувати рішення суду для декого виявляється надскладним випробуванням. Так само, як і передавати на розгляд за належністю матеріали перевірки…