З 2013 року лексикон громадян України (особливо тих, хто займався політикою, правоохоронною діяльністю, питаннями державного устрою та національної безпеки) поповнився незнаним до того часу терміном «сепаратизм». Це сталося з того часу, коли різна антидержавницька та антинародна наволоч, здебільшого, підтримувана російською федерацією почала створювати організовані терористичні збройні угрупування, не передбачені Законами України – різні там «народні республіки» та збіговиська «народних ополченців». Дозволимо собі тут і надалі вжиття терміну «ополченці».

 

---

 

Раніше все це виправдовувалося розмовами «в Кієвє майдан, а нам что – нільзя?» та ідеологічно обґрунтовувалося правом на самовизначення, захисту від «хунти» та іншою маячнею. Не будемо особливо це марудити, всі ми чудово знаємо, про що йдеться.

 

Основа та мета такої діяльності – створення альтернативних (паралельних) конституційним органам та інституціям квазіорганів (різних там регіональних народних міліцій, народних армій, народних судів тощо). Як наслідок, відбувається розпорошення державної влади, дискредитація державницьких інститутів. І, зрештою, це призводить до захоплення влади на фоні її підміни.

 

Вилилось це в окупацію Криму, захоплення частини Донецької та Луганської областей. Та надалі – в повномасштабну війну, що ми і спостерігаємо зараз.

 

Спроби створити Одеську, Харківську та ще бозна які ще «народні ополченські республіки», що прагнули своєї незалежної від влади «київської хунти» були припинені рішучими діями притомних правоохоронців та злагоджених патріотів, котрі сказали жорстке «ні» спробам дублювати державний устрій та державницькі функції.

 

Паралельний суд

 

Однак сепаратизм і «ополчення» може реалізовуватися і в інших формах, про які ми здійснимо огляд сьогодні.

 

 

Виконуючим обов’язки голови Київського апеляційного суду Нововим С.О. 03 березня 2022 року було підписано та приведено до виконання «Розпорядження щодо організації роботи судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду на період воєнного стану» (далі – Розпорядження).

 

 

Згадане розпорядження є якраз таким виявом «ополчення», спробою захоплення влади і створення паралельного суду (на противагу та на підміну законно існуючому) із залученням «особливо довірених» та «наближених» до керівництва суддів.

 

Нерозлучна четвірка суддів

 

Розпорядження є відверто незаконним, неправомірним і таким, що за самим фактом його прийняття, запровадження та виконання як суддею Нововим С.О., так і іншими суддями (згаданим у розпорядженні, такими як Трясун Ю.Р., Гладій С.В., Мосьондз І.А.) вказує на порушення останніми правил суддівської етики та порушення присяги судді, вчинення дій, спрямованих на повалення конституційного ладу, підміни державних органів та інституцій, узурпації судової влади, сепаратизму та інших злочинів.

 

Так, Розпорядження мотивоване необхідністю виконання Указу Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 про запровадження воєнного стану. Разом із тим, згаданим Указом Президента України не робилося ніяких застережень або вказівок щодо органів судової влади та їх керівництва стосовно особливих умов організації та діяльності судів. Тому жодні подібні розпорядження не можуть існувати в принципі.

 

Розпорядження Новова С.О. встановлює, що правосуддя у певних категоріях кримінальних справ здійснюється «обраними» (визначеними розпорядженням) суддями – такими як він, власне (Новов С.О.), та разом із ним суддями Трясун Ю.Р., Гладій С.В., Мосьондз І.А. При цьому інші судді усунуті від вчинення правосуддя самоправним рішенням Новова С.О. визнанням їх «нікчемності» та «незначущості», з «розмитою» мотивацією «не всі судді в Києві».

 

Де тоді всі інші судді?

 

Судді Трясун Ю.Р. та Мосьондз І.А. зазвичай є суддями, які постійно здійснювали (здійснюють) правосуддя у складі колегії суддів за участі Новова С.О. Це нескладно довести елементарним використанням навіть пошукових систем. Якщо послідовно в будь-якій пошуковій системі перелічити ці прізвища, то система дасть відповідь про «кучність» цієї «теплої компанії». А суддя Гладій С.В. є суддею, який іноді (у разі відводів, неможливості складення колегії за інших причин) – «замінює» та замінював одного з позначених суддів.

 

Тобто, вся ця міцна четвірка суддів є органічно складеною тісною компанією «однодумців», поєднаних певними специфічними особистісними стосунками. Про це ми можемо лише висловити пікантні припущення. Адже низка специфічних стосунків наразі стали навіть «модними». Але не в такій же мірі…

 

Тут постає напівриторичне питання: якщо у місті Києві (як зазначено у Розпорядженні) була відсутня більшість суддів судової палати з розгляду кримінальних справ (повтікали, поховалися тощо), то залишається меншість. І це не мали бути саме ці четверо суддів. Були ж інші судді, які знаходилися на робочих місцях та були здатні виконувати службові обов’язки.

 

Зовні ситуація виглядає так, що практично всі судді повтікали та поховалися. Виходить, що всі зрадили присязі та Вітчизні, покинули свої робочі місця. Буцімто лише четверо найбільш сумлінних, сміливих, нездоланних залишилися на своєму посту і можуть виконувати функції судочинства. В такому разі слід бути послідовними. Решта суддів (окрім цих чотирьох) мають бути піддані заходам впливу. За державну зраду і самоусунення від виконання обов’язків вони мусять понести відповідальність.

 

Хтось та має відповідати. Якщо більшість суддів покинули свої посади та перестали виконувати функції, то їх треба банально замінити, позбавитися, як було позбавлено правосуддя від судді Приндюк М.В. (приміром). Таких ледарів суспільству не потрібно.

 

Уявімо аналогії

 

Виглядає, що інші судді кримінальної колегії, а таких аж 38 (!) – зрадники, боягузи, ледарі та нероби. А ця «ополченська» четвірка прямо таки трудяги, патріоти і найдостойніші.

 

Наприклад, у лікарні, де працюють сотня хірургів якийсь начальник відділу, зайнявши посаду в.о. головного лікаря, видає розпорядження, згідно з яким оперувати будуть лише три-чотири його «собутильники», а іншим доступ до професії не дозволено.

 

Або ж у відділку поліції, де працює сотня правоохоронців (слідчих, оперативників, патрульних тощо) заступник начальника відділку визначає, що розслідувати злочини будуть лише три його наближених поплічники.

 

Чи у військовому підрозділі доступ до зброї, боєприпасів, ресурсів та несення служби мають лише обрані самочинно визначеним командиром вояки.

 

Або ж у законодавчому органі повноваження ухвалення рішень здійснюється не всім колегіальним органом, а лишень членами (учасниками) якоїсь вузької фракції чи об’єднання «своїх» (опозиції – зась)…

 

Взагалі в існуючій світовій практиці учасники таких утворень називаються «хунта»… Сподіваємося, що ні в кого не залишилось сумнівів щодо законності таких витівок.

 

І знову про довіру до судової влади

 

В суспільстві й без цього негативне враження, відношення до суддів та недовіра до них. Це дістало втілення навіть у формі відповідного Закону України «Про відновлення довіри до судової влади». Подібні «викрутаси» цієї довіри не надають.

 

Суспільство потребує змін, і змін радикальних. Інакше революційна ситуація призведе до фізичних змін та фізичного усунення носіїв суддівської влади. Вважаємо, що цей процес має забезпечити і контролювати держава. Заміна суддівського корпусу методами «народної» демократії є небажаною та небезпечною для всіх.

 

В даному випадку суддя Новов С.О., використовуючи своє становище в.о. керівника суду фактично скасував усі існуючі інфраструктурні та технічні складові правосуддя. Зокрема, скасував автоматичний розподіл судових справ. А це само по собі містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 376¹ Кримінального кодексу України. В даному разі все відбулося взагалі брутально та «просто»: система була визнана нікчемною, та розпис справ перевівся у ручний режим серед «своїх», контрольованих і «наближених».

 

В цій частині керівник в.о. «ополченського збіговиська суддів» Новов С.О. прямо порушує та руйнує систему внутрішньої організації суду, визначену ст. 35 КПК України.

 

Через узрпацію влади, створення та підтримки діяльності (участь у діяльності), по суті, альтернативного «суду в суді» (що нічим не відрізняється, повторимось, якщо хтось організовує якусь там Донецьку чи іншу «народну республіку», попри те що є центральна влада та її інфраструктура, складові, учасники, дійові особи тощо) було вчинено низку злочинів. А саме, крім згаданого, передбаченого ст. 376¹ КК України, – злочини, передбачені ст. ст. 376, 109, 111, 365, 366 КК України.

 

Йдеться про захоплення (узурпацію) влади, і не інакше. За подібні витівки треба одразу давати по руках та викорінювати їх жорстко.

 

Продовження теми: 

Роз’яснення РСУ щодо причин відсутності на робочих місцях суддів Київського апеляційного суду