Чому хрестилася Русь?

Поділитися:
The following two tabs change content below.

Якщо спитати православного священника про те, як було запроваджено християнство на Русі, то він, не вагаючись, розповість, що сам народ потягнувся до споконвічної віри та відмовився від своїх поганських богів. Однак історична наука говорить про інші фактори.

 


 

Духовно-церковна міфологема

 

Варто пам’ятати, що Русь – це історична назва, яка завжди стосувалася територій сучасної України. Назва Русь виникла на основі Київської Русі, могутньої держави, що сформувалася навколо Києва ще у IX столітті. У своїх літописах сучасники називали Київ «матір’ю міст руських». Саме звідси походить уся політична, культурна та релігійна спадщина, яка формувала українську ідентичність.

 

Як справедливо зауважував український історик, археограф Ярослав Дашкевич, словосполучення «мати міст» є звичайною калькою із середньогрецької мови і перекладається як «столиця». Ідеологема «мати міст руських», пройшла на українському та, загалом, на східнослов’янському ґрунті майже тисячолітній шлях від ідіоми через міфологему до ідеологеми церковного та політично-державного змісту.

 

У XV ст. ідіома перетворилася на міфологему духовно-церковного змісту. Подібні міфологеми з використанням образу матері виникали в інших культурних ареалах, наприклад, в арабському (пригадати б назву для столиці Єгипту – Каїру: Міср-умм-абд-дунья, тобто «мати світу», «столиця світу»). Такий спосіб мислення – з алегоричним образом матері – характерніший для східної, християнської й нехристиянської ментальності (греки-візантійці, вірмени, араби), ніж для західної [«Українська міфологія як фундамент державотворення», з книги Я. Дашкевича «Україна на перехресті світів», с. 105 – 161].

 

Московське князівство, що виникло пізніше на північному сході, ніколи не називалося «Руссю» в цей період. Лише з кінця XV століття, після завоювання Новгородської республіки та об’єднання північно-східних земель, правителі Московії почали використовувати титул «великого князя всієї Русі», намагаючись привласнити собі історичну спадщину Київської Русі. Ця узурпація продовжилася в 1721 році, коли Петро І проголосив Московію «Російською імперією», тим самим закріплюючи за собою назву, що споконвіку належала українським землям.

 

Історичні джерела підтверджують, що на відміну від Києва, який був осередком політичного й культурного життя Русі, Москва довгий час залишалася периферійним утворенням. Російські історики, починаючи з XVI століття, розвинули концепцію «третього Риму». Вони твердили, що Москва є спадкоємницею як Візантії, так і Київської Русі, що дозволило їм згодом активно використовувати назву Русь для виправдання експансії на українські та білоруські землі.

 

Політичні передумови прийняття християнства

 

У Х столітті на Русі складалися феодальні відносини. Попередня релігія, давні язичницькі боги вже не влаштовували феодалів. Ця релігія освячувала розділення племен і не могла сприяти зміцненню влади князів над народом. Князям потрібен був один бог, якому поклонялися б об’єднані українські племена.

 

Багатобожництво потрібно було замінити єдинобожництвом. І тоді київський князь Володимир ухвалив рішення запровадити на Русі християнство, що сповідувалося у Візантійській імперії, яка була тісно пов’язана з Київською Руссю торгово-економічними відносинами. Християнство приваблювало тим, що своїми проповідями смирення, терпіння, покірності воно навчало народ підкорятися правлячій верхівці, освячувало кріпацькі порядки.

 

Стародавня язичницька релігія не відповідала суспільному ладові феодального устрою, що складався тієї доби, вона не освячувала соціальних протиріч, не освячувала панування князів. У християнстві правляча еліта Київської держави вбачала підходяще ярмо для працьовитих українців. Ця соціальна несправедливість не зникла і не зменшилася впродовж багатьох століть існування православ’я.

 

Крім того, поширення християнської релігії могло допомогти зближенню Давньоруської держави з європейськими народами, з Візантією. Це зближення мало ще один важливий аспект – дипломатичний. Після хрещення Русі київські князі почали активно укладати шлюби з представниками європейських королівських родин. Відомий факт, що дочка Ярослава Мудрого, Анна Ярославівна, стала королевою Франції, одружившись із королем Генріхом І. Це не тільки посилило зв’язки із Західною Європою, але й сприяло поширенню європейської культури та звичаїв на Русі.

 

Перші християни з’явилися на Руси в ІХ столітті. Було зведено перші християнські храми, розпочали своє служіння перші священники, котрі прибули з Візантії. Але нова релігія, що проникала на Русь із Заходу, так само змушена була витримувати жорстку конкуренцію з боку інших релігій, передусім язичницьких, які дістали поширення серед українських племен. Саме тому перед владною верхівкою Руської держави постало питання про те, щоб зробити християнство державною релігією.

 

Як відбувалося хрещення Русі

 

Хрещення Руси було проведено у 988 р. Володимиром Київським. Статуї язичницьких богів – Перуна, Велеса, Даждьбога та інших були повалені з п’єдесталів, а все населення міста Києва було зігнано до річки, щоб там прийняти обряд, який перетворив би їх на прибічників нової релігії.

 

Християнство

Хрещення Руси, мозаїка. Свято-Покровський храм УПЦ МП, м. Київ

 

Дружинники князя вели до берега натовпи людей, немовби полонених. А священники та ченці підіймали над зануреними у воду людьми хрести. Ця сцена є свідченням того, що хрещення руського народу було в значній мірі примусовим. У народних переказах і билинах часто зберігалися згадки про опір, який чинили прості люди.

 

Відомий міф про те, як князь Володимир кинув у Дніпро статую головного бога язичницького пантеону – Перуна, є символічним актом перемоги нової релігії над старою. Але навіть після цього, на деяких віддалених територіях язичницькі обряди зберігалися ще століттями, що підтверджують археологічні розкопки.

 

Як і будь-яка новація, що запроваджувалася владою свавільно, нова релігія зустріла несамовитий спротив з боку більшості волелюбних українців. Повсюдно землероби ставали на захист своїх язичницьких богів, відмовлялися приймати хрещення, переходити до нової віри.

 

Не серцем своїм, не за покликом душі прийняв християнство український народ. Вогнем і мечем, насильством і умовляннями підкоритися силі відстоювала своє право на життя нова релігія. Не бог допомагав поширенню нової віри, а ті, кому вона служила – владі князів. При цьому вони не гребували нічим.

 

Варто зазначити, що хрещення Русі відбулося не одномоментно і не безконфліктно. Опір християнству тривав упродовж багатьох років, і деякі племена на півночі та заході Русі продовжували сповідувати язичництво ще довго після офіційного запровадження нової релігії. Особливо відомим є повстання в місті Суздаль у 1024 році, коли місцеве населення намагалося повернутися до старих язичницьких обрядів. Це свідчить про те, що процес християнізації не був рівномірним і супроводжувався тривалими соціальними і релігійними конфліктами.

 

Суспільні зміни після прийняття християнства

 

Православні богослови полюбляють розмірковувати про прогресивність прийняття Руссю християнства. Дійсно, можна знайти певні позитивні чинники в цьому історичному факті. Про них завжди згадують наші історики. Наприклад, християнство, як релігія, що на той час була панівною майже повсюдно в Європі, наблизила Давньоруську державу з європейськими країнами, а знайомство з багатою візантійською культурою певною мірою сприяло розвиткові культури в Україні.

 

Цікавим є той факт, що християнство на Русі також принесло із собою нові соціальні норми, які сильно вплинули на сімейні та майнові відносини. Зокрема, Володимир Великий після хрещення Русі видав «Статут Володимира», який регулював церковні справи та окремі сфери суспільних відносин. Наприклад, до того часу було поширене багатоженство, але з хрещенням воно стало офіційно заборонене, що суттєво вплинуло на родинний устрій і розподіл майна. Також церква вперше почала регулювати питання шлюбу, розлучення, успадкування та інших цивільних правовідносин.

 

Крім об’єднання Русі під єдиною релігією, християнство сприяло розвитку освіти й культури. При монастирях почали відкриватися перші школи, де навчали читати й писати. З’явилися переклади важливих релігійних текстів старослов’янською мовою, що дозволило поширювати писемність серед населення. Києво-Печерський монастир став одним із перших центрів освіти, культури і літописання на Русі, і саме тут були створені численні літописи та переклади творів античних і візантійських авторів.

 

Однак у будь-якої медалі завжди є зворотний бік, і нерідко цей зворотний бік може бути набагато гіршим за парадний. Православна церква на Русі з перших своїх кроків посіла одне з провідних місць в історії українського державотворення. Вона стала новим потужним інструментом впливу на широкі верстви населення, особливо на селян з метою подальшого пригноблення і перетворення вільних землеробів на кріпаків. Адже ініціаторами хрещення Русі були не пересічні українці, а наділені владою князі.