1475 – рік заснування українського козацтва

Віддавна, вже й не згадаєш відколи, не припиняються спроби визначити дату заснування українського козацтва, яке дістало назву Запорізького. Але така важлива дата у нашій історії не визначена й донині.

---

Зробити це справді складно, позаяк історики або повинні віднайти історичний документ, у якому буде повідомлено про генезу українського козацтва, або знайти артефакти, які засвідчать, що саме на цьому місці знаходився найперший козацький курінь. І тоді залишиться тільки точно визначити вік самих артефактів, які приведуть до встановлення потрібної історичної дати. Так, це був би ідеальний і беззаперечний для історика спосіб визначення важливої дати. Але такий комфортний науковий варіант, на жаль, не є можливим.

Визначення дати заснування козацтва – складне завдання

Жодних українських, польських, литовських, татарських історичних документів, пов’язаних з темою заснування українського козацтва, не існує. Шукати ж найперший український козацький курінь – це завдання для схиблених фантазерів. Тобто способами традиційної історичної методології проблему не розв’язати. Треба шукати інший підхід.

Давайте заглибимося в одну проблему, яка допоможе нам у встановленні потрібної дати. Почнемо з того, що за ментальністю козаки нібито не зовсім українці. Про це у книзі «Українська етнографія» писав учений-етнограф Анатолій Пономарьов. Він доводив, що запорізьке козацтво мало свою ментальність, яка протилежна землеробському українському етносу:

• для козаків пріоритетом є не праця на землі, а лицарство, військова звитяга;
• козак любить мандри, він не прив’язаний до оселі як українець-селянин;
• статус жінки у козаків низький у порівнянні зі статусом жінки в українському звичаєвому праві.

Не можна відмовити вченому в точному визначенні характерних рис козацтва. А от із висновками погодитися не можна, бо таким чином можна договоритися до того, що козацтво – це чужоземне зернятко, занесене звідкілясь на українські терени. Але ж звідки взялися ті риси козацтва, які вирізняють його з українського загалу?

Ментальність козаків: відмінності від українського селянства

Вже давно вчені-козакознавці, лінгвісти звернули увагу на доволі великий татарський лексикон, яким користувалися українські козаки. Саме слово козак не існувало в українській мові ні за часів Ярослава Мудрого, ні за часів Володимира Мономаха, ні за часів Данила Галицького. Воно з’явилося у нашій мові аж у XV сторіччі, та прийшло воно від тюркського етносу, бо вже в початковій монгольській хроніці від 1240 року вперше зустрічається слово «козак», яке мало значення: вільна людина, авантюрист, шукач пригод.

Українські шукачі пригод – козаки – запозичили багато тюркських слів: бунчук, джура, казан, килим, кіш, курінь, мажара, осавул, очкур, сагайдак та інші. Та українські козаки не тільки набралися татарської лексики, а й навіть одяглися в татарську одежу. Ось відомий козацький дрес-код: висока шапка, широкі шаровари на очкурі, довгий і широкий пас. Навіть козацька стрижка: гоління голови і залишання на ній тільки оселедця нагадує голомозих татар.

І постає слушне питання: звідки в українського козацтва стільки схожого зі своїми запеклими ворогами? Адже за загальноприйнятою тогочасною логікою від ворожого етносу зазвичай нічого не переймається, навпаки відторгається, бо інакше відбувається неначе зрада свого етносу. Згадаймо, що мешканці Київської Русі не вживали кумис, який пили люди Батия; пиття кумису для слов’янина вже було б зрадою своїх. А тут українські козаки, як перевертні, набралися всього ворожого, татарського. Чому так? Це явище дуже важливе і його треба прояснити.

Татарський слід у формуванні козацтва

У 30–40 роках ХІІІ століття абсолютна більшість земель Київської Русі була захоплена монголо-татарами. Вони ввійшли до складу Золотої Орди. Це величезне за територією державне утворення постійно перебувало у стані міжусобних конфліктів. У XIV столітті на історичній арені відбувається значне посилення Великого князівства Литовського, яке поступово починає одбирати в ослабленої Золотої Орди західні та південні землі колишньої Київської Русі. Останній хан Золотої Орди Тохтамиш після поразки від Тамерлана визнає над собою сюзеренітет Литви. Литовський князь Вітовт фактично віддає йому в керування Крим і Дике поле.

Виникле Кримське ханство визнає сюзеренітет Литви. За ці землі ще неодноразово будуть чубитися різні татарські хани. Та головне для нас в іншому: татарські очільники організовують постійне військове спостереження на переправах у низов’ях Дніпра. Це були загони воїнів, або по-татарськи – курені. Їхнім завданням були попередження про появу ворожого війська, митні функції.

І ось тут ми підійшли до важливого припущення. Яким був етнічний склад цих татарських куренів? Жодного історичного документу, який би пролив світло на цю проблему, не існує. Кримське ханство в перші десятиліття свого існування не вело жодної документації. Тож відповіді на своє питання ми не знайдемо. Але, безперечно, що в куренях на переправах були татари, а саме ті татари, які називали себе козаками. Окрім татар-козаків треба припустити, що службу несли в куренях також українці, а саме – українські волоцюги. Кількість українських волоцюг-безхатьків невідома, та це були непоодинокі випадки.

Політичний контекст XIII–XV століть

Сучасна історикиня Наталія Яковенко твердить: «На схилі західноєвропейського середньовіччя збільшення волоцюг і жебраків перетворилася на гостру соціальну проблему». Тобто для тогочасної Європи це був загальний феномен. Україна не стояла осторонь цього процесу.

Так от, наші волоцюги, безхатьки, сірома знаходили собі роботу в служінні на татарських переправах, сторожових постах. Адже і татари, і українці були тоді під егідою Литви, себто були союзниками. Була також певна релігійна віротерпимість. Українцям видавали шаровари з очкуром, голили голови, навчали користуванню нехитрою зброєю. Вони засвоювали татарську військову охоронну структуру: курінь-кіш. Керівництво, безумовно, було за татарами. Саме оці десятиліття латентного перебування українців у татарських куренях і наситили їхній лексикон татарськими словами.

Та трапилося серйозна подія, яка привела до розриву між татарами й українцями. Такою подією стала зміна політичної орієнтації Кримського ханства. Кримський хан Менглі І Герей розірвав васальні відносини з Литвою і прийняв протекторат Османської імперії. Це сталося в 1475 році. Татари тепер були під протекторатом Туреччини, а українці – Литви. Саме в цей час під впливом Туреччини серед татар активізувалася ісламська релігія, а українці лишилися  в рамках православ’я.

Конфлікт був неминучим і в політичній, і в релігійній площині. Спільне подальше існування двох етносів у межах однієї військової структури стало неможливим. Саме в цей період українці виділяються з татарських загонів у окрему структуру – українське козацтво. В татарських структурах українські вояки називалися козаками. Вони звикли до цієї назви, і тому перенесли її на свої українські загони.

Чому саме в козацтво виділилися українці? А що вміли робити професійні вояки, окрім мілітарної справи? Вони вже не будуть землеробами. Вони вміють тільки воювати.

Українські етнічні риси в козацькій структурі

Звідсіля можемо вважати, що з 1475 року почалася історія українською козацтва. Процес виокремлення і формування перших куренів і коша був стихійним. Чи був ватажок або ватажки, які очолили український козацький рух на етапі його становлення – невідомо. Ясно одне: формування українського козацтва відбувалося не за чиїмось наказом, а йшло із самою низу, шляхом самоорганізації. Ясна річ, що ніхто жодних документів із цього приводу не складав.

Треба зазначити, що перебування певний історичний час (а це десятиліття) у складі татарських військових формувань вплинуло, але не змінило глибинні етнічні риси українців. Про вилив татарського етносу на козаків вже розповідалося у відомій праці А. Пономарьова. Варто закцентувати на тому, що у стихійній самоорганізації козацтва виявилися характерні риси українського етносу. Так, для українському люду завжди була характерна демократичність, вона яскраво проявилася у принципах обрання і переобрання козацького керівництва.

Стосунки між козаками були соціально рівними. За татар з їхнім автократизмом такого не могло і близько бути. Для українською етносу не було притаманним жорстоко катувати ворогів чи зрадників. Ця риса зберіглася і в українських козаків. Сам український етнос, спираючись на свою ментальність, витворив форми буття козацтва. Незабаром після того, як Кримське ханство стало васалом Османської імперії, почалися набіги татар на українські землі. І саме українське козацтво – цей військовий корпоратив, замкнений на власних інтересах, постало на захист свого люду, і цим заслужило собі вічну славу.

Чому документи не знайдуться (і про значення самоорганізації)

Насамкінець хочу наголосити ще раз на тому, що документів про заснування козацтва ніколи не буде знайдено. Тому чекати на щось у цьому плані немає сенсу. Документів про перебування української сіроми у складі татарських куренів також не знайдемо. Відомо лише про загальну практику різних етносів влаштовуватися до військових формувань інших етносів. І це давало їм постійний зиск, тобто незабезпечене життя цих людей якось устатковувалося.

Тому присутність українських волоцюг і безхатьків у татарських загонах була справою буденною, нічого незвичайного в цьому немає. Консервативність історичної думки полягає хіба в тому, що славетні українські козаки не могли служити в татарських лавах. Якщо тільки одкинути цей застарілий трафарет, то все логічно стає на свої місця. І тому й пропонується визнати 1475 рік початком самоорганізації українського козацтва, яке отримало назву Запорізького.