Брудні гроші на крові воїнів

Про проблему зловживань і шахрайства, що виникають під час мобілізації та ротації військовослужбовців: незважаючи на героїзм наших воїнів, у тіні системи деякі особи наживаються на їхніх трагедіях, користуючись невизначеністю, відсутністю чіткої інформації та недосконалістю процедур. Ми розглядаємо типові схеми шахрайства, їхні наслідки для родин військових і способи захисту.

---

Загальнодержавний бюлетень «Говори!» систематично провадить моніторинг ситуації, яка складається довкола питань мобілізації воїнів для захисту Вітчизни та всіх чинників, які неминуче супроводжують процес подальшого соціального захисту воїнів і членів їхніх родин.

Звісно, що не завжди держава ідеально може реалізувати свої соціальні функції та завдання, забезпечивши правильну та коректну демобілізацію, ротацію, реабілітацію воїнів, належні їм та їхнім родинам виплати та компенсації або ж просто мінімальний рівень правозахисту.

Причому це відбувається за прямої участі окремих покидьків з числа співробітників ТЦК та СП, військових частин та інших державних структур.

Механізми шахрайства під час мобілізації

Дістала поширення одна з найжорстокіших схем, про яку ми лишень довідалися. Опишемо її на прикладі одного з воїнів. Його ім’я та ідентифікуючі ознаки ми зі зрозумілих причин не будемо називати, допоки ситуацію не дослідять та не розв’яжуть правоохоронці. На жаль, його історія є типовою, про що нам повідомили працівники поліції, наближені до реалій.

Уявімо пересічну ситуацію – людину мобілізували та спрямували, як годиться, до навчального центру, звідти – в діючі війська безпосередньо на лінію зіткнення. Вже постає низка питань, тому що за логікою подій на лінію бойового зіткнення є сенс спрямовувати представників тих частин і підрозділів, які знаходяться в тилу. Тобто, після навчального центру мобілізованого мають спрямувати кудись «полірувати» свої бойові навички – охороняти склади чи військові об’єкти, супроводжувати вантажі, охороняти кордон, нести варту на блокпостах десь у Волинській області абощо. Це потрібно, аби людина призвичаїлась до військової служби, внутрішнього розпорядку, звикла до зброї, дисципліни, ієрархії, команд і постійних переміщень.

В цей час тих, хто якраз перебував у подібних частинах і з’єднаннях, слід «пересувати» поближче до лінії бойового зіткнення або на неї, здійснюючи ротацію (виведення на відпочинок та реабілітацію) воїнів, які впродовж місяців практично живуть в окопах і «просякнуті порохом».

Натомість відбувається не зовсім зрозуміла річ. Новобранців, які жодного разу не були під обстрілами та навіть доладно не навчилися тримати автомат і правильно пересуватися – відразу кидають у гущу подій. Звісно, це спричиняє значні людські втрати. При цьому «елітні» в сенсі домовленостей та походження частини та з’єднання продовжують сидіти в теплі й тиші десь на Закарпатті чи в іншій «глибинці», і можуть за всю війну жодного разу навіть не почути пострілу.

Проте питання сьогодні не в цьому. То був, так би мовити, ліричний відступ.

Типова історія одного зниклого воїна

Чоловік, про якого йдеться сьогодні, був мобілізований, пройшов навчання, був кинутий на лінію бойового зіткнення, де зник у першому ж бою. Рота практично в повному складі втрачена. Хтось загинув, а більшість просто не знайшли після бою серед понівеченої техніки, уламків укриття, серед змішаної землі, гілок, будматеріалів.

Про декого із цієї роти наявна інформація про те, особа потрапила в полон до ворога.

Про воїна, якого ми взяли за приклад, інформації не має жодної. У зв’язку із цим робиться припущення, що він зник безвісти. Про це місцевий ТЦК та СП (за місцем реєстрації воїна) повідомив рідню та близьких: мовляв, «чекайте, будемо шукати, розбиратися, будьте на зв’язку, тримайтесь».

І ось тут починається… Родині надходять телефонні дзвінки від невідомих. Останні, залежності від ситуації, або натякають або прямо повідомляють, що воїн цілий (можливо легко поранений) і перебуває у ворожому полоні. Кажуть, що його можна «витягнути». Звісно, за гроші, бо ворогу теж полонені особливо не потрібні (лікуй, годуй, слідкуй, охороняй, перевозь). Тож буцімто їх можуть просто відпустити, заробивши на цьому, чи обміняти «по гарячих слідах». Іноді незнайомці, котрі телефонують, називають себе якраз представниками російської армії, що таким спосібом вирішили виявити «гуманізм».

Рідні та близькі зниклого, природньо, перебувають у стані шоку. Вони погоджуються на будь-які умови «помічників» щодо визволення…

Ясна річ, жодних обмінів і звільнень не відбувається та відбуватися не може. Мета покидьків – нажитися на людському горі, невизначеності та болю. Деякі досягають своєї мети. У подальшому ситуація розвивається (ні) через кримінальне провадження, яких в кожному райвідділі декілька. Оперативне супроводження провадяться оперативники з підрозділів кіберзлочинності.

Як родичі та близькі стають жертвами маніпуляцій

І що вдалося встановити – за підозрами самих працівників поліції – подібні шахрайства можуть вчинятися за сприяння якраз підрозділів кіберзлочинності за участі службовців місцевих ТЦК та СП. Іноді – за участі та ініціативи представників військових частин, у яких служив зниклий воїн. Саме вони володіють повнотою інформації про зниклого (звідки та в який спосіб він був мобілізований, який сімейний стан і коло родичів (хто там жінка, кум-брат-сват, які їхні взаємозв’язки та контактні дані), та які обставини зникнення, аби у рідних та близьких зниклого викликати природне відчуття довіри, що зниклий не зовсім зник, а просто десь у глибокому бліндажі і ось-ось за гроші може бути обміняний.

Тобто, цей огидний «бізнес на крові» робиться «своїми». Хоча які можуть бути «свої» подібні покидьки та мерзотники?..

Навіть у в’язницях і колоніях, якщо хто не знає, де (як іноді намагаються запевнити громадськість недолугі ЗМІ та чиновники) панують огидні «смотрящі» та апологети злочинного впливу, всілякі «вори в законі», які по поняттям «рєшають рамси на сходках», подібний спосіб заробітку оголошений забороною. За його виявлення винного на згаданій сходці оголосять «сукою» та в самому прямому значенні «заб’ють ногами як собаку». В середовищі криміналітету деякі поняття моральності та допустимості значно «правильніші» з погляду гуманізму та дотримання елементарних людських прав. Томі і ставлення до таких «бізнесменів» є гіршим, аніж до ґвалтівників, педофілів та інших збоченців.

Навіть москалі утримуються від подібних витівок. Можливо, тому, що не мають контактів і способів отримувати гроші з родичів зниклих воїнів, і тому такі розмови не мають сенсу.

Проте в середовищі своїх та рідних співвітчизників, працівників ТЦК та СП, окремих правоохоронців та військових така ось «братська любов» та «побратимство» у збоченому вигляді реалізується у непоодиноких випадках.

Роль держави та правоохоронців у боротьбі із зловживаннями

Ще на початку повномасштабного вторгнення ми надавали пропозиції, як має бути організована система взаємодії, як не дивно, з родичами російських найманців по їх інформуванню про їхні втрати, і навіть докладно пояснювали, що, як та навіщо. Окремі з наших рекомендацій запроваджені та виконуються, від них є зиск і користь.

Однак у відношенні до своїх воїнів – поранених, загиблих, полонених, зниклих – єдина розумна досконала система відсутня і не налагоджена. Це і призводить до таких ось характерних і системних злочинів. Люди і так не особливо довіряли державі, яку мають захищати. Після подібних фокусів, коли негідники та покидьки з числа «своїх» наживаються на людському горі, коли відсутня єдина розумна система обліку, узагальнення, оповіщення, інформування рідних про стан воїнів, коли «ніхто нічого не знає» – шахраї та мерзотники знаходять поле для діяльності. Внаслідок цього довіра до держави втрачається, і розрив непорозуміння збільшується.

Наполегливо рекомендуємо рідним і близьким військовослужбовців не довіряти подібним сумнівним дзвінкам та джерелам, і повідомляти про них органи правопорядку. Це в жодному випадку не зашкодить воїну, лишень підвищить його шанси повернутися живим, і не дасть змоги мерзоті жирувати на крові. Зрештою, це також є метою захисту Вітчизни та ціллю, за яку воїни загинули. Є достатньо адекватних правоохоронців, які здатні виявити і знешкодити зловмисників, запроторивши останніх за ґрати, а також виявити покидьків серед «свого» оточення та також дати справедливу правову оцінку їхнім діям.

Зрештою (будьмо цинічні) в Україні значна кількість окремих самостійних правоохоронних органів. ДБР, НАБУ, Нацполіція, СБУ, прокуратура конкурують між собою за «розкриття». На цих засадах вони цілком ефективно спрацьовують, виявляючи зловмисників. Особливо, якщо йдеться про очищення у своєму середовищі. Виявлення таких зрадників було та є показником найвищого професіоналізму, який високо оцінює начальство і тому такі справи є «цікавими» з усіх параметрів.

Все буде Україна!