Останнім часом в Україні активно діє «Міжнародний громадський рух «АллатРа» (громадське об’єднання зареєстровано у 2014 р.). Один з неформальних лідерів даної організації – Данилов Ігор Михайлович у публічному житті позиціонує себе як академік і професор.

 

---

 

Організація залучає велику кількість громадян для участі у різного роду псевдонаукових дослідах, таких як «телепатичне передавання символів», що нібито доводить існування «інформаційного поля Землі» тощо, в яких для введення в оману суспільства основну роль відведено Данилову І.М. як «академіку» та «професору».

 

 

Кількість послідовників руху в Україні стрімко збільшується, що не може не викликати занепокоєння.

 

Що стосується наукових регалій Данилова І.М., то в жодному з відкритих джерел, включаючи базу авторефератів дисертацій Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського немає відомостей про наукові праці даної особи чи певні наукові здобутки, за які присвоюються вчені звання.

 

Метод вертеброревітології

 

Водночас, він сам позиціонує себе як автор «унікального метода вертеброревітології» та фахівець у галузі лікування захворювань хребта.

 

 

Передусім, постає питання про те, чи має Данилов І.М. взагалі медичну освіту, оскільки ніде немає відомостей про це. А біографія «лікаря» настільки вкрита таємницями, що знайти її практично неможливо.

 

Безумовно, якщо цей метод дійсно комусь допоміг – це все дуже добре. Але слід розуміти й те, що людина, котрій ви довіряєте лікувати свій хребет, повинна мати медичний фах і офіційні документи, які його підтверджують. Папірці-подяки та «сертифікати» у красивих рамочках, якими обвішані стіни у клініці Данилова, навіть попри їхню велику кількість, не є таким підтвердженням фаху.

 

 

Опис даного метода викладено у його книзі «Остеохондроз для профессионального пациента».

 

 

Дана книга не є науковим виданням.

 

 

А окремі твердження автора, що викладено в описі до розробленого ним методу вертеброревітології, є відверто антинауковими, наприклад:

 

«…Анализ результатов МРТ-динамики восстановления структуры межпозвонкового диска на протяжении лечения подтвердил закон о полной репаративной регенерации любой ткани организма, без исключения, в той или иной форме».

 

Тобто, автор вважає, що будь-яка тканина організму, без винятку, наділена здатністю до регенерації, або самовідновлення. Якби автор мав медичну освіту, то він знав би, що являють собою тканини організму та на які різновиди вони поділяються. А за його логікою виходить, що можна відновити, наприклад, ампутовану кінцівку чи видалене око, нирку, зуб, кістку тощо.

 

Але, оскільки я не медик, то не беруся коментувати це далі – залишимо  це фахівцям. Разом із тим, це не знімає питання про те, яким чином було отримано описані результати й чим підтверджується їх достовірність.

 

Верифікація результатів наукових досліджень

 

Без належної верифікації результатів наукових досліджень, себто їх експериментального підтвердження, не може йтися про їх правильність. Справа в тому, що наукова сфера сама по собі – це постійна робота багатьох дослідників, які можуть і повинні перевіряти не лише свої результати, а й розробки та висновки інших фахівців, в тому числі критикувати їх, піддавати сумніву, підтверджувати або спростовувати, – без цього суспільний прогрес і отримання нових знань є неможливим.

 

Кожен дослідник (розробник, новатор), який претендує на те, щоб сказати нове слово в науці, має бути готовим до того, що свою позицію доведеться захищати, обґрунтовувати та чітко відповідати на критичні зауваження, наводити переконливі аргументи й бути послідовним у висновках. Лише за таких умов його доробок може вважатися внеском у систему наукових знань з відповідної галузі, тим більше, що тут ідеться про медицину та здоров’я людини. В іншому випадку жодні теорії чи результати досліджень, які неможна перевірити, є хибними, а так само – експерименти, котрі неможна відтворити й результати яких неможна виміряти й оцінити, є звичайним шахрайством.

 

Якби розроблений Даниловим І.М. метод і новий напрям – вертеброревітологія, був підданий широкому і повному експериментальному дослідженню за участі фахівців-медиків і воно б офіційно підтвердило його ефективність, то це тільки підвищило б довіру до самого автора та його клініки. Але ж до нього нікого не підпускають і на відстань гарматного пострілу!

 

Втім, це не заважає Данилову І.М. називати себе професором і академіком.

 

Порядок присвоєння вченого звання професора

 

Загалом, професор і академік – це вчені звання, котрі не так просто отримати. Якщо стосовно певної особи зазначено її статус – академік, без зазначення належності (як у Данилова І.М.), то мається на увазі її належність до Національної академії наук України. Щодо галузевих академій, то належність тут має обов’язково вказуватися – наприклад, академік Національної академії медичних наук України.

 

В Україні процедура присвоєння вченого звання професора регулюється відповідним Порядком затвердження рішень про присвоєння вчених звань, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. № 656 (див. також: наказ Міністерства освіти і науки України від 14 січня 2016 р. № 13 «Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам»).

 

Так, вчене звання професора присвоюється:

 

1) працівникам закладів вищої освіти (наукових установ):

 

• які мають:

 

– науковий ступінь (що стосується І.М. Данилова, то дисертаційне дослідження ним не захищалося, тому наукового ступеня він не має);

– вчене звання доцента або старшого дослідника (старшого наукового співробітника) (Данилов І.М. такого вченого звання не має);

– період роботи на посадах науково-педагогічних та/або наукових працівників, визначений МОН (чи працював Данилов І.М. на таких посадах – невідомо);

– сертифікат відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) або кваліфікаційні документи, пов’язані з використанням іноземної мови (крім осіб з інвалідністю I групи);

– документи, які підтверджують міжнародний досвід кандидата на отримання звання (крім осіб з інвалідністю I групи);

 

• які опублікували наукові праці у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз, рекомендованих МОН, у кількості, визначеній МОН (наукових праць у зазначених виданнях, де автором був би Данилов І.М., просто не існує у природі);
• які підготували докторів філософії (кандидатів наук) у кількості, визначеній МОН (під науковим керівництвом Данилова І.М. ніхто не захищав дисертаційних досліджень, в іншому випадку відомості про це містилися у єдиній базі авторефератів дисертацій, а там нічого подібного нема).

 

Порядок обрання академіків

 

А що стосується звання академіка, то академіки обираються таємним голосуванням на загальних зборах відповідної академії з числа її членів-кореспондентів, при цьому право голосу мають тільки академіки.

 

Оскільки наш Центр економіко-правових досліджень, у межах наукового розроблення тематики стосовно правових засад протидії тоталітарним організаціям і деструктивним культам в Україні окремо досліджує діяльність МГР «АллатРа» в частині виявлення можливих ознак правопорушень і напрацювання правових механізмів і пропозицій для вжиття правоохоронними органами відповідних заходів реагування, нами було направлено відповідні запити до МОН України, НАН України та НАМН України.

 

Отже, давайте з’ясуємо, чи обирався громадянин Данилов Ігор Михайлович академіком НАН України, НАМН України та чи було йому присвоєне вчене звання професора.

 

Відповідь НАН України:

 

 

Відповідь НАМН України:

 

 

Академік неіснуючої академії?

 

З відкритих джерел вдалося з’ясувати лише те, що Данилов І.М. є академіком Академії мануології, що розташована у Москві, РФ. Однак одержати підтвердження від Товариства з обмеженою відповідальністю «Академия Мануологии», – така повна назва даної структури, що вдалося знайти, не вдається можливим, оскільки від 2017 р. її було ліквідовано. Діяльність ТОВ «Академия Мануологии» було припинено у зв’язку з виключенням з Єдиного державного реєстру юридичних осіб на підставі п. 2 ст. 21.1 Федерального закону РФ від 08.08.2001 №129-ФЗ. А саме, у згаданому законі зазначено таке:

 

«1. Юридическое лицо, которое в течение последних двенадцати месяцев, предшествующих моменту принятия регистрирующим органом соответствующего решения, не представляло документы отчетности, предусмотренные законодательством Российской Федерации о налогах и сборах, и не осуществляло операций хотя бы по одному банковскому счету, признается фактически прекратившим свою деятельность (далее – недействующее юридическое лицо). Такое юридическое лицо может быть исключено из единого государственного реестра юридических лиц в порядке, предусмотренном настоящим Федеральным законом.»

 

Це означає, що «Академія Мануології» або не подавала звітності, або не здійснювала жодної діяльності (що, взагалі, не дивно).

 

Хоча я можу помилятися і, можливо, існує інша академія мануології, що діє дотепер. Якщо ви знаєте більше, то напишіть, будь ласка, в коментарях.

 

Юридична відповідальність за привласнення собі неіснуючих наукових ступенів і вчених звань

 

Само по собі приписування собі наукових або вчених звань, якщо воно не пов’язане зі скоєнням інших протиправних дій, не утворює ані складу злочину, ані складу адміністративного правопорушення. Таку позицію зафіксовано у чинному законодавстві України. Тому будь-хто може називати себе хоч «доцентом», хоч «професором», хоч «академіком», і не понесе за це відповідальності, якщо в його діях немає ознак кримінальних або інших правопорушень. Скажімо, особа робить це задля підвищення свого статусу в очах оточуючих і намагається справити враження.

 

Але є також і суто моральний бік такої поведінки.

 

Вам подобається, коли вас обманюють?

 

Чи будете в подальшому вірити такій людині?.. Просто дайте собі чесну відповідь на ці запитання.

 

І немає та не може бути нічого міцного, що вистояло б на брехні й на вигадках.