Повість Ольги Кряжич «Тінь кота. Подивіться на війну зсередини»

Поділитися:
The following two tabs change content below.

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головний редактор загальнодержавного бюлетеня "ГОВОРИ!", e-mail: govory.red@gmail.com

Вийшла друком довгоочікувана повість, заснована на реальних подіях 2014 року та початку російської окупації частини Донецької та Луганської областей, над якою Ольга Кряжич працювала понад три роки – «Тінь кота».

 


 

«Доки на окупованій території Донбасу є хоча б одна людина, що вірить в Україну, доти ця земля є Україною», – такими словами розпочинається непересічна історія жінки-розвідниці, що виконує спеціальне завдання на непідконтрольній території, щодня ризикуючи своїм життям. На своєму шляху Зоя, головна героїня повісті, зустрічає різних людей. Серед колишніх сусідів і давніх знайомих зі школи багато зрадників і тих, хто перебувають під впливом антидержавницької пропаганди. Але й чимало справжніх патріотів зустрічає вона на Луганщині, де розгортаються основні події.

 

Київське видавництво «Каяла», що випустило книгу, за всі п’ять років свого існування ще не знало такої уваги: представники наукових установ, навчальних закладів і громадських організацій – передусім, Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка, Спілки письменників і Спілки журналістів України радо зустріли книжкову новинку та взяли активну участь в обговоренні твору.

 

Презентація книги Тінь кота

Презентація книги в арт-літсалоні «Бріколаж» відбулася 27 грудня 2021 року

 

Крім гостей у видавництві, більше 30 осіб долучилися до участі у презентації в режимі відеоконференції.

 

Автор

 

З Ольгою Кряжич ми познайомилися по роботі – спочатку заочно, наприкінці 2013 року. Ми тоді разом почали працювати над проблемою техногенно навантажених територій, і вже невдовзі опублікували наукову статтю, потім – ще одну. Ольга виявилася на рідкість душевною та цікавою людиною, і в нас одразу знайшлося багато тем для спілкування. Звісно, про котів також, тому що в неї є вчена кішка Муся, а у мене – кіт. До того ж, ми обидві з Донбасу.

 

Ольга Кряжич підписує книги

Ольга Кряжич

 

А ще всі правдиві новини про події, що відбувалися під час Революції Гідності я дізнавалися від Ольги, яка була їх безпосередньою учасницею. До останнього дня Ольга після роботи разом із друзями та колегами приходила на Майдан підтримати своїх, і носила побратимам їжу туди, де ще прострілював снайпер. У повісті «Тінь кота» про це згадується також:

 

«…Мене спитав якийсь чоловік – не з мітингувальників, а з тих, хто приходили просто подивитися: «А за кого ви стоїте?». Я відповіла: «За себе». І він здивовано витиснув: «А так… хіба можна?».

 

Зустрілися вже у Києві в липні 2014-го, коли я, так само, як і багато інших українців, була змушена виїхати з рідного Донецька, захопленого російськими терористичними угрупованнями, щоб тут розпочати все наново. Відтоді ми з Ольгою багато всього пройшли разом, і я вдячна долі за таку подругу.

 

Ольга Кряжич – кандидат технічних наук, старший дослідник. На теперішній час обіймає посаду старшого наукового співробітника Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України. Понад 30 років займається журналістською діяльністю. Читачам Ольга Кряжич давно відома, передусім, її поетичними творами, опублікованими у збірках «Полігон», «Вітер» і «Схід». Всі вірші Ольги, які вона почала писати зі шкільних років – українською мовою.

 

Чому повість було названо «Тінь кота»

 

«Тінь кота» – перший твір Ольги у прозі. Втім, коли вона тільки розпочинала роботу над цією книгою, то можна було не сумніватися, що і проза їй підкориться. Дійсно, так і сталося.

 

Коли я дочитала книгу до останньої сторінки, мені не хотілося з нею розставатися. Це один із тих творів, які здатні перевертати душу. «Тінь кота» захоплює із перших сторінок, а головна героїня повісті (і не лише тому, що вона схожа своїм характером на автора), безперечно, викликає глибоку повагу. Її внутрішня сила і незламність у поєднанні з неабиякими акторськими здібностями (а як ще стримувати себе, коли доводиться спілкуватися з рядженими «козаками» та «ополченцями»?) й добрим гумором не можуть залишити байдужим.

 

Кожен поворот сюжету – непередбачуваний. Ось Зоя їде на Луганщину, і читач не одразу здогадується, що її розповідь про роботу на будівництві насправді є добре відпрацьованою легендою прикриття. Ось Зоя розробляє та втілює план із проникнення на базу терористів «Заря»… Тут не буду переказувати сюжет, бо всім буде цікаво прочитати цю історію самим. До речі, діалогами, які всі взяті з розмов реальних людей, можна зачитуватися. І я впевнена, що згодом їх розтягнуть на цитати.

 

Орієнтальна кішка

Орієнтальна чорна кішка Аіда, хазяйка арт-літсалону «Бріколаж», створювала особливу атмосферу під час спілкування

 

Кіт – скалічений, худий, повністю глухий з’являється в холодній кімнаті гуртожитку в перших главах і двічі рятує головну героїню від неминучого розкриття й загибелі. По суті, він є образним втіленням основної ідеї. Автор, словами головної героїні, подає її так:

 

«Кіт абсолютно глухий. Він як наш Донбас – побитий, скалічений, від нього лишилася тільки тінь, але й таким буде битися за своє життя до останнього. Буде зализувати рани. Буде митарствувати, втративши дім. От кіт знайшов свою дорогу додому. Чи знайде Донбас – час покаже».   

 

Вельми вдалою є композиція твору. Основна сюжетна лінія супроводжується короткими сюжетними вставками зі спогадів головної героїні: дитячі роки, що проходили за радянської доби, потім – становлення незалежності України. Події на Донбасі тісно переплітаються з подіями в Києві, а розповідь від першої особи – з глибокими розмірковуваннями про долю країни. Кожна історична паралель, яку застосовує автор, органічно поєднується з подіями сучасності. При цьому все подано лаконічно, тому текст не обтяжений ані задовгими відступами, ані надмірним зануренням в інші події.

 

Джерело натхнення

 

Описані епізоди повністю збігаються із хронологією реальних подій, що відбувалися в селищі Металіст Луганської області. Як слушно зазначив під час обговорення Володимир Семистяга – кандидат історичних наук, Голова Луганської організації Всеукраїнського товариства Просвіта ім. Т.Г. Шевченка, повість Ольги Кряжич має не тільки художню, але і значну історичну цінність.

 

Володимир Семистяга

Володимир Семистяга

 

Цікаве запитання про те, як Ользі вдається знаходити творчу енергію та створювати такі чудові поезії, а тепер – і повість у прозі, поставила авторові Валентина Хоменко, викладач математики: звідки приходять ці яскраві вірші, як народжується натхнення викласти їх на папері? «Для мене писати так само природньо, як і дихати», – відповіла Ольга Кряжич. Та найбільш чітко відповідь на це питання була дана у поезії, що народилася ще у 2019 році:

 

Творіння пекла або подих раю,

Вірші кондові, як прадавня «ять»,

Ви думаєте, то я їх складаю? –

Вони приходять самі.

…І кричать!   

 

На мою думку, повість «Тінь кота» є також і автобіографічною, тому що автор описувала саме ті події, котрі вона переживала особисто. Читаючи, я одразу впізнала розповіді Ольги про її шкільні роки, першу роботу, Майдан… Саме тому їй вдалося створити оригінальний сюжет, який нікому не вдалося б вигадати, не відчувши на собі ті події, про які там ідеться.

 

Творча енергія

 

Персонажі повісті – незалежно від того, чи це основні дієві особи чи ті, хто з’являються в сюжеті всього одного разу, виписані досконало. Передано не тільки зовнішність, характер і манери людей, але і їхні настрої, які дуже неоднорідні. Завдяки цьому автору вдалося передати неповторний колорит Донбасу та людей, котрі постають перед читачем так, наче знайомі давно.

 

Досконале володіння літературними прийомами завжди є запорукою створення довершеного твору. Ользі Кряжич вдалося передати навіть найдрібніші деталі так, що читаючи, ми разом із головною героїнею відчуваємо те саме, що переживає вона, розвідниця Зоя. Ми виразно уявляємо собі відблиски вогню від розпаленої пічки-буржуйки – єдиного джерела світла в сирій будівлі, знеструмленій внаслідок обстрілів. Ми вслухаємося в гул від важкої техніки, що долинає з вулиці крізь забиті фанерою вікна. Ми зіщулюємося від пронизливих поривів вітру в полі, коли пізнього осіннього вечора рушаємо разом із цією безстрашною жінкою пішки в напрямку Луганська…

 

Високо оцінив першу роботу в прозі друг і давній прихильник поетичної творчості Ольги Кряжич, адвокат і журналіст Олексій Святогор. Авторка, – зазначив він, – як криголам рушила до сердець, торуючи шляхи людського сприйняття, відмовившись плинути за течією міщанства та гниловоддя… Ольга Кряжич увірвалася в сучасну літературу завдяки її унікальним літературним і методичним прийомам словомовлення, застосувавши у своєму творі поєднання декількох сюжетних ліній одночасно. Так, цей прийом не є новиною, він доволі часто використовується літераторами та митцями. Однак співвідносно до сьогоднішньої події він є надзвичайно свіжим, яким буває свіжий ранковий морозець наприкінці грудня, освіжаючий та цілющий. Одночасне рекурсуюче оповідання про долю головної героїні та її несподіваного друга – кота, який символізує шлях у інший світ – вражаюче та нове.

 

Олексій Святогор

Олексій Святогор

 

І твір бентежить та зачіпає глибинні струни сприйняття всіх описаних подій. Головна героїня та її друг-кіт живуть одночасно у двох (або навіть і більше) вимірах, переплітаючи свої долі та вчинки, співвіснуючи на карколомних перехрестях світотворення.

 

Сучасна українська література – це наші автори

 

Під час підбиття підсумків учасники заходів окремо наголосили на необхідності всебічної підтримки талановитих українських письменників. Адже зараз, написавши навіть дуже цінний і актуальний твір, авторові складно пробитися крізь кригу так званої «попси» – комерційної літератури, якою завалені всі книжкові крамниці та Інтернет-магазини. Книги про «саморозвиток», езотерика, довільна інтерпретація української історії та вся інша макулатура перетворилися на справжню зброю масового ураження, що уводить людей від реального світу та сильно спотворює світогляд підростаючого покоління.

 

Для того, щоб пробудити в людей справжні патріотичні настрої, вивести їх з мороку ілюзій, слід постійно проводити просвітницьку роботу. І це – завдання не тільки держави. Ми всі, об’єднавши зусилля, маємо особисто робити свій внесок у популяризацію української історії, літератури, мови, а також культури та духовності нашого народу.