Питання набуття іноземцями українського громадянства доведене до абсурду. Причому абсурду публічного і такого, що має анекдотичний характер. У цій статті йтиметься про довідки з росії, які нібито «доводять», що особа не скоювала там злочинів і не має судимості.  

 

---

 

По слідах попередніх публікацій

 

Не так давно нами було оприлюднено матеріал Живі та мертві, котрий стосувався особливостей правозахисної діяльності, – на перший погляд, на користь і в інтересах державоподібного терористичного угрупування, – російської федерації та її громадян.

 

Деякі з наших читачів ще на стадії прочитання перших речень допису почали висловлювати обурення. Як так – чому в часи війни ми переймаємось та опікуємось долями загарбників та членів їхніх родин, надаючи їм консультації та інші види правової допомоги? Навіщо допомагаємо їм у реалізації їхніх соціальних і майнових інтересів?

 

Однак, перша хвиля незгоди та занепокоєння минула, коли за прочитанням допису практично відразу стало зрозуміло, про що ідеться насправді. За результатами втілення запропонованих нами дій щодо надання номінальної правової допомоги членам родин загарбників і завдяки спрощенню процедур реєстрації та підтвердження смертей наймитів російської федерації відбулося істотне навантаження на бюджет «раші». Матері, дружини та діти «хороших руських» (себто «двохсотих») отримали реальну можливість вимагати з російського бюджету відшкодування мільйонних компенсацій за ліквідованих на теренах України синів, чоловіків і батьків задля витрачання отриманих коштів на купівлю «Лади Гранти», алкогольних напоїв або на інші потреби.

 

Компенсації родинам «хороших руських»

 

Правило просте: у російському бюджеті наявні ще значні суми коштів. І набагато краще, коли ці кошти будуть витрачені не на ракети, снаряди й танки (які відразу будуть кинуті на ураження захисників України та інфраструктури), а на компенсації родинам «двохсотих» десь у Ртіщево, Мимрино, Верхню Синячиху, Мухоїдово, Гусь Хрустальний, Нижнєвартовськ та інші кутки скаженого заболоття.

 

Витрати на «соціалку» зменшують можливості витрачання коштів на військові озброєння. Така проста логіка споріднена зі звичайною арифметикою та законами збереження матерії.

 

Ми вдячні державним органам та інституціям, які дослухалися наших порад, сприйняли за належне та втілили запропоновані нами ініціативи шляхом спрощення оформлення відомостей про ліквідованих росіян. Допомагаючи родинам російських «двохсотих», ми здебільшого допомагаємо нашим воїнам, скорочуючи обсяги ворожих ракет, снарядів і куль.

 

Знову ж таки, хто не зовсім зрозумів суть наших пропозицій – рекомендуємо ще раз дослідити нашу попередню публікацію. В ній наведено обґрунтовані розрахунки корисності для України допомоги родинам тих росіян, які стали «хорошими» («задвохсотилися»). Зрештою, це призводить до витрат коштів країни-агресора, попри те, що на перший погляд виглядає вкрай негативно для України. Але тільки на перший погляд і для дилетантів.

 

Громадяни і негромадяни

 

А зараз маємо привернути увагу ще до однієї проблеми, яка здається в сучасних умовах надуманою і такою, що спричинена зайвою бюрократичною тяганиною, перестраховками, низьким рівнем правової культури та недалекоглядністю політичного рівня.

 

Загальновідомо, що громадянство України (як правове явище) давно стало свого роду предметом «торгу». Однак громадянство – не товар, а правовий, соціальний, політичний та майновий зв’язок осіб з певною державою. Зазвичай громадянство характеризується наявністю низки обов’язків (не завжди взаємних і рівнозначних) між громадянином і конкретною державою.

 

Завжди та всюди (так історично та фактично склалося) громадяни мають істотні обов’язки перед державою, починаючи від сплати податків до збройного захисту Вітчизни. Натомість декларовані державою зустрічні обов’язки (як обмін на обов’язки громадянина) не завжди рівноцінні та адекватні. Так, податки платять нарівні з громадянами іноземці та особи без громадянства – починаючи від ПДВ у складі придбаних товарів і закінчуючи податком на доходи тощо.

 

У разі збройної агресії зовнішніх ворогів потерпають від нападу та захищають державу негромадяни нарівні з громадянами. Іншого виходу просто немає. Те ж саме стосується захисту осіб від злочинних посягань (захист від криміналу ідентичний як для громадян, так і негромадян) тощо. І громадяни, і негромадяни однаково відповідають по цивільним зобов’язанням (завдані ДТП, пошкодженням майна, несплатою аліментів, кредитів, боргів, аліментів тощо).

 

Обов’язки громадянина України

 

Іноді постає питання: чим статус громадянина краще за статус негромадянина? Суто «громадянські» права та обов’язки (на кшталт вибирати та бути обраними, служити на держслужбі тощо) за своїм обсягом, витребуваністю та актуальністю незначні. Статус громадянина аж ніяк, на наш погляд, не вартує його. Більше того, наприклад, коли почалася війна, то чоловікам-громадянам було заборонено (за деякими винятками) виїжджати за межі України. Негромадяни не обмежені та не можуть бути обмежені в цьому.

 

Розмовляти про переваги та недоліки громадянства можна подовгу. Сьогодні ж у нас проста ситуація, яку ми досліджуємо з погляду нашого безпосереднього досвіду правозахисної діяльності.

 

Є певне коло осіб, яким надається правова допомога в Україні. Ці особи є (так склалося) громадянами російської федерації. І не тільки – також є громадяни Республіки Молдова, Республіки Білорусь та інших держав.

 

Зрозуміло, що статус «громадянин російської федерації» в сучасних умовах викликає певні перестороги. Він привертає прискіпливу увагу, в тому числі не зовсім доречні питання «а навіщо їм допомагати?» з негативним забарвленням.

 

Однак, на практиці негатив знову ж таки негайно розвіюється, коли питання постає в такому: певний громадянин російської федерації (і будь-якої іншої держави) бажає розірвати свій правовий та політичний зв’язок з «колишньою» державою та набути громадянство України, аби взяти на себе (свідомо та визнано) весь тягар обов’язків.

 

І тут складається дивна ситуація.

 

Роз’яснення Державної міграційної служби України

 

Оскільки питання набуття громадянства України вирішуються індивідуально, залежно від низки факторів, і таке питання розв’язується Президентом України шляхом видання відповідного Указу, ми звернулися до Офісу Президента України з питанням про надання правових підстав набуття громадянства України. Ми запитали, які документи та відомості слід подати претенденту на громадянство та що слід зробити. Принагідно, задля загального інтересу, ми поцікавилися, яка кількість громадян рф була прийнята до громадянства України за поточний 2022 рік.

 

Офіс Президента України спрямував наше звернення до Державної міграційної служби України. Остання надала нам відповідь по суті запитання.

 

Лист надаємо увазі наших читачів. Просимо вважати його як певною консультацією та «дорожньою мапою» для всіх, кого зацікавило дане питання.

 

 

Від себе лише із сумом і здивуванням (яке межує з нерозумінням) повідомляємо, що в даній царині панує цілковитий морок і безглузді  перестороги.

 

Чи зацікавлена держава у збільшенні кількості громадян?

 

В Україні відбувається суттєве зниження народжуваності та виїзд населення за кордон на постійне місце проживання у статусі біженців або для працевлаштування. Особливо ці явища «відтоку населення», природно, почали відбуватися з початку широкомасштабного російського вторгнення. У мережі Інтернет взагалі зустрічаються відомості про те, що населення в Україні буцімто залишилося близько 10 мільйонів (очевидно, що подібні «розрахунки» не можуть бути верифіковані). Разом із тим, усього десяток років тому згідно з результатами перепису населення в Україні було 52 мільйони осіб.

 

Здавалося б, держава була б зацікавлена в тому, аби кількість населення (громадяни – лише для мети даного дослідження нехай будуть синонімами) зростала. Причому, аби це відбувалося не за факту народження (коли немовля ще не в стані заявити про свої наміри та пріоритети), а за обставин, коли дорослі, зрілі, працьовиті, свідомі та адекватні люди приймали на себе такий вибір без зовнішнього тиску, з урахуванням особистих інтересів і вподобань (клімат, родина, рід занять, ставлення держави, захищеність, інфраструктура, можливість себе реалізувати тощо).

 

Треба ж комусь опановувати землі, природні ресурси. Треба працювати, жити, освоювати технології. Треба будувати житло та інфраструктуру, саджати поля та лани. Зрештою, треба сплачувати податки, розбудовувати державу. Не має значення, в якому статусі і що там буде записано в паспорті або взагалі без нього. Це все вторинне. І неважливо, якою мовою будуть розмовляти мешканці на благодатній землі.

 

Надання довідок з російської федерації

 

А виявляється (дивимось останній абзац першого аркуша відповіді Держміграційної служби, який переходить в перший абзац другого аркуша), що для переходу в громадянство України громадяни російської федерації мають надати довідку з росії про те, що вони не вчинили там ніякого тяжкого злочину.

 

Уявімо: в Україні перебувають не на зовсім формально законних підставах десятки тисяч громадян з паспортами рф, які воюють у складі добровольчих збройних формувань проти росії. І від них (!) вимагається довідка з російської ж федерації про те, що вони не вчинили там ніяких злочинів…

 

Це який, вибачте, недоумок таке видумав? Який шанс в особи, яка кілька років сказала: «раша, гудбай», та зі зброєю в руках виступила на захист української землі, винищуючи загарбників? Які в неї можливості отримати довідку від фсб (чи кого там ще, хоч від самого путіна) «такой то гражданін не совєршіл нікакіх чіжоліх прєступлєній, справка даєтся для получєнія гражданства Украіни»…

 

Та хто з росіян ризикне навіть подумати про таке, той буде негайно затриманий. Він буде поміщений до буцегарні (якщо вистачить розуму самому приходити за такою довідкою) за звинуваченнями «дамбіл бомбас» та «насіловал на глазах бєрємєнніх старушєк мальчіков в трусіках і назівал путіна «х…ом» чєм раскріл важнєйшую гасударствєнную тайну».

 

За формальними законами, подібну довідку жоден з росіян отримати не може (з позицій рф).

 

Як Україна може перевірити подані документи?

 

Це ж безглуздя вищого ґатунку… Це навіть не виглядає невдалим тролінгом. Це пряме знущання над законом – над втіленням розумності та справедливості… Та і з якого це часу Україна так почне «сліпо» довіряти довідкам від російської фсб, мвд чи когось там ще «нє совіршал пріступлєній в расії і прєдан дєлу партіі «єдіная расія», аби розглядати питання про прийняття такої особи до громадянства України.

 

Це вже нагадує «бородатий» анекдот про чукчів, які грали у спектаклі про Другу світову війну: «…пєрєдай чукчє-партізану, что пріхаділа гістапа, очінь ругалась, что он нє дома».

 

Останньому телепню зрозуміло, що якраз особи, котрі мають реальний стимул, спонуку, щире бажання прийняти громадянство України, позбавившись російського громадянства – це якраз будуть ті, кого російська пропаганда таврує як «насільнікі ісконно русскіх тєріторій і русскава міра». Це ті, на кому тяжіє «букет» злочинів рф, починаючи від «ізмєні і прідатільства родінє» та «восімь лєт убівал жітєлєй данбаса» і закінчуючи «хатєл нєістєствєннім образом ізнасіловать прізідєнта путіна шваброй».

 

Іншими словами, «довідку про несудимість» ніхто не дасть.

 

А формально (згідно визначеного переліку) відсутність такої довідки позбавляє такого претендента навіть подати документи про вступ до громадянства України. Немає документа з переліку – їх ніхто не прийме. Байдуже, що люди доводять свою відданість інтересам України, воюючи за неї. Вони не тільки не можуть розраховувати на громадянство, але і можуть бути звинувачені в участі у незаконних збройних формуваннях. У перспективі (бюрократичний дебілізм не має меж) вони можуть бути видані в порядку екстрадиції в росію як «воєнніе пріступнікі протів расіі-матушкі».

 

Поєднання непоєднуваного

 

Не дивно, що у 2022 році лише мізерна кількість громадян рф набула громадянство України. Про їх кількість зазначено в останніх абзацах листа ДМС. На фоні масштабності збройної агресії та кількості відверто сотень тисяч бажаючих свідомо змінити громадянство, засвідчивши відданість, повагу та довіру до України – кілька десятків осіб, яким вдалося (найбільш підходящий та доцільний термін) набути громадянство України – це мізер нижче рівня статистичної похибки.

 

Ця кількість включає лише найбільш публічно «розкручених» опозиціонерів, політологів, журналістів. Цим особам громадянство як таке (статус, який допомагає жити та пересуватися – особливо і не потрібне), і не зачіпає звичайних воїнів в окопах, мирних ІТ-спеціалістів, юристів, бухгалтерів, інженерів, лікарів, митців та акторів та і просто людей, які вважають за неможливе подальше перебування в рф у взаємозв’язку з колишньою батьківщиною.

 

Чомусь ми дуже сумніваємось, що, приміром, Невзоров (один з тих, хто публічно заявив про отримання українського громадянства) зміг надати довідку від російських правоохоронців «расія ні імєєт к Алєксандру Глєбовічу прітєнзій і на ніво нікакіх дєл нє аткріто», аби виконати вимоги порядку набуття громадянства. Так само – інші особи його рівня.

 

Ми не заперечуємо їх відвертості та заслуг і правильності та доцільності громадянства України для таких осіб, але ж… Закони ж мають бути рівні для всіх, чи не так?

 

І, на жаль, схоже, що нікому до цього немає ніякої справи. Питання абсурдності та природньої неможливості поєднати непоєднуване (в тому числі надати ідіотські довідки) залишатиметься і надалі. Але суспільство та нація виявляють потребу у вирішенні питання та його належного розумного, логічного, досконалого та справедливого розв’язання.

 

Олексій Святогор, 

Руслан Оніщенко