У судах зобов’язали співробітників подати відомості про місця перебування і контакти

У зв’язку з виконанням в Україні карантинних заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) усіх працівників судових органів зобов’язали подати інформацію про їх перебування в осередках поширення епідемії COVID-19.

 

У судах зобов’язали співробітників подати відомості про місця перебування і контакти

Форма і приклад інформації, що подається

 

Серед працівників судів таке рішення викликало неоднозначну реакцію. Якщо одні співробітники з порозумінням поставилися до виконання вказівки керівництва, то інші вважають, що ніхто не має права збирати відомості про місця їхнього перебування і особисті контакти, тому що це є втручанням у приватне життя.

 

Тому для уникнення непорозуміння слід внести ясність у це питання. Подання інформації, що так бентежить деяких співробітників судів (а так само – й інших правоохоронних органів, а також і медичних працівників), продиктовано необхідністю встановлення потенційних небезпек, пов’язаних з ризиками поширення захворювання та запобігання зараженню інших людей.

 

Так, за даними ВООЗ, існує ризик зараження від людини, що не має жодних симптомів. Незважаючи на те, що цей ризик є низьким, слід враховувати, що у багатьох людей симптоми COVID-19 бувають виражені дуже слабко, особливо на ранніх стадіях. Водночас вони вже є носіями небезпечного захворювання.

 

З огляду на те, що вірус поширюється переважно через краплі, що виділяються з дихальних шляхів людини при кашлі або чханні, а так само – під час розмови, якщо людина перебуває на близькій відстані, існує небезпека подальшого зараження оточуючих. І цією обставиною неможна нехтувати.

 

Існує реальний ризик передачі COVID-19 від людини, яка не відчуває себе хворою та має тільки слабкий кашель. Тому зараження великої кількості людей може спричинити катастрофічні наслідки. ВООЗ постійно відстежує хід поточних досліджень з питання про часовий інтервал, протягом якого хвора людина залишається заразною, та публікує тільки актуальну інформацію в міру її оновлення.

 

З іншого боку, деякі працівники судів переконані, що збір такої інформації не має правових підстав. Вони висловлюють і думку про те, що в такий спосіб керівництво прагне запровадити, під виглядом виконання карантинних заходів, незаконну форму контролю за особистим життям працівників, аби збирати відомості про всі їхні зв’язки та контакти, а також пересування та місця перебування в позаробочий час.

 

Подання неповної чи недостовірної інформації – це саботаж, який призведе до ще більшого поширення захворювання

 

На практиці така позиція окремих працівників, як нескладно спрогнозувати, неодмінно проявиться у вигляді подання ними неповної або недостовірної інформації.

 

Наприклад, помічник судді, що працює в якому-небудь з місцевих судів Києва у вихідні тиждень-два тому гостював у родичів у Чернівецькій області, тобто побував в одному з осередків поширення захворювання на COVID-19. Там він відвідував місця великого скупчення людей – скажімо, побував у тій самій церкві, котру зараз зачинено на карантин. Потім пройшовся по деяких крамницях, відвідав якісь заклади громадського харчування тощо. Потім після вихідних він повернувся до столиці та пішов на роботу.

 

Як можна перевірити ці факти, якщо сам помічник судді подає неповну інформацію і зазначає у розписці, що він не залишав місця свого проживання та не контактував ні з ким з потенційно заражених осіб? Практично ніяк.

 

Або, як інший приклад, уявімо ситуацію, коли секретар судового засідання кілька днів тому, в позаробочий час зустрічалася з друзями. Одна подруга приїхала з Італії (Франції, Іспанії, Німеччини тощо), привезла їй подарунки й сувеніри. У когось іще з числа близьких знайомих секретаря суду, припустимо, мати повернулася з Польщі, і так далі… Секретар суду, заповнюючи форму з інформацією про своє перебування та особисті контакти може забути вказати ці відомості чи навмисно не вказувати. Чи можна буде перевірити подану нею інформацію, коли вона є неповною чи неправдивою? Звісно, ні.

 

Лише особиста відповідальність кожного з нас може зупинити поширення хвороби

 

Основна проблема тут полягає в тому, що практично кожен працівник суду (однаковою мірою це стосується і всіх співробітників інших правоохоронних органів і закладів охорони здоров’я) починає розмірковувати приблизно так: «ну от, тут стільки іншої роботи, а ще треба заповнювати якісь форми. Зараз напишу щось не те, і мене ізолюють на 14 днів, а тут стільки роботи…».

 

Коронавірусна хвороба (COVID-19) вражає легені та органи дихання. А саме, вірус, який проникає у клітини організму, руйнує їх, і людина задихається. Ліків від даної хвороби наразі просто не існує, а розроблення вакцини триває і невідомо, коли ці вакцини будуть запущені у масове виробництво.

 

Чи варто нагадувати, що наявність супутніх або хронічних захворювань ускладнює перебіг захворювання та підвищує ризик летальних наслідків?..

 

Зараз не ті часи й умови, коли можна дозволити собі легковажне ставлення до таких нововведень, як вимоги до працівників подавати відомості про місця їхнього перебування і здійснені особисті контакти. Нехай це взагалі буде найбільшою проблемою, спричиненою карантинними заходами.

 

Здоров’я нам усім, і давайте не будемо шукати додаткових нагод для обурення й паніки.