У Харкові суд відправив під варту лідера і ключових активістів деструктивного радикального руху «Потон», члени якого впродовж тривалого часу тероризували місто.

 

---

 

03 червня 2020 р. групу членів ГО «Потон» було затримано за посягання на вбивство співробітників правоохоронних органів та скоєння інших тяжких і особливо тяжких злочинів.

 

 

Навколо цієї події самими членами ГО «Потон» та їх прихильниками зараз роздмухується штучний ажіотаж. Поширюється велика хвиля брехні, а затриманих одразу оголосили «безневинно ув’язненими». Традиційно лунають заяви зі звинуваченнями на адресу влади, котра нібито «розпочала терор проти активістів». Все це супроводжується погрозами на адресу правоохоронців і стягуванням сил для розгортання провокацій та масових заворушень. Тому необхідно розібратися, хто в цій ситуації є справжніми терористами.

 

Як розіграти «карту жертви»

 

Громадська організація «Всеукраїнська організація Потон» (код 39834356) зареєстрована у м. Харкові. Її засновниками є двоє осіб: подружжя Оніщенків – Павло і Марина.

 

Давайте докладно розберемося, за що затримали групу членів ГО «Потон». На відео (хоча це і неповна версія) ви можете бачити, як один з них б’є скло автівки. Тим часом інший відкрив вогонь з пістолета. До цього вони прокололи всі колеса та пошкодили кузов.

 

 

А розпочалося все навіть не з того, що Оніщенко з товаришами побачив у небі літальний апарат і вирішив, що це якісь вороги слідкують за ним. І не з того, що у першій автівці, що трапилася йому на очі, перебували співробітники УСБУ в Харківській області, які прямували у своїх справах. Оніщенко не мав наміру розбиратися і вникати у деталі – він оголосив їх шпигунами та наказав убити.

 

В цій історії все розпочалося набагато раніше.

 

Рекетири минулого і сучасності   

 

Таке поняття, як рекет, себто вимагання грошових коштів у вигляді «данини», поєднане з погрозами і насильством залишилося нам у спадок від бандитських 1990-х років. Незважаючи на те, що рекетири і члени бандформувань тих років або давно відбувають покарання або були вбиті під час розборок, саме явище нікуди не зникло. Одне покоління бандитів змінило інше – більш сучасне.

 

Набір їхніх джерел «заробітку» є таким самим, як і в «попередників»: участь у розборках і силовому «вирішенні питань», рекет, рейдерські захоплення майна, переслідування та залякування людей тощо. Але порівняно з бандитами минулого, в яких були, принаймні, якісь «поняття» та розуміння меж і «берегів», за які не варто виходити, сучасні банди вуличних маргіналів відрізняються крайнім фанатизмом і жорстокістю.

 

Вони винайшли спосіб легалізувати свої злочини й забезпечити безкарність для тих, хто бере участь у їх скоєнні, просто прикрившись для цього самоназвою «громадські активісти».

 

А ще сучасні рекетири використовують можливості соцмереж і медіа. Старі мафіозі з минулого у малинових піджаках про таке і мріяти не могли.

 

Тепер у мережу викладають «звіти» про напади на людей та скоєні інші злочини. Для поповнення «общака» теж у нагоді стає Інтернет, де «активісти» постійно клянчать гроші нібито на підтримку своїх «проектів». Там вони розміщують інформацію провокативного характеру, аби постійно утримувати навколо себе увагу прихильників і сторонніх спостерігачів, яких прагнуть теж перетворити на своїх послідовників.

 

Чим більшою є мережева аудиторія, чим більше артистизму і хайпу, тим більше грошей буде «капати» на картку. Працювати більше не треба: просто створи комусь проблему, а потім берися за її нібито вирішення. Це навіть ще більш крутий і такий, що не потребує вкладень прибутковий спосіб забезпечити собі безбідне існування порівняно з усіма способами «пасивного заробітку» разом узятими.

 

Як це спрацьовує?

 

У більшості сторонніх спостерігачів є одна ментальна риса, котрою теж користуються різні пройдисвіти. Люди вірять Інтернету. Особливо вірять ті, хто вороже налаштований до влади або не любить вітчизняне телебачення. Такі люди довіряють дописам у соцмережах, вважаючи, що це є інформацією з першоджерел без цензури та обмежень.

 

Крім того, натрапляючи на той чи інший допис або відео, громадяни мають можливість долучитися до обговорення й висловити власну думку. А там, ознайомившись із коментарями, яких може бути доволі багато, вони починають сприймати їх як «справжню громадську думку». Та й хіба може бути інакше, коли все попередні коментатори «мислять в одному напрямі»? Так думає користувач, не підозрюючи про існування бірж коментарів і ботоферм. Цим нехитрим способом і відбувається втягування в ту чи іншу ідеологію.

 

Для пересічного користувача соціальних медіа, який особисто не знає лідерів і внутрішньої «кухні» таких рухів створюється видимість того, що під патріотичними гаслами виступають, мабуть, дуже гідні та беззаперечно позитивні герої, котрі готові повести за собою інших назустріч світлому майбутньому. Але це – лише ілюзія, котру і намагаються створити лідери для залучення на свій бік якомога більшої кількості послідовників.

 

Створення масовості

 

Будь-які нібито «громадські» течії, котрі всіма способами набирають масовку для проведення своїх публічних заходів (а це можуть бути не лише акції, але і рейди та ще багато чого) являють собою деструктивні рухи. У них форми та методи вербування послідовників і використання їх для своїх інтересів або для залякування й переслідування всіх незгодних практично нічим не відрізняються від методів, які використовують неокульти (секти).

 

Відтак, начитавшись подібних дописів і надивившись відео, деякі громадяни дійсно починають вірити, що «влада пресує громадських активістів». Тому під впливом емоцій вони починають охоче жертвувати кошти на картки або долучатися до участі в акціях, котрі проводять їхні кумири.

 

Виявляється, достатньо лише задіяти свої артистичні здібності й записати коротеньке відеозвернення чи опублікувати допис зі словами «всі вставайте, бо розпочався терор влади», як неодмінно знайдуться такі ж нероби, котрі сприймають усе за чисту монету й готові будуть силовим способом відбивати у поліції «незаконно затриманого».

 

Деструктивні рухи: чим вони відрізняються від деструктивних культів (сект)

 

Якщо у псевдорелігійних культах на перше місце поставлено містичні, окультні та езотеричні вчення, котрі нерідко теж можуть маскуватися під діяльність громадських організацій або навіть наукових шкіл, то у псевдогромадських течіях (групах, осередках, рухах) на перше місце ставиться суспільно-політична складова. Хоча і у громадських рухах можуть траплятися елементи езотерики, та ми їх проаналізуємо нижче на прикладі того, що відбувалося у «Слобожанській січі».

 

У нас існують псевдорелігійні деструктивні культи в організаційно-правовій формі громадських формувань. Водночас існують і громадські формування, в тому числі політичної спрямованості, котрі експлуатують методи тоталітарних сект. Там слово лідера – закон, хто вважає інакше, той – негідник і спільний ворог. Для прикладу достатньо ознайомитися з дописами у групах на підтримку Петра Порошенка у соцмережах. У деяких громадських рухах містицизм і різні рівні «посвячення» постають основними елементами їхньої ідеології.

 

Радикалізм і фанатизм – головні рушійні сили

 

Загалом, якщо йдеться про методи діяльності, то відмінності між сектами й деструктивними рухами є вельми умовними.

 

Зате спільно у них дуже багато. І головна їх спільна риса – фанатизм. Фанатизм і радикальні настрої у деструктивних рухах плекають і постійно підживлюють за допомогою емоційного накручування послідовників. Зазвичай для цього використовується такий примітивний спосіб, як залякування. Якщо у сектах лякають переважно настанням кінця світу (одночасно пропонуючи «єдиний» шлях до спасіння), то у деструктивних рухах спектр страхів набагато ширше. Однак навіть пропонований «шлях до спасіння» у них такий само – слідуй за нами.

 

А «спасіння» у деструктивних громадських рухах пропонують після відповідної ідеологічної обробки. Це, зокрема, можуть бути тези про «шкідливість вакцин» або «примусову чіпізацію», що орієнтовані на вузьку цільову аудиторію. А можуть бути й більш нові та «оригінальні» засоби маніпулювання емоційною сферою, котрі дозволяють привернути увагу широкого коло осіб. До таких належать нічим не обґрунтовані чи засновані на спотворених фактах тези про настання неминучих екологічних катастроф, відверті вигадки про отруєння водних джерел і землі чи про нібито скоєні злочини.

 

Варто пригадати й конспірологічні теорії, що заперечують очевидні явища та являють собою різного роду дисидентство (наприклад, коронавірусу не існує, СНІДу не існує та ін.). Також поширеними є такі, що претендують на роль істини в останній інстанції, суб’єктивні судження про приреченість молоді на загибель внаслідок вживання продуктів з ГМО тощо. Сюди ж належать і розповіді про «терор з боку влади», «придушення вільних українців», «реванш» і «капітуляцію», поєднані із закликами на кшталт «встаньте-повстаньте!», твердження про нібито нелегітимність діючого Уряду. І все це супроводжується прямими чи завуальованими закликами до повалення конституційного ладу чи захоплення державної влади.

 

Поняття і сутність деструктивного руху

 

Таким чином, деструктивний рух являє собою стійку організовану групу радикально налаштованих осіб, об’єднаних спільною метою, котрі під виглядом тих чи інших форм незабороненої законом громадської активності (зібрання, мітинги, пікети, акції, перфоманси, рейди) пропагують і відстоюють ідеї, що суперечать інтересам суспільства й держави та/або створюють загрозу для життя і здоров’я людей. Члени деструктивних рухів завжди займаються залякуванням населення та здійснюють тиск на органи державної влади, в тому числі на правоохоронні структури та суди. Зазвичай це супроводжується масовими заворушеннями та іншими проявами порушення публічного порядку.

 

Фанатики, що позиціонують себе як «активісти» вчиняють суспільно шкідливі або суспільно небезпечні діяння, включаючи як публічні заклики до скоєння акцій групового порушення громадського порядку, так і конкретні дії – провокації, погрози, переслідування та цькування людей. Крім того, вони чинять організований опір діям правоохоронців. Наслідками таких проявів стають заподіяння фізичної шкоди чи навіть загибель людей, пошкодження і знищення майна, порушення нормальних умов і режиму роботи державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

 

Що стосується прикладів найбільш небезпечних деструктивних рухів, то крім ГО «Потон» варто пригадати й такі відомі групи, як «Братство» Дмитра Корчинського, «Громадську варту» Валентина Бистріченка, «Форум порятунку Києва» провокатора Віталія Черняховского, «Національні дружини» Андрія Білецького тощо. Сюди ж слід віднести групи, що згуртовані не стільки навколо персони лідера, скільки переважно навколо самої ідеї, а саме: ультрас – футбольні хулігани, антивакцинатори (противники щеплень), борці за легалізацію наркотиків, противники біометричних документів, радикальні «зелені» та поборники «прав» тварин, вегани, феміністки та ін.

 

Деструктивний рух – форма зародження терористичної організації

 

Коли діяльність громадських формувань поєднана з вчиненням актів фізичного насильства, вимаганням грошових коштів, участі у «розборках» та скоєнням інших протиправних діянь, то все вказує на те, що вони вже фактично являють собою організовані злочинні угруповання.

 

Деструктивні рухи є свого роду проміжною ланкою, «щаблинкою» на шляху до перетворення у більш небезпечну форму – терористичні організації. ІДІЛ, RAF і всім відома «Донецкая Республика» на початку становлення теж розпочинали свою діяльність саме як громадські формування.

 

Це підтверджує й те, що після затримання Онищенка, Маслова та інших група радикалів записала відео біля управління поліції. Один з «активістів» ГО «Потон» звернувся до керівництва поліції та публічно погрожував тим, що вони на відміну від «законослухняних» і «ні в чому не винних» затриманих є бєспрєдєльщиками, а тому готові піти на будь-що.

 

Заяви адвокатів і самого затриманого Онищенка про його нібито «жорстоке побиття» викликають сумніви в їх обґрунтованості, адже в суді він виглядав абсолютно здоровим і бадьорим. Жодних видимих ушкоджень на його обличчі не було. Він навіть грубо перебивав суддю і голосно вигукував погрози з клітки для затриманих.

 

Поселення «Слобожанська січ»

 

Я не раз на прикладі сектантських екопоселень показувала і попереджала, що всі експерименти навколо створення ізольованих резервацій завжди супроводжуються втягуванням його членів у скоєння тяжких і особливо тяжких злочинів або призводять до масової загибелі людей, як це було у Джонстауні, де теж завзято будували «ідеальну комуну», а закінчилося все трагедією, що сколихнула весь світ. Так само, терорист Ошо будував свій Раджнішпурам і прагнув пролізти у владу, коли вирішив балотуватися на пост мера міста.

 

Отже, Оніщенко з товаришами придбали земельну ділянку зі старою будівлею в с. Сорокове, щоб там облаштувати поселення у вигляді комуни для ГО «Потон».

 

 

За який кошт усе було придбано та з яких джерел фінансувалися витрати на ремонт будівлі та спорудження решти – цікаві питання, але до них ми повернемося іншим разом.

 

 

Звісно, все робилося під красивими гаслами про «життя у гармонії з природою».

 

 

У «Слобожанській січі» теж навіювали різну маячню про неминуче настання екологічних катастроф і природні катаклізми. Ефект від такого навіювання посилювали показовими виступами ключових ідеологів. Якщо навіть поверхово проаналізувати зміст відео на каналі ГО «Потон», то очевидно, що вони мають характер проповідей.

 

Ось самопроголошений «Хранитель України» (про нього буде сказано далі) розповідає про цивілізацію бджіл.

 

 

Якби не затримання засновників, то незабаром вони б у своїй «Січі» заборонили шашлики, м’ясо й сало і оголосили б про перехід на веганську їжу та сироїдіння.

 

 

За форматом і змістом групові заходи й бесіди у «Слобожанській Січі» нічим не відрізніються від тих, які проводять у проросійській секті анастасійців. Саме анастасійці, нагадаю, пустили коріння в багатьох областях України. Вони давно збудували свої так звані «екопоселення», або «родові маєтки», в тому числі на Харківщині. Проте псевдопатріотів з ГО «Потон» це чомусь зовсім не турбує.

 

Нещодавно на «Слобожанській Січі» практикували відверто мракобісні фокуси: один з активістів ходив по території з рамками для біолокації, виявляючи нібито «згустки енергії». Він навіть знайшов «енергетично сильні місця».

 

Як би не було смішно, але використовуючи теорію про «згустки сильної позитивної енергії» ідеологи «Слобожанської Січі» пішли ще далі. Після їхніх розповідей деякі пари спеціально приїздили на «сильне магічне місце» для того, щоб там зачати дитину.

 

Хто живе на «Січі»

 

Серед постійних мешканців так званого поселення – виключно активісти ГО «Потон».

 

 

Також чимало вихідців з інтернатів. На перший погляд, дати людям, які не мають рідних, якусь надію та можливість влаштуватися в житті є доброю справою. Але у дійсності їх використовують з іншою метою.

 

Людина, котрій ніде подітися, цілковито – душею й тілом належить ГО «Потон», до лав якого вона вливається. Такий підхід до відбору самих вірних адептів застосовується і в сектах. Молоді люди з неблагополучних або неповних сімей, сироти й напівсироти, самотні люди старшого віку, яких теж ніде більше не чекають, кого ніхто не зможе повернути до звичного життя – такі особи і стають об’єктами промивання мозку.

 

Така категорія людей опинилася і в ГО «Потон» та у «Слобожанській січі». Основну частину складають молоді люди чоловічої статі, ніде не працюючі, в тому числі ті, хто не має власного житла.

 

Але кожен з цих хлопців безмірно відданий лідерові – Павлу Оніщенку. Звісно, заради того, хто дав йому дах над головою та врятував від голоду колишній інтернатівець буде фанатично відданий цьому руху та його цінностям. Тому він буде готовий на все.

 

І, нарешті, давайте зупинимося на персоналіях ключових «активістів».

 

Борець за здоровий спосіб життя сам їздив п’яним за кермом

 

Подвійна «мораль» палких борців за здоровий спосіб життя – явище цілком звичне. Ви можете легко знайти чимало інформації самостійно, я ж додам дуже коротко.

 

Свого часу відносно Оніщенка Павла Олександровича розглядалася справа про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП (справа № 641/9405/18). Так, Оніщенко П.О., діючи в порушення вимог п. 2.5. ПДР України, 12 грудня 2018 р. о 00-28 год. в м. Харків, на пр. Гагаріна, 43/2 керував автомобілем Hyundai Getz, з ознаками алкогольного сп’яніння (нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота) та від проходження огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку за допомогою алкотестера Drager та в медичному закладі відмовився у присутності двох свідків.

 

Розгляд справи затягувався через те, що її пересилали з одного суду до іншого. Адвокат Оніщенка подавав клопотання щодо оскарження дій працівників поліції. І, хоча на підставі аналізу матеріалів справи, в тому числі відеозаписів, суд дійшов висновку про обґрунтованість підозр щодо наявності в Оніщенка ознак алкогольного сп’яніння, провадження у справі було закрито 04 квітня 2019 р. Таку постанову ухвалив Люботинський міський суд Харківської області у зв’язку із закінченням строку накладання адміністративного стягнення.

 

Також Павло Оніщенко зареєстрований як фізична особа-підприємець. Основним видом його економічної діяльності, як не дивно, вказано діяльність у сфері права (КВЕД 69.10). Жодних відомостей про те, які послуги він надає у сфері права та за що отримує гроші, тут знайти не вдалося.

 

Марина Оніщенко

 

Марина Оніщенко теж раніше була зареєстрована як приватний підприємець з основним видом діяльності – «роздрібна торгівля на ринках». Однак її ФОП припинено кілька років тому. Зараз вона не працює.

 

У суді після оголошення ухвали про обрання Оніщенку запобіжного заходу Онищенка почала істерично кричати на адресу судді та прокурора: «Вселенная и Бог вам не простит». А чого не вибачить улюблена всіма шизотериками «Всєлєнная»? Не пробачить того, що не дали застрелити людей? Не пробачить того, що затримали відбитих на всю голову рекетирів, які роками кошмарили місто?

 

 

До речі, потім навіжена жінка почала голосно виражатися нецензурною лайкою та погрожувати прокурору. Вона заявила, що в неї «підростають троє синів, які обов’язково прийдуть і до судді, і до прокурорів». Ще хоч би мала совість і не втягувала у це дітей, бо наймолодшому хлопцеві ще немає і року…

 

Потім дружина Оніщенка навіть записала низку істеричних відеозвернень, у яких просить скинути грошей на картку. А сьогодні вона взагалі взяла намет, усіх своїх дітей та прийшла під будівлю Харківської ОДА й там оголосила голодування.

 

Дивлячись на неї, я відчувала стійке дежавю. Типаж Марини Оніщенко, її злобний лемент, її поведінка – все нагадує те, що ви теж бачили самі. Катерина Губарєва, дружина самопроголошеного «народного губернатора», Олена Колєнкіна на прізвисько «Лєна-Каністра» – дружина терориста Арсена «Мотороли» Павлова… Ці істеричні особи не тільки схожі між собою, наче сестри-близнючки. Вони влаштовують однакові показові витівки, коли втрачають владу і розуміють, що на них очікує.

 

Борони, Боже, Україну від таких «хранителів»

 

І стосовно проповідника, який називає себе Хранителем України, а між собою на «Січі» молодики лагідно кличуть його «дядя Юра». Звати його Санін Юрій Костянтинович. Він займається бджільництвом. Юрій Санін є засновником і кінцевим бенефіціарним  власником товариства з додатковою відповідальністю «Науково-технічний центр пасічництва «Чарунка» (код 05494320). Підприємство зареєстровано у Богодухівському районі за адресою: село Первухинка, вул. Центральна, буд. 30.

 

Складно сказати, що таке сталося із цим чоловіком на 55-му році життя, що він зненацька оголосив себе «Хранителем України». Тоді він і почав проповідувати теорії про те, що цивілізація бджіл вище за людську та інші тези, запозичені з різних езотеричних джерел.

 

 

Крім того, Юрій Санін є підозрюваним  у кримінальному провадженні за ст. 197 КК України – самовільне захоплення земельної ділянки. Йдеться про ділянку в с. Первухинка, яку Санін обніс парканом, а посередині натягнув сітку, пафосно оголосивши, що це – волейбольний майданчик. До речі, останніми роками він практично не використовується, адже молодь не приїздить грати у волейбол.

 

 

На YouTube-каналі ГО «Потон» у квітні п.р. було опубліковано відео, в якому до Саніна прибув представник поліції для проведення огляду захопленої ділянки та вручення відповідних приписів. При цьому були присутні Оніщенко і Маслов. На відео, котре останні самі опублікували у мережі Інтернет, зафіксовано, як вони висловлюють прямі погрози на адресу працівника поліції. «Забудьте сюда дорогу, – кажуть вони, – еще раз приедете, будет перестрелка, будет убивство». При цьому вони заявляють, що будуть захоплювати районне управління поліції, та від цього переходять до погроз на адресу керівника поліції: «Будет война, прострелим голову».

 

Микола Маслов, самопроголошений «начальник Харкова»

 

Другий із затриманих осіб – Микола Маслов є «правою рукою» Оніщенка. Відомий він, передусім, нападами на аптеки та підприємців у Харкові. Там він запам’ятався епічним «викриттям» роздрібної торгівлі маковою начинкою для кондитерських виробів, яка не заборонена до продажу.

 

Отже, Маслов називає себе «начальником Харкова» і є активним членом ГО «Потон».

 

 

Нещодавно Маслов записав відеозвернення, в якому заявив, що нібито 10 тисяч осіб готові «йти на Київ» для захоплення державної влади. У житті все склалося інакше.

 

 

Крім Оніщенка і Маслова також було затримано ще кількох осіб, які брали безпосередню участь у скоєнні нападу на офіцерів. Якщо Оніщенка з Масловим було відправлено під варту строком на 60 діб без права внесення застави, то відносно Олександра Єрмолова було передбачено можливість внесення застави у розмірі понад 400 тис. грн. Його товариші одразу оголосили номер картки та збирають гроші на картку фізичної особи – матері затриманого. Вони не передбачили, що таку велику суму, якщо її вдасться зібрати, банк може заблокувати як підозрілу, та її неможливо буде зняти. А якщо вдасться, то необхідно буде сплатити податки та збори, включаючи військовий збір.

 

Ще одному із затриманих членів ГО «Потон» було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Ролі та причетність інших осіб зараз встановлює слідство.

 

До чого призводить потурання «активістам»

 

Якби поліція рішуче спрацювала за попередніми епізодами, то можна було б відправити Оніщенка з компанією за ґрати набагато раніше та уникнути ризиків загибелі правоохоронців. Це ще раз підтверджує те, що загравання з безробітними маргіналами, що паразитують, живучи на пожертви і жеруть виключно за рахунок вимагання коштів або участі у силових «вирішенні питань» може коштувати занадто дорого.

 

Відсутність належної реакції з боку правоохоронної та судової системи на протиправні дії так званих «активістів», а так само будь-яке сприяння, пособництво членам деструктивних рухів – це крок до легалізації тероризму.