Вже рік минув, а ми з любов’ю згадуємо нашого серпокрильця, якого виховали та випустили у червні 2022 року. Зараз він став зовсім дорослим і напевне, знову повернувся до Києва. Цікаво, чи пам’ятає він місце, де народився та людей, у яких прожив майже два тижні?..

 

---

 

Одного дня в перших числах червня Олексій вертався додому, коли на вулиці прямо перед ним буквально з неба впала пташка. Вона била крильцями по землі та не могла злетіти. Це був серпокрилець, який рано вилетів з гнізда. Чоловік підняв його, усадив на руку та став чекати, коли малий оговтається і випорхне. Та серпокрилець не летів.

 

 

Олексій приніс його додому, і спочатку ми посадили птаха на балконі біля розкритого вікна. Я напоїла його водою, оглянула і дійшла висновку, що летіти йому зарано. Олексій одразу дав пташеняті ім’я – Воробейко, за його темно-сірий колір. І мені довелося пояснювати, що це не горобець, а серпокрилець чорний, дуже поширений вид птахів, які у містах гніздяться на різних будівлях, а в сільській місцевості часто можна бачити їхні гнізда-нірки на високих піщаних обривах біля водойм. Якщо для Олексія це було перше знайомство з умовно (і тимчасово) «домашнім» серпокрильцем, то я мала в таких справах певний досвід. Ще до окупації в Донецьку мало не щороку ми підбирали і серпокрильців, і ластівок, і була навіть одна сойка.

 

Про мою першу ластівку-«випускницю»

 

Свою першу ластівку я підібрала, коли мені було вісім років. Якось на початку літа ми з бабусею та дідусем верталися з дачі, що в Авдіївці. На дорозі біля автобусної зупинки я побачила красиву чорну пташку з білою грудкою, вона махала крильцями та ніяк не могла злетіти. У мене був із собою дитячий плетений кошик, я усадила туди ластівку та ми повезли її додому – доглядати і, за необхідності, лікувати, інакше на дорозі на неї спіткала б вірна загибель. Я дуже переймалася за малу, чи не поранена вона. Та з нею все було гаразд, просто вона ще не вміла літати.

 

Вдома ми усадили її в коробку, на низ постелили сіно, а для сидіння прилагодили гілочку. Відкривши товстий том енциклопедії (адже я тоді саме закінчила другий клас і вже добре читала), я знайшла розділ про ластівок і дізналася, чим їх годувати.

 

Як і серпокрильці, ластівки харчуються комахами, яких ловлять у повітрі. Разом із дідом ми по кілька разів на день здобували для неї їжу. На щастя, у приватному секторі із цим проблем не було – ми ловили мух, мошок і навіть комарів, які залітали у вікна. Наприклад, мошок-дрозофіл, які у великій кількості збираються на гнилих овочах і фруктах, ми ловили на городі біля компостної кучі. Робили ми це так: дідусь брав газету, згортав її у вигляді великого куполу-ковпака, ми підходили до компостної кучі та накривали цим ковпаком скупчення мошок. Потім дідусь закривав отвір і злегка хлопав по газеті. Далі ми збирали мошок і годували нашу ластівку, а вона задоволено ласувала, помахуючи крильцями, як це роблять усі пташенята.

 

Коли молодий птах готовий летіти

 

Не пам’ятаю, скільки днів ластівка прожила у нас в коробці на веранді. Здається, близько двох тижнів. З кожним днем вона ставала активніше, розробляла крила, намагалася злетіти. Ми винесли її на подвір’я і посадили на натягнуту мотузку для білизни. Ластівка якийсь час сиділа, вона зацікавлено крутила своєю голівкою, роздивляючись то на нас, то на небо. А потім, цвірінькнувши щось своєю пташиною мовою, змахнула крилами і стала набирати висоту. Не зводячи очей з цього дива, ми з дідом проводжали її поглядом, а ластівка цілком впевнено стала виписувати кола у небі, поки не зникла з виду. Це були незабутні, неймовірні відчуття!

 

Відтоді – хтозна, чи у мене така вдача, чи просто тому, що звертаю увагу на схожих пташок, коли бачу їх на землі, завжди підбираю. До війни і в мене, і в батьків часто гостювали серпокрильці. Були й ластівки та красуня-сойка на ім’я Зоя. Коли ми їх випускали на полі за будинками, то складно було стримати сльози, так це було зворушливо. А Зоя потім прилітала з іншими сойками на годівничку, яку ми облаштували біля вікна.

 

Молоді серпокрильці можуть підніматися у небо лише після того, коли, по-перше, їхнє пір’я на крилах цілком очиститься від захисних трубочок, інакше вони перешкоджатимуть аеродинаміці. По-друге, необхідно, щоб махове пір’я виросло настільки, щоб воно виступало на 3-3,5 см за довжину хвостика.

 

 

Довжина махового пір’я птаха, який може летіти, повинна становити близько 16 см. У нашого серпокрильця крила ще були короткуваті, хоча захисних трубочок на пір’ї вже не було. Щонайменше, йому було потрібно 4-5 днів для того, щоб окріпнути і наростити пір’я.

 

Чим годувати серпокрильця

 

Серпокрильців нерідко ототожнюють з ластівками, однак це різні класи, різні родини птахів. Серпокрильці належать до ряду серпокрильцеподібних, а ластівки – до горобцеподібних. Цим обумовлено не тільки відмінності окрасу, а й особливості будови скелету птаха. Лапки ластівки пристосовані до того, щоб триматися сидячи на дротах або на гілках. А серпокрильці можуть сидіти лише тримаючись за вертикальну поверхню – таку, наприклад, як стіна.

 

 

Втім, раціон харчування у ластівок і серпокрильців загалом однаковий – вся дрібна комашина фауна, що літає в повітрі. Жодна інша їжа для них не підходить і категорично протипоказана. Це означає, що неможна давати їм жуків з твердим хітиновим покровом. Дзьоби цих птахів не призначені для того, щоб жувати їжу, та й проковтнути крупного твердого жука вони не зможуть.

 

Неможна ніякого зерна, ніякого хлібу, фруктів, овочів, опаришів, ковбаси або котячого корму – внаслідок вживання таких продуктів за деякий час після того, коли ви випустите серпокрильця, він почне втрачати махові пір’я, а значить, не зможе літати. Ви цього не побачите, а птах приречений, він загине.

 

Де дістати «корм» для серпокрильця, якщо ви живете у міській квартирі? Ось декілька варіантів:

 

1. Цвіркуни. Ідеальний варіант. Їх продають у магазинах для рибалок як наживку.
2. Мухи. Простіше за все наловити в парадному. Я виходила, брала із собою ганчірку, баночку з кришкою і, проходячи від дев’ятого поверху до низу ловила з десяток. Або можна спробувати наловити їх на клейку стрічку, відкривши вікна. Банку з мухами потім слід помістити на кілька хвилин у морозилку, щоб вони здохли.
3. Мошки. Не самий легкий варіант, але нехай буде. Якщо поставите на підвіконня якісь зіпсовані фрукти, то трохи можна наловити.
4. Дрібні таргани, що тільки вилупилися (1-2 дні, довжиною десь 0,5 см). Джерела – зоомагазини.
5. Комарі. Інші літаючі дрібні комахи. Можна наловити сачком на вулиці, не привертаючи уваги перехожих.
6. Прусаки, вони ж руді таргани. Чим дрібніші вони, тим краще. На самий крайній випадок для тих, у кого вони завелися у квартирі або у парадному.

 

Як нагодувати «домашнього» серпокрильця (або ластівку)

 

Нашого серпокрильця на ім’я Воробейко ми годували мошками, мухами та дрібними мадагаскарськими тарганами. Такі таргани живуть у нас вдома. Я просто відкривала тераріум, ловила малечу в банку і потім ставила у морозилку, а за 15-20 хвилин виймала. Далі ми брали блюдечко з водою, кожного тарганчика змочували та вкладали у дзьобик пташеняті.

 

Годувати серпокрильця треба кожні 4-5 годин. Ні, серед ночі вставати не треба, бо пташки теж сплять. Але подбати про запас їжі для наступного «перекусу» потрібно заздалегідь.

 

Отже, серпокрильця беремо тільки чисто вимитими руками, тому що шкірне сало, яке виділяється крізь пори на долонях людини, залишається на пір’ї. Навіть невелика його кількість потім заважатиме птаху нормально злетіти. Можна обгорнути його у невеликий клаптик тонкої тканини (наприклад, у чистий носовичок).

 

Перший день-два нам доведеться примусово годувати пташеня, бо воно навряд чи буде одразу самостійно розкривати дзьобик. А дзьобик у цих птахів доволі широкий. Під його нижньою частиною, біля шиї тонка шкіра, вкрита коротким пір’ям. Дуже обережно, щоб не вивихнути дзьоб, відтягуємо цю шкіру, і дзьоб розкривається. Вкладаємо туди комаху. Потім наступну. Можна скористатися пінцетом або робити все пальцями – кому як зручніше. А всього за одне годування для серпокрильця достатньо 6-8 комах розміром з муху.

 

Зручніше робити це вдвох. Але зі свого досвіду скажу, що коли асистента поряд не було, то і самій мені цілком вдавалося нагодувати серпокрильця, розкриваючи йому дзьобик пальцями однієї руки, а іншою швиденько вкладаючи туди різні пташині ласощі.

 

Наш серпокрилець Воробейко вже в кінці другого дня привчився і збагнув, коли його будуть годувати, та став самостійно відкривати дзьобик і хапати смаколики, що йому підносили.

 

Коли можна випускати пернатого вихованця

 

Важливо не перегодувати серпокрильця, бо зайва вага не дасть йому злетіти, допоки він її не позбудеться. З напуванням водою теж не треба вдаватися до крайнощів. У природі серпокрильці «п’ють» вологу з повітря крізь невеликі отвори над дзьобом, які нагадують ніздрі. Такої кількості вологи для них достатньо, адже рідину вони також отримують разом з їжею, коли ковтають комах. Але, враховуючи те, що червень минулого року був доволі спекотним, я по крапельці напувала серпокрильця, аби він не страждав від спраги.

 

Олексій швидко навчився годувати серпокрильця і перехопив у мене ініціативу. Після прийому їжі наш птах починав мружити оченята і потім солодко дрімав у своїй коробці, накритій зверху рушником.

 

Так минув тиждень. Вранці серпокрилець став прокидатися раніше та починав шуршати, як тільки світліло небо. Ми годували малюка і спостерігали за тим, як він розминає крила, немовби виконує фізичні вправи. Птах став сидіти на краю коробки, час від часу швидко махаючи крилами. Коли йому вдавалося злетіти, він пролітав до вікна й там повисав лапками на фіранці, продовжуючи махати крилами. Це є доброю ознакою того, що у серпокрильця скоро почнеться інше життя.

 

 

Десь на дев’ятий день ми вирішили спробувати випустити його. Рано вранці пішли на просторе шкільне подвір’я зі стадіоном. Там відкрили коробку, посадили птаха на руку. Серпокрилець чесно намагався здійснити свій перший вільний політ, але з першого разу «випускний» не вдався – птах покружляв невисоко, але приземлився на траву. Значить, для нашого серпокрильця потрібно ще трохи часу. Ми повернулися додому.

 

Наступні два дні серпокрилець Воробейко продовжував покращувати свої спортивні успіхи. Він ставав дедалі більш активним, менше спав, а натомість розминав крила, використовуючи фіранку як тренажер.

 

На одинадцятий день наш птах піднявся у небо.

 

 

Все життя у небі

 

Як би не було сумно розлучатися, варто розуміти, що серпокрильці не живуть у неволі. Їхні довгі крила не пристосовані до польоту в обмежених просторових умовах квартири, де птах може вдаритися об віконне скло або впасти і травмуватися об меблі. Як риба не може існувати без води, так і цей птах за своєю природою ніколи не спускається на землю, не вміє ходити, не може злітати із землі.

 

У серпокрильців чудово розвинута ехолокація, тому кружляючи посеред багатоповерхової міської забудови, вони не врізаються у стіни, а обходять перешкоди. Приблизно після літнього рівнодення серпокрильці починають відлітати у теплі краї. До липня їх вже тут не буде. Вони долають тисячі кілометрів і гостюють поблизу Африки, Сирії та Палестини. Ці птахи проводять у польоті все своє довге життя, а живуть вони по 15-20 років. Зазвичай вони утворюють стійкі пари, разом будують гнізда в період висиджування пташенят і ніколи не розлучаються.

 

Хоча ці птахи проводять у наших краях нетривалий час літньої доби, зрідка трапляється так, що у період наприкінці липня – на початку серпня теж можна побачити серпокрильців, які не встигли відлетіти на південь. У мене за весь час був лише один такий, серпневий. Якщо ви підібрали «загубленого» птаха, за ним так само треба доглядати, поки він не стане на крило. А далі, опинившись у своїй стихії – в небі, серпокрилець безпомилково визначить курс і наздожене своїх родичів.

 

Все життя серпокрильця – безкрає, вічне небо. Це диво нагадує нам, наскільки дивовижним і багатоманітним є життя у світі. «Чи не бачили ви птахів, які покірно [літають] у небі? Їх утримує тільки Аллах! Воістину, в цьому знамення для віруючих людей!», – сказано в сурі Ан-Нахль – Бджоли (Коран, 16:79).

 

Підіймаючи очі до неба, де кружляють зграйками та перегукуються між собою стрімкі серпокрильці, я повсякчас пригадую всіх своїх птахів і знаю, що вони теж зараз там. І вже не самі, а разом зі своїми дітками.