Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- Роз’яснення щодо правил користування засобами мобільного зв’язку в місцях несвободи -
- Дистанційне правосуддя: профанація процесуального закону -
- «Ледача» корупція, ще один вимір (на прикладі 79-го прикордонного загону) -
- Показові «вистави» Київського СІЗО (докази) -
- «Вєртухаї» та злочинні «авторитети» – чи є між ними різниця? -
Панове новообрані депутати (і не тільки)! Всі ми розуміємо, що перед нашою країною поставлено багато задач щодо ухвалення реально корисних і потрібних законів. Не про захист бродячих собак і не про всякі перейменування, а про розшук і розшукові обліки.
Я, наприклад, звернув би увагу на законопроект з потенційною (орієнтовною) назвою “Про розшук і розшукові обліки”. Досліджуючи цю тему, я звернув увагу на те, що станом на сьогодні нормативно-правових актів, якими було б урегульовано це питання, немає взагалі.
Згадка терміна “розшук” зустрічається доволі часто у текстах законодавчих і підзаконних актів, але при цьому фактично в жодному з них не визначено його зміст. Так само, немає і регламентації процедури оголошення особи у розшук, не передбачено правових наслідків прийняття такого рішення. Наведене однаковою мірою стосується і алгоритму дій уповноважених осіб і компетенції правоохоронних органів: хто оголошує і хто припиняє, які підстави і процедура оскарження рішення про оголошення особи у розшук. Іншими словами, єдина правова база для виконання такої важливої функції, як розшук осіб, в Україні відсутня.
Наприклад, у виконавчому провадженні є інститут розшуку боржника і дітей за виконавчими документами про відібрання дітей. Організовує розшук суд, і ухвала суду про розшук може бути оскаржена.
У Кримінальному процесуальному кодексі України передбачено можливість розшуку особи, яка переховується від органів слідства або від суду. В таких випадках оголосити розшук особи може і слідчий поліції. Однак при цьому не визначено, хто і в якому порядку або в який спосіб може оскаржити постанову про оголошення у розшук.
На практиці також широко застосовується оголошення розшуку осіб, які зникли без вісті (наприклад, людина вийша з дому до магазину й не повернулася, її місцеперебування невідоме).
Трапляється й чимало інших випадків і ситуацій, які побічно згадуються у нормативно-правових актах стосовно розшуку осіб або речей і предметів, але питання про те, якими повноваженнями наділяються ті чи інші суб’єкти здійснення цієї процедури (яким обсягом компетенції вони наділяються, як оскаржити прийняті ними рішення, на яких ресурсах розміщуються відомості про осіб, які перебувають у розшуці, коли і на яких підставах оголошення й відомості про них має бути видалено, якщо їх було знайдено тощо) залишаються без відповіді. Так, наприклад, у законодавстві не регламентовано порядок дій у випадках, коли особа, яку було оголошено у розшук як таку, що безвісно зникла, потім була знайдена (припустимо, чоловік просто втік від дружини й тещі), але додому повертатися не хоче…
Потребують детального правового врегулювання такі питання, як терміни, процедури, порядок оскарження, повноваження та інші дії і рішення, що пов’язані з розшуком осіб і веденням розшукових обліків.
Я взагалі дивуюся тому, що ніхто досі не висловив свого обурення тим, що на сайті Міністерства внутрішніх справ Украни розшукові обліки та режим пошуку подано російською – мовою країни-окупанта. Навіть така, здавалося б, “дрібниця”, вже ілюструє масштаби безладу, що залишається неусуненим.
Наприклад, суд приймає рішення про оголошення у розшук іноземного громадянина: його ім’я, звісно, в ухвалі судді пишеться як транскрипція його імені українською мовою, в той же час як за документами іноземець ходить собі спокійно з документами, де ім’я записано латиницею або мовою країни його належності. За такої відсутності єдиної процедури та порядку знайти розшукувану особу буде просто неможливо. Наприклад, у документах російською по-батькові іноземного громадянина може бути записано як Афанасьевич, а в ухвалі суду українською – Опанасович. Далі, після того, як ухвала надходить до МВС України, де інформацію про особу вносять до розшукових обліків, і там не виключені помилки: скажімо, в імені іноземного громадянина взагалі може бути зазначено Панасович. Після низки таких етапів, коли відбувається викривлення відомостей, розшук особи може бути унеможливлено. Описаний випадок реальний, до речі…
Або, як інший приклад, зараз я працюю у справі, в якій обвинувачений – громадянин Грузії. Поки його в Україні судили за якусь крадіжку (а він не перебував під вартою), викликав інтерес міграційної служби, яка прийняла рішення про його депортацію (видворення) за межі території України з причини відсутності в нього документів на право перебування у нашій країні. На суд він не прибув. Оскільки обвинувачений не прибув у призначений день для участі в судовому засіданні, то суддя, на підставі відповідних документів від Державної прикордонної служби України, з яких ішлося, що обвинувачений громадянин Грузії був депортований за межі території України, він перетнув кордон і назад не повертався, оголосила його в розшук і доручила розшук прокуратурі району.
У подібних випадках і постає питання про те, який тоді сенс у цьому розшуці взагалі. Як довго буде затягуватися судовий розгляд провадження, якщо людина тепер перебуває у Грузії, та навряд чи колись повернеться сюди, тому що їй було заборонено в’їзд на територію України, про що було зроблено відповідну відмітку в паспорті? Яким чином прокуратура району (!) буде шукати цю особу? Які методи розшуку слід застосувати? Як його проводити і де? Адже до Грузії точно ніхто спеціально для цього не поїде… Що робити, у разі, коли було раптом з’ясовано, що розшукувана обвинувачена особа перебуває на території Грузії”? Виходить, що розшукувану особу формально було знайдено та встановлено місце її перебування, але який сенс у цьому? Доправляти особу знову до України навряд чи буде вважатися доцільним. Та й сама ухвала суду в таких випадках буде заплутаною й беззмістовною: зникнення (переховування) людини не має характеру його умисних дій, а є наслідком процесуальних дій і рішень міграційної служби та прикордонників.
Якщо розшук загалом розглядати як юридичний факт, котрий матиме негативні наслідки для особи, то у наведеному прикладі фактично має місце негативний наслідок (статус) у вигляді неявки у судове засідання, і це є прямий плід законних дій державних органів… А оскаржити таку ухвалу неможливо, тому це все й надалі буде дуже довго припадати пилом у канцелярії суду і прокуратур, і так – впродовж багатьох років…
Подібних випадків будь-хто з моїх колег може навести, щонайменше, з десяток. Тому ж, хто візьметься навести лад і кому вдастся всі ці розшуки (включаючи міжнародні, з урахуванням баз Інтерполу) звести воєдино, систематизувати, створити єдину базу, включаючи єдиний нормальний реєстр обліку, – ціни такій людині (депутату) не буде. Для впорядкування роботи за даним напрямом буде тільки користь, адже це дозволить виключити марну та безрезультатну витрату ресурсів і часу, а також і досягти реального результату щодо розшуку осіб, які переховуються від органів влади або зникли без вісті.