Від 2016 р. в Україні була встановлена адвокатська монополія, коли Верховна Рада попереднього скликання ухвалила відповідний закон, ініціатором якого був нині екс-президент Петро Порошенко. Ми не змінилили своєї позиції з цього питання. Тому сьогодні, коли новим складом Перламенту її було скасовано і навіть отримано висновок Конституційного суду України, ми повторимо: адвокатська монополія була спробою масштабного рейдерства, спрямованого на знищення захисту, та інакше як диверсією її називати неможна. Адвокатська монополія має бути скасована, тому справа – за Верховною Радою.

 

Як за ініціативою Порошенка у 2016 р. узаконили адвокатську диверсію

 

Вступом до цієї теми буде одна історія про події, котрі відбувалися ще у 2016 р., коли в Україні було запроваджено адвокатську монополію. Як усі пам’ятають, то був президентський законопроект, і його ініціатором був Петро Порошенко. Тоді ми не побоялися висловити свою критичну позицію щодо запропонованих нововведень до Конституції України, та в опублікованій тоді у співавторстві з Іриною Кременовською статті Адвокатська монополія: узаконена диверсія чи масштабне рейдерство? докладно пояснили, чому це негативно позначиться на правовій системі України.

 

Далі розпочалося цікаве – таке, чого ніколи ще не траплялося за жодного президента, аж до приходу до влади Порошенка. Це – факт. Після того, як вийшла наша стаття, здійнявся дикий галас і крик, який супроводжувався тиском з цього приводу з боку Національної академії наук України, всякого керівництва й навіть Адміністрації Президента…

 

І це – при тому, що матеріал абсолютно нейтрального змісту, він підготовлений за результатами наукового дослідження та поданий у вельми стриманому форматі.

 

Проте нас звинувачували в тому, що ми посміли поставити під сумнів правильність ініціатив президента Порошенка. Тому повторюся ще раз: я в журналістиці вже двадцять років. За жодного президента (навіть самого злочинного, на кшталт Кучми і Януковича), ніколи не було такого переслідування. Тому це і визначило подальшу долю Порошенка, який, перебуваючи у владі, підминав під себе абсолютно все. І тому фінал його політичної кар’єри виявився цілком закономірним. 

 

В чому полягала адвокатська монополія: про зміни до Конституції України

 

У частині встановлення адвокатської монополії, згідно з ухваленим у 2016 р. законом було передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення:

 

«Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів і референдумів, у малозначних суперечках, а також у зв’язку з представництвом малолітніх або неповнолітніх осіб та осіб, визнаних судом недієздатними або дієздатність яких обмежена».

 

Аналізуючи зміст внесених у 2016 р. змін до Конституції України, що активно обговорювалися на всіх рівнях і спричинили неабиякий резонанс у суспільстві, ми ще тоді висновували, що такі положення, поза сумнівом, є виключною дурістю, якщо не диверсією. Було очевидним те, що від впровадження новацій правовій системі України буде завдано непоправної шкоди, яка призведе до колапсу використання існуючих і потенційних механізмів правозахисту.

 

За три роки, з обранням на пост Президента України Володимира Зеленського ним було прийнято рішення про розпуск Верховної Ради VІІI скликання. Завдяки цьому здоровий глузд у законотворчості почав перемагати, і 03.09.2019 р. Верховна Рада України нарешті прийняла в цілому Постанову «Про внесення до порядку денного другої сесії Верховної Ради та направлення до Конституційного Суду для одержання висновку щодо відповідності вимогам Конституції України проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)» (№1013). За дане рішення проголосували 337 народних депутатів.

 

Це стало, без перебільшення, доленосним кроком на шляху усунення наслідків тієї диверсії, що було свідомо скоєно попереднім складом Парламенту. Далі законопроект було подано на розгляд Конституційного Суду України, а 31.10.2019 р. ним було прийнято обґрунтоване і справедливе рішення. Конституційний Суд України визнав законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Це означає, що скасування адвокатської монополії стане важливим кроком на шляху вдосконалення українського законодавства.

 

Чому адвокатську монополію має бути нарешті скасовано

 

Запровадження адвокатської монополії не лише не принесло позитивних зрушень у галузі правозастосування, але і потягло за собою нові проблеми, котрі також тепер потребують свого розв’язання. Наприклад, «одним махом» було знищено юристів підприємств, установ, організацій, які на собі тягнуть основний тягар судового захисту інтересів підприємства. Їх від 2016-го р. було позбавлено можливості представництва в судах), оскільки штатні юристи зазвичай не мають адвокатського свідоцтва.

 

Необхідно брати до уваги й наявну в Україні кількість адвокатів (внесених до Єдиного реєстру адвокатів). А таких трохи більше 30 тисяч. На практиці їх кількість ще менше, тому що в реєстрі перебувають і адвокати, які померли, хворіють, відійшли від практики, не кажучи вже про тих із них, хто має вузьку спеціалізацію діяльності – скажімо, загальнокримінальну спеціалізацію. Тому не всі вони можуть бути повноцінними представниками у господарських (розгляд спорів між юридичними особами) або адміністративних справах (спори із суб’єктами в владних повноважень у податкових справах, оскарження рішень фінансових інспекцій, суперечки про тарифи та ін.).

 

Також слід пам’ятати, що за судовими рішеннями стягуються суми, які становлять близько 10% національного ВВП (тобто у сфері «судового обороту» знаходиться і стягується до 150 млрд. грн. на рік). При цьому на виконання завдань державної виконавчої служби в чисельному вираженні надходить на стягнення від 5 до 7 млн. виконавчих документів щорічно. Тобто, виходячи з правила «один судовий процес – один виконавчий документ», можна приблизно розуміти масштаби «судового ринку».

 

Чи змогла б наявна сьогодні кількість адвокатів «обслужити» суспільне замовлення по представництву правовідносин у судах, яке зненацька звалилося на них від 2016 р. у зв’язку із законодавчим запровадженням адвокатської монополії? Однозначно, ні – не змогла.

 

Мотиви ініціаторів і прихильників адвокатської монополії

 

До слова сказати, ініціатори та прихильники ідеї адвокатської монополії виправдовували свої прагнення необхідністю підвищити рівень і якість представництва. Вони виходили з того, що саме адвокатська спільнота нібито зможе задати високі стандарти представництва. Це – нісенітниця, бо традиційно відносини представництва навіть у теоретичному осмисленні правових інститутів і явищ пов’язуються виключно з таким явищем, як довіра. Тобто багато в чому провідну роль відіграє психологічна схильність довірителя до повіреного, вольове і усвідомлене прийняття рішення про належний рівень взаємин.

 

Нав’язувати в подібних умовах якогось «чужака» (тільки на тій підставі, що у нього є якийсь документ) – нерозумно. Тим більше, що в суспільстві останнім часом існує, м’яко кажучи, тенденція недовіри до будь-яких документів і «ксив», їх несприйняття й відкидання.

 

При цьому відсутня логіка: чому ж тоді адепти адвокатської монополії передбачали (пропонували) деякі категорії справ позбавити від адвокатського нав’язування… Невже справи, пов’язані з виборчим процесом (де вирішується доля країни), справи у соціальних виплатах (де навіть від кількох десятків гривень, неправильно нарахованих, залежить доля незаможного пенсіонера) – нехай вже будуть з поганим рівнем представництва?

 

Або ж, справи про поновлення на роботі (де вирішується питання кар’єри, трудового стажу, честі й гідності звільненої людини) або спір за участю малолітнього чи обмежено дієздатного громадянина – суперечки «другого порядку», «не для білих людей», малозначні, і нехай вже там самі копошаться без високої ролі адвокатури?

 

Це що, був поділ сторін на різні сорти, залежно від деяких факторів?

 

Що стосується припинення представництва юридичних осіб штатними юристами (адвокатська монополія передбачала це категорично й безальтернативно), то достатньо просто змоделювати ситуацію «на пальцях». Скажімо, надходить до господарського суду багатомільйонний позов якогось великого олігархічного концерну до державного підприємства, нехай навіть буде «Нафтогаз України» або «Енергоатом». Наприклад, судиться «Газпром» з «Нафтогазом України» за стягнення ста мільйонів доларів боргу за поставлений газ.

 

Будь-який позов практично завжди подається досить раптово, несподівано, і у позивача був час детально до нього підготуватися, вивірити правову позицію, зібрати докази, все красиво викласти і розписати. У відповідача до призначеного судового процесу – всього лише місяць-два.

 

Нагадаємо, що закон вимагає від суддів розглядати справи в короткі терміни (наприклад, в господарському суді – згідно зі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України – два місяці з можливістю продовження ще на 15 днів у виняткових випадках). Крім того, у світлі підвищення виконавської дисципліни суддів строки має бути дотримано неухильно.

 

І ось тут відповідачу необхідно було, враховуючи вимоги законодавства у сфері державних закупівель (спір – багатомільйонна, справа складна та потребує значних витрат сил для збирання доказів, ціни питання – величезні) провести тендер з пошуку адвокатської фірми, яка може представити інтереси. На формулювання вимог до виконавця, на публікації оголошення про тендер, на організацію роботи тендерних комісій, оцінку пропозицій – як раз цей час і піде. І це – якщо не буде оскаржень з боку фірм, яким було відмовлено у «доступі до тіла» замовника.

 

І адвокатська монополія ще більше ускладнювала процедуру таких оскаржень: позивачі зазвичай прагнули поставити на тендер «свою» фірму, яка б «каламутила воду». Вони не давали відповідачеві розпочати повноцінну процедуру захисту, або, ще краще – старалися, щоб «своя» (правильно орієнтована) адвокатська фірма виграла тендер і «гідно» представила відповідача у суді, з блиском прогнозовано програвши справу, та ще й отримавши за це гонорар.

 

У разі ж належного розвитку подій, якщо тендер було виграно, адвокатській фірмі потрібно було все одно, щонайменше, ознайомиться зі справою (за якою вже проведено перші засідання), зібрати свої докази (запросивши їх, якщо необхідно, з різних джерел), виробити позицію і т. д. І це все – за решту кілька днів (у кращому випадку).

 

Адвокатська монополія легітимізувала рейдерські схеми 

 

Шикарна, скажімо так, схема для рейдерства, що дуже нагадує останні способи ведення військових дій на Донбасі: все робити красиво, вмирати за правилами, при цьому заборонити стріляти у відповідь і забрати навіть можливість адекватної відсічі…

 

У випадку скасування адвокатської монополії таких проблем технічного характеру не буде виникати. У разі подачі позову від ворожої організації штатні юристи державного підприємства зможуть автоматично розпочинати підготовку документів і заперечень. Благо, все під рукою, досвід є, навички за роки співпраці між відділами відточені ідеально, представництво у суді реалізовано на вищому рівні навіть штатним юрисконсультом – студентом третього курсу юридичного факультету, який розгромив наступаючі ворожі сили в складі трьох «модних» адвокатських фірм.

 

Ініціатори адвокатської моннополії або не були знайомі з технологією роботи юридичних служб на підприємствах, або запроваджували її усвідомлено, навмисно, дискредитуючи та знищуючи такі служби. «Штатні» юристи процедуру захисту інтересів рідного підприємства в судах здійснять ідеально і в десятки разів краще, саме за своїм статусом щоденного спілкування на підприємстві з усіма структурними підрозділами. «Штатний» юрист полірує свою кваліфікацію не один рік, кожен день вникаючи в нюанси виробництва, взаємовідносин, законодавства, правозастосовчої практики, знаючи ситуацію зсередини, «по запаху».

 

Навіть самий «слабкий» юрист великого енергетичного підприємства, який пропрацював півроку, дасть фору солідній міжнародній адвокатській фірмі із сотнею кадрових співробітників, які просто не мають навичок участі у специфічних суперечках.

 

І руйнувати подібну злагоджену систему, стверджуючи, що вона погана і неефективна, а ось сторонні дядьки в дорогих костюмах все вирішать було верхом ідіотизму та реальною диверсією.

 

Будь-який нав’язаний сторонній адвокат – це прямий ворог апріорі

 

А якщо ще врахувати, що державне підприємство, на яке раптово подали в суд, ще й має доступ до секретних технологій, державної таємниці (оборонні військові підприємства), то будь-який нав’язаний адвокат зі сторони – це прямий ворог апріорі, тому що він має можливість здійснити замах на існуючі відносини у сфері захисту інформації від сторонніх очей.

 

І не тільки великі державні підприємства були зобов’язані шукати собі адвокатів (крім найскладніших схем зі здійснення державних закупівель). Необхідно було ще перейматися сплатою гонорару, який у адвокатів значно вище, ніж заробітна плата у простих юристів.

 

Турбот з пошуку адвокатів зазнавали й центральні органи державної влади (запроваджена від 2016 р. адвокатська монополія не передбачала для них винятків), і органи поліції та прокуратури (які, наприклад, будуть зобов’язані шукати адвокатів на захист від позовів інших адвокатів про відшкодування шкоди, заподіяної позивачеві діями правоохоронних органів), і органи місцевого самоврядування, і податкові інспекції з органами фінансової інспекції, органи антимонопольного комітету (адвокатська монополія, повторимося, не передбачала винятків і для них).

 

Податкові органи не могли ефективно відстоювати своє рішення про донарахування податків і зборів, коли доводилося шукати адвоката, і вже тим більше втовкмачувити йому сенс спору. Знову ж таки, інтереси податкової служби в такій справі ідеально може представити бабуся-божа кульбабка, яка пропрацювала податковим інспектором два десятки років і може побачити «косяки» у податковій звітності підприємства, що перевіряється. Таку саме можливість мали й інші працівники контролюючих органів, які були виведені з гри на користь адвокатів завдяки «мудрості і далекоглядності» Порошенка й тих народних депутатів, які у 2016 р. проголосували за той шкідницький закон…

 

Представництво у судах

 

Інтереси в судах не могли представляти навіть кандидати і доктори юридичних наук, доценти і професори, які навчили сонми студентів юридичним премудростям у той же час, коли в їхніх учнів (які додатково отримали адвокатсткое свідоцтво) такі права з’явилися завдяки адвокатській монополії… Тобто, «яйця отримали більше можливості для самореалізації, ніж курка».

 

Ще (для повноти дослідження) розглянемо і наповнення терміна «представництво в судах». Представництво в судах – це не тільки красивий виступ перед судом напомаджених молодиків у дорогих костюмах. Відкриємо ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України, які в термінології «права і обов’язки сторін» детально розкривають зміст терміна «представництво в судах».

 

Сторони в суді мають десятки процесуальних прав, у тому числі можливість знати про дату і час розгляду справи, заявляти всілякі клопотання, просити про перенесення слухання або про відвід складу суду, знайомиться з матеріалами справи і записами засідань, отримувати копії документів, доповнювати матеріали справи документами та ін.

 

Всіх цих процесуальних прав сторона (яка не має адвоката) була позбавлена. Сторона навіть не мала права на ознайомлення з матеріалами справи (щоб толком зрозуміти, про що позов, які його підстави, який обсяг доказів потрібно для реалізації свого права на захист, який рівень кваліфікації адвоката повинен бути (які вимоги сформулювати до нього)…

 

За такої постановки постановки питання навіть сам тендер на наймання адвокатської контори неможливо було провести повноцінно. Будь-який контролюючий або правоохоронний орган має досить обгрунтовані претензії, за зразком «а чому ви, не ознайомившись зі справою, раптом вирішили, що на захист від подібного позову необхідно витратити на гонорар найманої адвокатській фірмі сто тисяч гривень, якщо йдеться про визнання недійсним договору на суму в 10 тисяч гривень, тобто, на судові розборки було витрачено в десять разів більше, ніж існуючі ризики від програшу справи?».

 

Нагадаємо, сторона не має права на ознайомлення з матеріалами справи (не маючи адвоката). А адвокат, своєю чергою, має право вступити у справу виключно на підставі договору (ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Замкнуте коло, виходить…

 

Ініціатива Порошенка щодо перекрою Конституції в бік «адвокатської монополії» була відвертим і нежиттєздатним маренням

 

Та й яка логіка взагалі? Навіщо взагалі свідоцтво адвоката для того, щоб зробити такі елементи представництва, як у суді сфотографувати матеріали справи, подати (здати) до канцелярії заяву «ми не встигаємо, просимо відкласти слухання на тиждень» або ж навіть отримати повістку-судовий запит «слухання призначене на таке-то число, принесіть для ознайомлення договір № 45 від 01.01.2015»…

 

З подібними технічними діями по представництву зможе впоратися навіть студент початкових курсів вечірнього відділення юридичного факультету заочного технікуму фізкультури при ветеринарному інституті… Проте для їх здійснення, за задумом «геніїв законодавства» – потрібен був, як мінімум, адвокат…

 

Якщо адвокат (адвокатське об’єднання, фірма) раптом «по-дружньому» захоче ознайомиться з матеріалами справи і, знявши копії, запропонувати їх замовнику для вирішення питання про обсяг допомоги та її вартості, то адвокат (адвокатське об’єднання) може стати легким об’єктом для звинувачення в порушенні правил адвокатської етики (прийняття доручення без договору) і для звинувачення у корупції. Адже що це за «дружні» підкилимні дії «під чесне слово», без формальних підстав, з чого це, приміром, «Енергоатом» дозволить адвокатському об’єднанню «Пацюк і партнери» поза угодою робити чогось зі справою, при ризиках, що справу «зіллють», поширять конфіденційну інформацію та ін.)?..

 

У подібній ситуації (виявлення дій без договору, який буде укладено тільки після проведення публічного тендеру) «конкуруюче» адвокатське угруповання зробить усе можливе і неможливе для дискредитації і виведення протиборчого адвокатського угруповання зі справи, його знищення, усунення, залишивши процесуального опонента без будь-якої захисту.

 

Благо, Держфінінспекція і правоохоронні органи будуть вельми раді активно зайнятися «порушниками», як це у нас прийнято…

 

Тому запроваджені за ініціативою Порошенка у 2016 р. новації по перекрою Конституції в бік «адвокатської монополії» виявилися відвертим і нежиттєздатним маренням. Все було розраховано або на ідіотів, або на відвертих зрадників Батьківщини й казнокрадів, які під виглядом «адвокатської» допомоги намагалися організувати масове розкрадання коштів і тотальний параліч правової системи держави.

 

Втішає те, що подібні «зміни» мали настільки явно нежиттєздатний і мертвонароджений характер для фахівців, які знайомі з азами представництва в судах, що «стихли» вже на перших кроках щодо їх впровадження. Однак уже за ті три роки існування адвокатської монополії було завдано колосальної шкоди правозахисній системі України, відновлюватися від якого доведеться не один рік.

 

А на майбутнє – експерименти подібного роду взагалі не повинні більше ніколи розпочинатися в силу їх очевидної ущербності й божевілля.

 

Читайте також:

Как убить право на защиту (к вопросу о проекте закона «Об адвокатской деятельности»)

Адвокатская диверсия