Послуги у сфері охорони здоров’я: стан і перспективи їх надання

Про співвідношення фінансування видів медичної допомоги та економічні втрати від захворюваності в Україні та у країнах ЄС.

 

Загальноприйнята для країн ЄС частка фінансування профілактичної та первинної медико-санітарної допомоги складає 35-40%  від загального обсягу витрат, що дозволяє адекватно задовольнити на 80% потреби громадян у медичній допомозі. На спеціалізовану медичну допомогу припадає до 20% від  загального попиту на медичні послуги.

 

За експертними оцінками, вірогідно більше, ніж 10% з тих, хто раніше працював залишають свою роботу з причини здоров’я. 23,5% з тих, хто працює, страждають від хронічних захворювань і мають обмеження у повсякденній діяльності. За оцінками фахівців, з причини лікарняних втрачається 3-6% робочого часу, а це близько 2,5% ВВП. Втрати ВВП від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань складають від 2,6% до 3,8%.

 

Організаційно-економічні причини занепаду сфери охорони здоров’я України. Сфера охорони здоров’я України, маючи, за експертними оцінками, кваліфікаційний потенціал щодо можливостей впливу для зменшення смертності громадян на 30-40%, протягом багатьох десятиліть знаходиться у стані організаційної неспроможності подолати систему порочних соціально-економічних відносин.

 

Сутність суперечливих невідповідностей полягає у тому, що у сфері охорони здоров’я, яка отримала, наприклад, у 2014 р. (за попередніми оцінками) майже 98,5 млрд. грн. із загального бюджету, 90% коштів витрачається на спеціалізовану медичну допомогу. Решта 10% йде на профілактичну та первинну медико-санітарну допомогу, які нині задовольняють лише 30% потреб пацієнтів.

 

В Україні це призводить до несправедливих економічних ігор з пацієнтами, які звертаються до лікарів на пізніх етапах захворювань. 25% громадян у зв’язку з фінансовою неспроможністю не можуть за отримати медичну допомогу. Нерівність в доступі до системи охорони здоров’я, яка пов’язана з низьким рівнем доходу та освіти, а також погіршення харчування, умов життя і праці формують значний потенціал економічного збитку – до 9,5% ВВП.

 

Порівняльний аналіз загальнодержавних витрат та частки сфери охорони здоров’я у структурі ВВП країн ЄС і УкраїниПри практично однаковій з країнами ЄС частині у загальнодержавних витратах на охорону здоров’я (близько 15%) в Україні майже на 40% менша частка сфери охорони здоров’я у структурі ВВП при несуттєво меншій кількості працівників в галузі(на 1,4%) від загальної кількості працюючих. Характерним для  України є завищена (на 23,7%) частка витрат громадян на охорону здоров’я у структурі загальних витрат у порівнянні з країнами ЄС.

 

У соціальному відношенні відсутній ефект впливу системи охорони здоров’я на зменшення смертності громадян, насамперед в працездатному віці. Це при тому, що збільшення тривалості життя на один рік може призвести до зростання ВВП на 4%.

 

Прогноз державних витрат на систему охорон здоров’я. Враховуючи загальноєвропейські тенденції, частка державних витрат на охорону здоров’я в Україні до 2060 р., вірогідно, зросте на 55% від нинішнього рівня:

 

 

Частка сфери охорони здоров’я у ВВП та державних витратах країн ЄС і України у відсотках

 

Шляхи вирішення системних проблем в сфері охорони здоров’я України. Дієвим способом розриву цього замкненого кола є кардинальна зміна співвідношень складових інфраструктури системи охорони здоров’я на користь пріоритетного розвитку профілактичної та первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. Цим шляхом більше, ніж 30 років рухаються передові країни світу. Дискусія в Україні має вестись не навколо пріоритетності цих видів медичної допомоги, а про оптимальне конкурентне  співвідношення комунальних, державних, приватних і колективних закладів кожного її виду. Ключовою ланкою має стати розподіл відповідальності між місцевою, центральною владою та приватним сектором щодо стимулювання громадян і бізнесу до впровадження ефективного загальнообов’язкового і добровільного медичного страхування. Це має базуватись на реальній автономності закладів охорони здоров’я та розвиненому лікарському самоврядуванні.

 

За нашою оцінкою, обсяг загальнообов’язкового медичного страхування в Україні в цілому, з урахуванням 41,9% неформальних платежів громадян дорівнює сумі загального бюджету на систему охорони здоров’я.

 

Стратегічним завданням розвитку системи охорони здоров’я є надання доступної і якісної медичної допомоги пацієнтам, а не фінансування деформованої інфраструктури. Його виконання призведе до своєчасного діагностування і лікування первинної захворюваності та зменшення її поширеності. Як наслідок, це сприятиме створенню громадянами високої частки доданої вартості в національній економіці.

 

Висновки.

 

  1. Система охорони здоров’я має перейти на пріоритетну розбудову інфраструктури профілактичної та первинної медико-санітарної допомоги з широкою пропозицією послуг. Для цього необхідне забезпечення її автономності та збільшення фінансування у 3,5 рази від нинішнього. Метою при цьому постає створення власної доданої вартості за рахунок зменшення витрат і збільшення асортименту послуг. Це матиме своїм результатом суттєве зменшення прогулів громадян на лікарняних, частки інвалідизації, та витрат домогосподарств на послуги охорони здоров’я.
  2. Спеціалізована медична допомога має розвиватись на основі автономності медичних закладів та на стимулах по провадженню сучасних високоефективних і недорогих медичних технологій, зменшення витрат за рахунок розширення видів послуг та збільшення масштабу їх надання. Зменшення витрат при наданні медичних послуг і створення високої частки доданої вартості перетворить заклад охорони здоров’я на реальну ринкову силу, яка буде здатною впливати на соціально справедливу ціну надання послуг.
  3. Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України в контексті завдань з демонополізації та детінізації національної економіки, мають нормативно сприяти перебудові сфери охорони здоров’я і використанню фіскальних заохочень для роботодавців і найманих працівників по впровадженню загальнообов’язкового і добровільного медичного страхування, підтримання громадянами здорового способу життя.

 

Олександр Корнійчук

Залишити відповідь