Про ситуацію в ДУ «Конотопський виправний центр (№ 130)»

Ні для кого не є новиною те, що ситуація з дотриманням прав і свобод людини у місцях позбавлення чи обмеження волі на сьогодні залишається складною. Крім того, даний напрям є недостатньо дослідженим через його певну “непопулярність”, тому наш колектив вважає за необхідне звернути увагу читачів на такі порушення, що можуть полягати в отриманні окремими посадовими особами установ неправомірної вигоди під час вирішення питання про умовно-дострокове звільнення засуджених, невиплатах заробітної плати засудженим, які працевлаштовані та виводяться на оплачувані роботи, вимагання хабарів або завідомо незаконне притягнення засуджених до дисциплінарної відповідальності з метою здійснення тиску на них задля подальшого вимагання грошових коштів.

 

Докладно про такі факти повідомили самі засуджені, в тому числі ті, хто вже вийшли на волю, а також їхні родичі. Ми вдячні громадянам, які звернулися до нас і надали інформацію, що має суттєве значення для розв’язання аналогічних проблемних ситуацій, у яких опинилися інші люди.

 

Для перевірки отриманих відомостей редакцією загальнодержавного бюлетеня «ГОВОРИ!» було розпочато власне журналістське розслідування обставин можливих порушень закону з боку адміністрацій установ виконання покарань. Так, серед цих установ нашу увагу було зосереджено, насамперед, на ДУ «Конотопський виправний центр (№ 130)» (Сумська область, м. Конотоп), з якого надійшло найбільше прохань про допомогу.

 

Відповідно, було направлено запити на адреси керівництва установи й територіальних органів управління Державної кримінально-виконавчої служби України, в яких було поставлено низку питань:

 

  1. загальна кількість засуджених, які утримуються в ДУ «Конотопський виправний центр (№ 130)» станом на вересень 2018 р.;
  2. кількість засуджених, яких було звільнено умовно-достроково з ДУ «Конотопський виправний центр (№ 130)», за останні три роки і за 8 місяців 2018 р. (по місяцях);
  3. стосовно засуджених, які станом на момент одержання цього звернення мають право на умовно-дострокове звільнення: кількість осіб і поданих клопотань, у тому числі відхилених клопотань і причин відхилення клопотань;
  4. кількість засуджених, які виводяться на оплачувані роботи, розмір їхньої заробітної плати, наявність заборгованостей по виплатах, наявність трудових договорів із засудженими;
  5. мінімальна тривалість терміну утримання засудженого в ДУ «Конотопський виправний центр (№ 130), після якого він може отримати характеристику для умовно-дострокового звільнення, а також вказівка на нормативно-правовий акт, яким це регламентовано.

 

Також у запитах містилося прохання повідомити, на яких умовах і підставах засуджені, котрі відбувають покарання у виправних центрах, можуть бути звільнені умовно-достроково.

 

Щодо запитання про мінімальну тривалість терміну утримання засудженого в ДУ «Конотопський виправний центр (№ 130)», після якого він може отримати характеристику для умовно-дострокового звільнення, то воно було обумовлено тим, що за інформацією самих засуджених їм було повідомлено про нібито 6-місячний мінімальний термін перебування у виправному центрі, й тільки після сплинення чього терміну вони можуть одержати характеристику, що необхідна для порушення клопотання про умовно-дострокове звільнення. У відповіді за підписом начальника установи – полковника внутрішньої служби І.В. Нестеренка міститься вказівка на Наказ Міністерства юстиції України «Про організацію соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими». Однак у згаданому наказі прямо не встановлено такого мінімального терміну.

 

З відповіді, що надійшла від керівництва Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, також підтверджується інформація, що надана ДУ «Конотопський виправний центр (№ 130)»:

Водночас, що стосується середньомісячної заробітної плати засуджених, то вона є меншою за мінімальну суму заробітної плати, встановленої в Україні. Тут слід пояснити, чим було обумовлено поставлене нами запитання – справа в тому, що, за словами засуджених, які виводяться на оплачувані роботи, щомісяця їх в обов’язковому порядку примушували ставити свої підписи у відомостях про одержання заробітної плати, хоча ані гривні їм не було нараховано ані в готівковій формі, ані на карткові рахунки. Водночас керівництво установи й територіального управління повідомляють про відсутність заборгованості.

За інформацією, що надійшла від засуджених, які вже відбули покарання в даній установі, навіть за дотримання даних вимог і відсутності стягнень питання про їхнє умовно-дострокове звільнення вирішувалося за гроші та коштувало, в середньому, від 10 тис. грн. На теперішній час, маючи лише офіційні відповіді, ми не беремося підтверджувати чи спростовувати дані факти, оскільки їх перевірка та збирання відповідних доказів та іншої оперативної інформації виходять за поле наших можливостей і належать до компетенції підрозділів внутрішньої безпеки.

Підсумовуючи наведене, з власної практики служби в органах ДКВС України можу сказати, що в різних областях і регіонах, а також в окремо взятих установах порядок залежить від правильних і зважених дій керівництва, елементарної порядності начальника установи та його заступників, а також від того, як територіальне управління підходить до організації перевірок установи. Надмірна лояльність і формальне ставлення до проведення планових і позапланових, у тому числі комплексних перевірок (заїхали – попили горілки – набрали «ширпотребу» – поїхали) призводять до того, що установа (колонія, СІЗО чи виправний центр – не важливо) перетворюється на таке собі «удільне князівство», котре начальник починає вважати своєю приватною власністю – спочатку він втрачає землю під ногами, потім – відчуття міри, а згодом – і свободу, як це вже сталося з попереднім начальником того ж Конотопського виправного центру та багатьма іншими офіцерами, в тому числі такими, хто займали керівні посади, але одного дня для них усе закінчилося вельми сумно – черговий хабар виявився останнім і кар’єра стрімко обірвалася…