– Раніше я мав свій бізнес у місті, але розпрощався із цим усім, і тепер тут, у громаді-поселенні, споруджую екобудинок п’яти стихій: його димохід і стіни символізують чакри, – промовляє на камеру один із зазомбованих фанатиків.

 

 

Щодо того колишнього підприємця, котрий тепер будує з лайна і палок халупу з чакрами: як гадаєте, чи він щасливий, чи він задоволений? Вірогідно, наразі не розчарувався (у нього все попереду). А той, хто його сюди затягнув, задоволений у стократ більше – переважно, матеріально.

 

Коли і як це розпочалося? Екопоселення, як ідеологічна форма відображення певних соціально-політичних проблем суспільства у зв’язку з руйнівними процесами у промисловості, погіршенням умов для роботи малого і середнього бізнесу, ускладненням системи оподаткування й падінням рівня життя. Кризові явища в економіці у 2008 – 2009 роках, байдужість законотворців до проблеми поширення деструктивних культів і рухів, одночасне ухвалення низки нормативно-правових актів, які суттєво ускладнили здійснення підприємницької діяльності можна вважати чинниками, що сприяли початку зародження перших екопоселень у різних областях.

 

Приблизно в той саме період в Україні набували дедалі більшого поширення ідеї російського ідеолога руху Нью Ейдж В. Мегре, котрий у своїх оповіданнях про «Анастасію» та «дзвенячі кедри Росії» всіляко наполягав на необхідності «відходу від цивілізації», «відмови від матеріального на перевагу духовному» та пропонував кинути все і переселитися в землянки «поближче до природи». І тепер в Україні навіть назви деяких екопоселень цілком тотожні тим, які описував російський ідеолог секти «Анастасія» – наприклад, «Простір любові», «Рай» та ін.

 

 

Питання навіть не в тому, звідки це прийшло до нашої країни, а в тому, чому так швидко прижилося. Популярність серед населення езотеричної літератури, що у значній кількості присутня у книжкових крамницях і на ринках, а також телепередач і шоу за участю так званих «екстрасенсів», «провидців», «магів», «цілителів» різноманітної спеціалізації – все це створило зоране поле, в яке добре лягли зерна віри у ті чи інші «вчення».

 

 

Як замикається порочне коло обману. Шахрайство із земельними ресурсами, зловживання довірою громадян для заволодіння їхньою нерухомістю, бізнесом і майном, ошукування довірливих під виглядом збирання благодійних внесків, введення в оману потенційних інвесторів, корупція та підкуп представників органів влади заради одержання земельних ділянок, а в ідеалі – набуття можливості викачувати кошти з бюджету, – ось те порочне коло нескінченного розкрадання, що створюється під яскравою ширмою будівництва «екопоселень» і «родових маєтків». Останнім часом стали відомими нерідкі випадки, коли жертвами шахраїв стали переселенці з Криму та Донбасу – люди, які втратили своє житло, які залишилися без допомоги та після тривалих поневірянь віддали свої останні заощадження нібито на «одержання земельних ділянок» в екопоселеннях.

 

Розпочинається все з намагання різними способами отримати земельні ділянки – до того ж, отримати їх з найменшими фінансовими витратами. Окремі норми щодо таких можливостей містить Земельний кодекс України – зокрема ст.ст. 78, 81, 116, 118, 121. Базовим у цій сфері також є Закон України «Про особисте селянське господарство», котрий передбачає передання фізичним особам у власність або оренду земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

 

Шахрайство (як і корупцію) не можна перемогти, проте його можна очолити. Отже, той, хто бере на себе місію методичного і практичного керівництва рухом так званих прихильників «єднання з природою» на території тієї чи іншої області (району), вдає, наче допомагає громадянам побудувати омріяні «родові помістя». На початковому етапі громадяни подають до органів місцевого самоврядування заяви на отримання земельної ділянки. Дочекавшись рішення щодо виділення землі, організатор пропонує природолюбам покластися на нього в частині подальшого оформлення документів – на цьому етапі кожен документально підтверджує свою довіру громадянину такому-то виконати ті чи інші формальності. А фактично – всі земельні ділянки тепер опиняються у власності організатора. Безкоштовно. Декілька земельних ділянок, розташованих поряд, складають одну велику земельну ділянку. Це відбувається на цілком законних підставах, адже організатор як представник діє «в інтересах довірителів». А далі він може розпоряджатися землею як завгодно.

 

Дещо інакша схема застосовується щодо тих земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомості – скажімо, якщо це хати у закинутих селах. Тоді організатор, який там «працює», викупає будинки разом з ділянками землі (хоч усе село разом) та потім пропонує їх «прихильникам здорового способу життя».

 

 

Вирощування екологічно чистої продукції, виробництво альтернативної енергії, здоровий спосіб життя, перероблення відходів, створення закладів нетрадиційної медицини, відкриття ресторанів «правильного харчування», магазинів вегетаріанських і веганських продуктів, вивчення і поширення знань про історико-культурні традиції українців, – все змішується докупи, нагромаджується і подається як «місія», мета, з якою певна група громадян виходить до широкого загалу зі своєю пропозицією.

 

Привабливо? Сучасно? Попит є? Все є. Але на реалізацію потрібні кошти. Багато грошей!

 

Якщо власних коштів бракує, то що треба робити? Правильно, залучити ентузіастів, котрі спочатку докладуть свій внесок, а потім будуть, як раби, пахати на свого ідейного натхненника.

 

– Будівництво екологічно чистих поселень для відновлення фізичного здоров’я і духовності людини! – лунає знову і знову.

 

Не лишається жодних сумнівів у мотивах такого фанатизму, коли хтось із лідерів неминуче зізнається:

 

– Це наш проект, котрий ми хочемо передати урядовцям, аби на нього виділили кошти з бюджету.

 

Хто буде кінцевим вигодонабувачем від реалізації «проекту»? Наважтеся поставити це просте запитання ідейним натхненникам «екопоселень», які виступають з презентаціями та захоплено змальовують вам перспективу створення якогось «Хутору мрій» чи «Міста сонця». Спитайте, як розподілятиметься прибуток від реалізації кожного цих «перспективних напрямів».

 

А ще варто поцікавитися тим, скільки доведеться вкласти на етапі долучення до участі у проекті створення «екопоселення».

 

Правди у відповідь, ви, звісно, не почуєте, – натомість вас одразу звинуватять у бездуховності й меркантильності. І скажуть, що місто й цивілізація вас зіпсували, зробили черствим і жорстоким. Нагадує поведінку агресивних веганів, які намагаються нав’язувати іншим свій світогляд, а на всі заперечення заявляють: «ти такий злий – це все через м’ясо!».

 

Мало просто запропонувати: долучайтеся, поїдемо разом на неосвоєні території і там будемо жити. Так мало хто зацікавиться, адже зараз і без цього чимало людей живуть і працюють у сільській місцевості – в тому числі, мають приватні фермерські господарства. А я вам скільки вже розповідала про те, що потрібно створити правові передумови для відродження села, зацікавити людей… Якби це діяло! Прикро, що там, де не виходить по-чесному, успіху досягають лем шахраї (бо вони таки більш завзяті).

 

Потрібен тренд – щось нове, відмінне від звичного, потрібна така «приманка», що змусить потенційних жертв вкладати кошти не у свою справу, а віддавати їх як внески лідерам «екогромади».

 

Тому застосовується відповідний спосіб промивання мозків, який би однаково ефективно допомагав залучати до лав екофанатиків як людей із грошима, так і будь-яких громадян, які з цікавості чи з інших міркувань підтримають позицію й ідеологію руху.

 

У групі найбільшого ризику опиняються:

а) підприємці, особливо ті, хто працює у галузях сільського господарства,  альтернативної і відновлювальної енергетики, оскільки їхній бізнес становить інтерес з погляду заволодіння ним «на користь екогромади»;

б) безробітні;

в) студентська молодь;

г) внутрішньо переміщені особи, котрі змушені були залишити рідні міста чи взагалі втратили житло у районах ведення бойових дій, і тепер вони просто не мають куди повертатися;

д) мешканці міст (незалежно від статі, віку, рівня освіти), які взагалі-то цілком задоволені життям і своїм матеріальним станом, але просто «клюнули» на тренд «еко» та повірили красивим казкам про диво-поселення, де «булки ростуть на деревах» і можна настільки духовно оздоровитися, що прожити ще сто років.

 

Маркетингова складова. Кожна з подібних течій завжди орієнтована на певну соціальну групу: як випуск того чи іншого нового товару планується виходячи з попиту на нього. Одні групи людей будуть ліпше сприймати ідеї, що замасковані під традиційні релігійні вірування, другі – містичні вчення східного спрямування, треті – ідеї порятунку від прийдешнього апокаліпсису шляхом відмови від здобутків науково-технічного прогресу.

 

 

Найбільше кидається в очі та нелогічність, що простежується у сповідуванні «еко»-способу життя: цивілізація вбиває, тому ми залишаємо міста, де нестерпно жити через суцільну пластмасу і хімію, повертаємося до традицій пращурів, які жили без електрики… І далі ті ж «втікачі від цивілізації» розповідають про те, як у їхніх «райських поселеннях» буде встановлено сонячні панелі для забезпечення електроенергією, проведено газопровід, встановлено теплогенератори і твердопаливні котли та побудовано комплекси для виробництва енергії з біомаси чи навіть заводи для переробки відходів.

 

Тут доречно поставити їм наступне запитання, що теж повисне у повітрі: за який кошт усе заплановане буде реалізовано та у чиїй власності потім перебуватимуть новостворені виробничі комплекси?

 

Ідеологічна складова (з елементами культу). З урахуванням маркетингової складової створюється «ширма»: сукупність ідей, постулатів, правил і світоглядних позицій. Пишеться свого роду «концепція», до якої додається псевдонаукове підґрунтя та, обов’язково – емоційне, – для подальшого маніпулювання свідомістю потенційних нових членів руху. Роль емоційної складової виконують елементи псевдоетичного змісту – тези про життя у гармонії з природою, етичне ставлення до всього живого. Залежно від виду культу («анастасійці», «родновіри», «язичники», інші) застосовуються також елементи містичного, окультного вчення про «сили природи», до чого домішується українська міфологія, трохи язичницьких традицій і дерев’яних ідолів далекого минулого тощо.

 

Реалістичне бачення картини світу перетворюється на суто культове. Неодмінно для його опису представниками псевдоекологічних рухів застосовується характерний термін «система», що відображає життя у цивілізації як тупиковий шлях, який веде націю до повного виродження, а людство загалом – до загибелі (апокаліпсису). Міста й інші населені пункти вбачаються їм осередками гріха і всього смертельно небезпечного, що нібито затягує людину в полон і рабство. «Вирватися із системи», «скорий крах системи», «ми повинні перемогти систему» і так далі. Деякі ідеологи псевдоекологічних культів навіть переконані в існуванні загальної змови між керівниками урядів країн світу в тому, щоб якомога далі увести людство від природи.

 

На противагу здоровому глузду пропонується сліпа віра у певний постулат, а простіше кажучи – некритичне сприйняття всього того, що мало б викликати в людини застереження і обачність.

 

А може, вони нічого поганого не роблять, – скажете ви, – то хай собі вірять, у що завгодно. Нехай вірять, хто ж заважає. Тоді наведу вам один показовий приклад, з якого побачите дійсне ставлення прихильників цих течій до суспільства і майбутнього нашої країни (в якій, нагадаю, зараз триває війна):

 

– Говорити зараз про війну, про Росію та розбиратися, хто правий і хто не правий – значить опинитися у полоні системи. Ми живемо у родових поселеннях, далеко від проблем сучасних міст, і не хочемо зачерствіти від цих розмов і знову опинитися в системі, – так дослівно пояснив один з екопоселенців. Вони живуть у вигаданих світах, обмежених рамками до 2,0 га землі, тому їм глибоко байдуже те, що відбувається навколо.

 

Як захистити свої права, чи є в екопоселеннях можливість одержати правову допомогу? Припустимо, ви – екопоселенець, і вас бентежить те, що хата, яку ви побудували в екопоселенні для своєї сім’ї (омріяний «родовий маєток», «помістя»), чомусь оформлена на іншу особу, а ви замислюєтеся щодо майбутнього: от як бути далі? Або припустимо, що вас зобов’язали виконувати якусь роботу і за це не платять чи платять копійки. Багато чого може статися. В тому ж і складність, що екопоселення розташовані у віддалених районах і там є проблеми зі зв’язком, і жодного фахівця-юриста, до якого можна було б звернутися, у радіусі найближчих ста кілометрів немає. Аналогічна проблема – і з правоохоронними органами, тому різні пройдисвіти продовжують здійснювати свою «бурхливу діяльність» в умовах повної безкарності.

 

– Всі ці ваші набридлі офіси, комп’ютери – це наче тісна клітка, воно тягне вас на дно і не дає розвиватися духовно, – людині обіцяють здобути довгоочікувану свободу від тяжкої праці, але натомість прирікають на рабство.

 

Лідери руху засновують громадські організації, а самі зазвичай виявляються зареєстрованими як фізичні особи-підприємці. На перший погляд, у цьому немає нічого протизаконного, якщо не брати до уваги їхні махінації заради ухилення від податків, адже у звітах для органів фінансового контролю вони показують суттєво применшені показники прибутку. Вони також цілком могли б оформлювати на роботу членів «екогромад», які працюють на них і беруть участь у створенні продукції (сільськогосподарської, іншої товарної, сувенірної – залежно від спеціалізації «екопоселення»), однак це є скоріш виключенням, ніж загальною практикою.

 

На ділі ж виходить так: ідеолог промиває мозки громадянам, збирає з них внески на «спільну справу», а фактично добирає для себе ентузіастів, які повірять обіцянкам про «свободу від набридлих офісів», але натомість потраплять у інше рабство, коли будуть тяжко працювати на нього без вихідних і без відпусток, не маючи іншого вибору. Одна з приманок, за допомогою якої народ заманюють до екопоселення – «від кожного – за здібностями, кожному – за потребами» (що запозичена з ідеології будівників комунізму) є пустим гаслом, а затягування громадян до таких «громад» – нічим іншим, як формою трудового рабства.

 

Ідеологи псевдоекологічних культів, що пропагують «повернення до витоків і спадщини предків» будуть пропонувати вам «можливості для духовного зростання в гармонії з природою», активні «громадські діячі» зі своїми «еко-проектами» – долучитися до будівництва райського куточку. І ті, й інші виходять з власних, суто корисливих мотивів.

 

Не обманюйте себе – ніхто з них не має мети безоплатно вирішувати чужі проблеми. Тому розраховувати потрібно, як і в усі часи, лише на себе. Якщо відчуваєте, що працювати на землі – то ваше покликання, якщо оцінили свої сили, зважили ризики – займайтеся, працюйте, і здобудете успіхи. Але робіть це самостійно.

 

Для досягнення успіху і добробуту не потрібне водіння хороводів навколо дерев’яних істуканів, як не має ніякого значення і взаємозв’язок між неіснуючими чакрами та розташуванням димоходу.

 

Ірина Кременовська

Читайте також:

Екопоселення. Секти псевдоекологічної спрямованості