Вісімнадцяте листопада… Ця дата в усьому світі має стати днем, коли ми вшановуємо пам’ять жертв деструктивних культів, днем великої жалоби для тих, хто через секти втратили своїх близьких.

 

 

Цей день 1978 року, коли сталося найбільше в історії людства масове самогубство, змусив уряди і громадськість багатьох країн докорінно змінити ставлення до нових релігійних організацій і піддати сумніву усталений статус-кво у відносинах між «церквами» та владою. Але за це в один час віддали своє життя понад 900 людей.

 

Повчальні сторінки історії. Головною, незаперечною цінністю історії є те, що вона дарує шанс учитися на помилках минулого, аби уникнути повторення тих великих потрясінь, які довелося пережити іншим. Адже мудрі переймають уже готовий, перевірений часом досвід, а на власних помилках учиться тільки дурень.

 

«Історія – вчителька життя. Не знати історії – значить, назавжди залишатися дитиною» (Цицерон).

 

Екологічне поселення, ідеальне суспільство, в якому немає багатих і бідних, де всі живуть щасливо, де панують рівність і процвітання, – у не надто далекому минулому вже були приклади того, чим закінчилася ця утопія, але про них чомусь мало згадують зараз.

 

Якось один проповідник п’ятидесятницької релігійної громади в США запропонував своїм вірним послідовникам створити ідеальну комуну та виїхати разом із ним подалі від цивілізації, до екологічно чистого та безпечного району, і там побудувати нове життя. Звали його Джим Джонс. Місце для майбутнього поселення було вибрано ним не випадково: Джонс боявся атомної війни (він багато чого боявся, адже страждав на психічний розлад, а його нерви і розум були виснажені тривалим вживанням наркотиків, зокрема фенобарбіталу) та вирахував, що у разі ядерної атаки в Гайані буде безпечно саме у джунглях. Те ж стосується і землетрусів та інших природних стихійних лих, вірогідність настання яких у цій місцині була найменшою.

 

Разом із ним зголосилися виїхати близько тисячі членів його релігійної громади – «Храму народів» («Peoples Temple», або «Народний храм»). Вони продали все майно, кинули свою справу та залишили близьких, аби ніщо більше не пов’язувало їх зі старим життям. У джунглях Гайани 1977 року вони почали будувати нове – у гармонії з природою, без благ цивілізації, в екологічно чистих умовах, на повному самозабезпеченні.

 

Їхнє екопоселення було названо Джонстаун – за іменем його засновника. Назад вороття вже не було: в цю справу вони вклали всі свої заощадження та сили.

 

 

А так виглядав Джонстаун з гелікоптера 18 місяців потому – ці моторошні кадри облетіли весь світ.

 

 

909 тіл чоловіків, жінок і дітей лежали мертвими на тому місці, що вони вважали раєм на землі.

 

 

Близько третини з усіх загиблих – це діти.

 

 

Більшість із членів комуни були отруєні, решту застрелили охоронці.

 

 

Останнім упав поряд із ними сам Джонс. Він застрелився.

 

 

Трагедії не трапляються раптово: їм передує низка подій і кроків, які зрештою призводять до великих потрясінь. Мешканці Джонстауну скоїли масовий суїцид не зненацька – їх довго та послідовно готував до цього сам лідер культу – параноїк Джим Джонс, який підозрював усіх у «підготовці заколоту» або «зраді». Час від часу влаштовував для них випробування, на яких змушував на знак довіри випити напій, кажучи, що це отрута: «якщо ти чесний і кажеш правду – пий!», або «якщо віриш у мене – пий!». І люди пили. Після цього ніхто не помирав, але тим самим у членів комуни формувалася непохитна готовність повторити те саме за командою свого «Батька», як вони його називали. Так вони, водночас, позбулися і страху смерті.

 

За день до трагедії – 17 листопада американський конгресмен Лео Райан, його помічниця Джеки Спеір разом зі знімальною групою (репортер NBC Дон Харріс, журналіст Тім Ріттерман) та представниками організації «Стурбовані родичі» прибули до Джонстауну, що знаходився у джунглях Гайани з метою перевірки інформації про те, що людей у поселенні утримують проти їхньої волі, а також інших фактів.

 

Дехто з учасників цієї команди напередодні поїздки склали заповіти, оскільки вони розуміли всю небезпеку такої подорожі та мали інформацію про наявність незаконної зброї на території Джонстауну. В тому числі таке рішення прийняла і Джеки Спеір. Тоді їй було 28 років, і вона тільки розпочинала свій шлях у політиці.

 

Спочатку мешканці Джонстауну, які до цього так упевнено відповідали гостям, що тут вони безмежно щасливі та їх ніхто не утримує силоміць, побоювалися йти на контакт і розповідати більше. Далі, коли Джекі Спеір стала говорити з однією сім’єю, люди довірилися їй і зізналися, що тут справжній концтабір із жорстокими порядками, тому вони просять допомогти вирватися із цієї секти. А потім, коли вони стали збиратися і про це стало відомо іншим, то ще 15 осіб прийняли рішення залишити Джонстаун і повернутися до США.

 

В останній момент у автівку, що мала від’їжджати, сів ще один поселенець – Ларрі Лейтон, який одразу викликав підозри у Джеки Спеір: ще дві години тому цей чоловік у розмові запевняв її, що є абсолютно щасливим, що не має наміру залишати громаду, також він усіляко демонстрував повагу та відданість Джиму Джонсу й організації.

 

Вони ще не знали, що Ларрі Лейтон, який був озброєний, за кілька хвилин першим відкриє по них стрілянину в аеропорту. У той саме час навздогін Райану та команді репортерів за наказом Джонса виїхала ще ціла група озброєних охоронців, які виконували наказ: не дати літакам піднятися, а в живих не залишати нікого.

 

Разом з Лео Райаном було вбито репортера Дона Харріса (він загинув першим), оператора Боба Брауна, який до останнього вів зйомку, та ще двох людей.

 

Джеки Спеір лежала на землі, намагаючись вдавати мертву, але «янголи»-охоронці підійшли до неї впритул і почали стріляти. З її руки стирчала кістка, ногу було розірвано. Тім Ріттерман дістав поранення у ліву руку та плече. Ларрі Лейтона вдалося нейтралізувати. Тім Ріттерман і Джеки Спеір дивом змогли відповзти у джунглі й там сховатися.

 

Вся стрілянина тривала тільки п’ять хвилин, але тоді ці хвилини здавалися вічністю. Потім настала тиша.

 

В цей саме час у поселенні Джим Джонс наказав усім мешканцям прибути на загальне зібрання:

 

– Я ніколи не брехав вам. Ми не покінчили із собою, а вчинили революційний акт самогубства, – такими були останні слова Джима Джонса, засновника і лідера релігійної організації «Храм народів».

 

 

Зараз поширюються інші версії причин масового самогубства – за деякими джерелами на рівні публікацій у блогах із «сенсаційними» заголовками на кшталт «Злочин ЦРУ!» та у деяких ЗМІ, поселенців Джонстауну цілеспрямовано знищила влада США через те, що вони були прихильниками ідей соціалізму та комунізму, а також мали намір виїхати до СРСР, де попросили політичного притулку і одержали позитивну відповідь.

 

 

Так, дійсно, сам Джим Джонс був соціалістом, він називав себе реінкарнацією Ісуса, Будди та Леніна. У поселенні одна з центральних вулиць носила ім’я Леніна, також там була бібліотека, в якій містилося зібрання творів Маркса, Енгельса і Леніна, а мешканці вивчали основи марксизму-ленінізму. І вони дійсно мали намір у повному складі виїхати до СРСР, який вважали «ідеальною державою», а за кілька днів до трагедії розпочали підготовку документів для одержання політичного притулку. Однак немає жодної логіки в тому, щоб їх за це вбивати, як вважають деякі автори – справа в тому, що для влади США (як і для урядовців будь-якої іншої цивілізованої країни) не було ані найменшого сенсу переслідувати за це ізольовану групу віруючих, які живуть далеко у джунглях Гайани та не поширюють свій вплив та ідеї на все суспільство.

 

 

Також побутує і думка про те, що мало місце не масове самогубство, а вбивство людей американськими військовими, причому пояснюється це метою нібито приховати в такий спосіб убивство Лео Райана. Причому, питання про те, за що ж і хто бажав смерті Райану, залишається без конкретної відповіді. Обґрунтування цих версій будується їхніми авторами на припущеннях, а не на дійсних фактах. Тому твердження про те, що «влада США пішла на цей крок, аби приховати вбивство одного – тисячею смертей, і відволікти увагу…» не витримує жодної критики, бо воно теж побудовано на емоціях і нічим не підтверджується.

 

 

Тим більше, ці «сенсаційні» версії спростовуються живими свідками, які знають, що вчинив Джим Джонс того вечора. Один з них – Оделл Родс. Йому та ще другому з поселенців вдалося втекти у джунглі, коли вони зрозуміли: цього разу це – не випробування та не навчання.

 

Джим Джонс наказав приготувати суміш отрути і напою зі смаком винограду.

Джонс і його помічники розпочали з тих, хто не могли захистити себе – з дітей. До Джонса виходили батьки з дітьми, яких напоїли першими, а немовлятам і зовсім маленьким дітям отруйний напій матері вливали зі шприца.

– Діти мої, більше не буде болю! – проголошував до них Джонс, – помріть гідно, завершивши своє життя щасливо, а не у сльозах і агонії!

Оделл Родс сам укладав кількох мертвих дітей, а потім… Потім він просто пішов і на нього ніхто не звернув уваги.

 

Мешканці Джонстауну були переконані, що випивши напій, вони разом перенесуться до омріяного раю, де їхнє життя триватиме. Тому вони вбили й собак, які жили в поселенні: по-перше, в такий спосіб вони намагалися забрати їх із собою, а по-друге, врятувати від голодної смерті.

 

 

Багато людей перебували у стані трансу, не розуміючи, що відбувається, а тому всі вони без коливань виконали наказ Джонса.

 

 

Дійсною ж причиною Джонстаунської трагедії стало те, що того часу уряд США і президент Картер не приділяли належної уваги діяльності Джима Джонса. У Державному департаменті нічого не знали про істинний стан справ у «Храмі народів».

 

Джонстаунської трагедії можна було б уникнути, якби влада була налаштована більш рішуче та адекватно реагувала на всі повідомлення про порушення закону, якби одразу брала під пильний контроль усі релігійні та громадські організації, що застосовують у своїй діяльності методи психологічного впливу та маніпулювання свідомістю й поведінкою людей.

 

 

Однак у 1970-х роках у Державному департаменті США все ж таки знали про наявність прикордонного конфлікту з Венесуелою, а також про зв’язки «Храму народів» із лівими політичними рухами інших країн, зокрема із соціалістами у СРСР. Статус «Храму народів» як релігійної організації означав і обмеження можливостей держави контролювати окремі аспекти її діяльності. Ця обставина сприяла уникненню організацією перевірок, яких «Храм народів», безперечно, потребував. Завдяки марці «церкви» цьому деструктивному культу весь час сходило з рук те, що не повинно було сходити. Іншими словами, це була секта, небезпечна тоталітарна організація, і аж ніяк не «церква».

 

Джеки Спеір вижила після стрілянини в аеропорту.

 

Зараз їй 67 років, і протягом багатьох років вона продовжує справу, започатковану Лео Райаном, тепер уже – на посту члена конгресу США, – як і її загиблий перший начальник.

 

Джеки Спеір і сьогодні продовжує боротьбу з деструктивними культами на основі свого власного досвіду і з тим саме завзяттям, як Лео Райан.

 

Що ж сталося з «райською комуною» після всього? Спорожнілий і безлюдний Джонстаун перетворився на місто-привид.

 

 

Так він простояв протягом деякого часу, а потім під час масштабної пожежі вигорів ущент.

 

…А сьогодні у нас виходить безліч новин, репортажів і сюжетів з «райських» екопоселень, у яких мешканці промовляють на камеру знайомі слова – ті саме, які говорили у «Храмі народів» майже півстоліття тому послідовники Джима Джонса: «я щасливий, як ніколи раніше», «тільки в цьому поселенні розпочалося справжнє життя», «тут – найкраще місце на планеті». І наші журналісти продовжують жвавенько, з пафосом рапортувати про заснування або про розвиток чергового «ідеального» екологічного поселення – «анастасійців», крішнаїтів, різних «рідновірів», подаючи все виключно з позитивно боку та не бажаючи слухати заперечень.

 

Народе, може, досить – знов і знов на ті саме граблі? Невже для того, аби всі прозріли, потрібно повторення того, що трапилося в екопоселенні під назвою Джонстаун?

 

Свобода віросповідання… Рівні права і можливості для всіх релігійних організацій, до того ж, «держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій», – гарантує норма Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Та й чи має значення те, у що і як вірять громадяни? На жаль, має значення, – якими б красивими словами та гаслами не гарантував закон ту вседозволеність і безконтрольність у діяльності організацій, що являють собою тоталітарні деструктивні культи, що їх зараз велика кількість у нашій країні.

 

Джонстаунська трагедія вже довела, що свобода віросповідання одного має свою межу та закінчується там, де починаються охоронювані законом права інших або національні інтереси держави загалом. Невже для того, аби засвоїти чужі уроки історії, потрібно їх повторення у нас?

 

Ірина Кременовська

 

Читайте також:

Лео Райан. Правда ціною життя 

«Анастасійці» – російська секта в Україні 

Шахрайські схемі і оброблення свідомості в екопоселеннях 

Екопоселення. Секти псевдоекологічної спрямованості