Чи є правомірним відеоспостереження за засудженими?

Поділитися:
The following two tabs change content below.

Положення щодо постійного відеоспостереження за засудженими закріплено у ст. 103 Кримінально-виконавчого кодексу України і п. 1 ст. ХХХІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі – ПВР).

 


 

Для чого призначені технічні засоби нагляду і контролю

 

Передусім, відеоспостереження здійснюється з метою запобігання втечам та іншим кримінальним правопорушенням, порушенням режиму, встановленого законом, а також для отримання необхідної інформації про поведінку ув’язнених.

 

Слід зауважити, що також діють деякі обмеження на використання технічних засобів нагляду та контролю, що визначено в п. 8 Порядку використання технічних засобів нагляду та контролю у пенітенціарних установах ДКВС України. Забороняється використовувати відеокамери та портативні прилади для відеозапису:

 

  • у лазнях, роздягальнях, душових і туалетах;
  • у приміщеннях (камерах), де проводяться медичні обстеження засуджених та взятих під варту осіб, проводиться обшук із роздяганням;
  • у кімнатах для довгих побачень;
  • у кімнатах дитячих будинків при в’язницях, де годують дітей віком до трьох років.

 

Пункт 1 ст. ХХІІІ ПВР передбачає, що кут огляду відеокамер, установлених у житлових приміщеннях та камерах, не повинен охоплювати санвузли.

 

Камери відеоспостереження

Екран відеоспостереження за камерами в оновленому режимному корпусі Київського слідчого ізолятора

 

З одного боку, ці положення є обґрунтованими й такими, що спрямовані на дотримання порядку в установах. Це, своєю чергою, сприяє застосуванню відповідних заходів безпеки – як персоналу установ, так і самих ув’язнених.

 

З іншого боку, існують певні відмінності від європейської практики в частині постійного відеоспостереження за ув’язненими.

 

Практика ЄСПЛ

 

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Горлов та інші проти Росії» від 02.07.2019 р. (набуло статусу остаточного 04.11.2019 року), (заяви № 27057/06 та дві інші) ЄСПЛ визнав порушення ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою закріплено право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

 

Суд дійшов висновку, що відеоспостереження у камерах не було «відповідним до закону», як цього вимагає стаття 8. Отже, мало місце її порушення. Пунктом 82 вказаного рішення визначено:

 

«У контексті права затриманого на повагу його або її приватного життя, Суд постановив, що поміщення особи під постійне відеоспостереження під час знаходження під вартою, яке вже тягне за собою значні обмеження в особистому житті особи, має розглядатися як серйозне втручання у право людини на повагу до її недоторканості як елемента поняття «приватне життя», і, таким чином, приводить у дію статтю 8 Конвенції».

 

Отже, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, постійне відеоспостереження за ув’язненими є порушенням їхніх прав.

 

Відповідно до ст. 9 Конституції України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і Протоколи до неї є частиною національного законодавства України як чинний міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Тобто на підставі Конституції України, Уряд повинен внести зміни до законодавства в частині постійного відеоспостереження за ув’язненими.

 

Практика національних судів

 

На жаль, Україна багато рішень Європейського суду з прав людини досі не виконала. То ж, чи не варто звернутись із цим питанням до національних судів? Можливо, через національні суди ситуація зміниться. Трапляються непоодинокі випадки, коли національні суди виносили рішення щодо неналежних умов тримання ув’язнених, зобов’язуючи установи виконання покарань усунути виявлені порушення.

 

За результатами ознайомлення з практикою національних судів мені вдалося знайти доволі цікаве судове рішення, винесене ще два роки тому. Так, 02 липня 2020 р. Донецький окружний адміністративний суд в адміністративній справі № 200/11928/19-а за позовом засудженого до Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» дійшов висновку про те, що відеоспостереження є протиправним, оскільки порушує права позивача на повагу недоторканності його приватного життя.

 

Виходить, що й національні суди, принаймні Донецький окружний адміністративний суд, вбачають порушення прав ув’язнених у випадках постійного відеоспостереження за ними.

 

Чому й досі не вносяться зміни до законодавства, в частині постійного відеоспостереження за ув’язненими? Логічних пояснень тут немає. Але скасування Міністерством юстиції України положення щодо постійного відеоспостереження за засудженими в камерах дозволить заощадити у майбутньому кошти бюджету ДКВС України. Адже за таких умов не буде потреби в додаткових закупівлях і ремонтах камер відеоспостереження, для встановлення в камерах, де утримуються засуджені. Так само, засудженим не доведеться знову і знову звертатися до суду (в тому числі до ЄСПЛ) з приводу порушення їхніх прав на приватність, а Уряду не треба буде виплачувати призначену сатісфакцію. Тому є сподівання на те, що у найближчому майбутньому все ж таки чинне законодавство зазнає змін у частині постійного відеоспостереження за ув’язненими.