Формування наукового світогляду молоді у школі

Поділитися:
The following two tabs change content below.

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головний редактор загальнодержавного бюлетеня "ГОВОРИ!", e-mail: govory.red@gmail.com

Вчитель… Школа… Як багато різних спогадів пов’язано з ними в кожного! Адже саме вчителі у школі вперше залучили нас до великої скарбниці людських знань, розширили наші уявлення про навколишній світ, і так багато зробили для виховання нашої волі та характеру.

 


 

Навички критичного мислення закладаються у школі

 

Роль шкільного вчителя у вихованні підростаючого покоління складно переоцінити. Важливою складовою його роботи є створення в учнів патріотичного, морального, науково-матеріалістичного світогляду – такого світогляду, в якому духовність ґрунтується на етичних нормах і не затьмарена забобонами чи антинауковими теоріями.

 

Вже з початкових класів школи діти дізнаються про те, що у світі немає нічого надприродного, що все підпорядковано певним законам, які людина пізнає та застосовує у своїх інтересах. Немає обмежень для пізнання, немає межі для людських знань. Знання, навички та праця допомагають нам розкривати багатство земних надр, перетворювати болота на квітучі сади, занурюватися у морські глибини та підніматися у небо.

 

Дітлахи засвоюють історію України та світу, математику, основи фізики, астрономії, біології, хімії та інших наук, а з ними – і науковий світогляд.

 

Навчання у школі

Навчання у школі, в колективі однолітків не зможе замінити жодна з новомодних «альтернативних» форм освіти

 

Проте ми часом недооцінюємо значення матеріалістичного виховання школярів. Ми сподіваємося на те, що коли хлопчик або дівчинка впевнено відповідають, що думка нематеріальна, що Земля кругла (а не пласка і не така, що має якусь іншу форму), що життя розпочинається з моменту народження (а не з моменту зачаття), значить, вони мають «імунітет» від потрапляння в полон хибних теорій. І це не значить, що діти убезпечені також від учителів-мракобісів – осіб, які дивним чином тримаються на посадах працівників освіти й там поширюють свої сектантські переконання серед учнів.

 

Свого часу я теж натерпілася від педагогів-сектантів, і маю, що вам розповісти.

 

Коли директор школи – сектант

 

Я навчалася у Донецькому ліцеї № 30, де директором був Калугін Олександр Іванович, член однієї з релігійних організацій псевдохристиянської спрямованості. У старших класах він проводив у нас уроки фізики.

 

Те, що директор був трохи «не від цього світу» – ще половина лиха, набагато гірше те, що його захоплення забирало більшу частину робочого часу. Нормальних уроків фізики в нас, напевне, жодного разу не було. То він перенесе урок на інший день, після занять, то посадить по два-три класи разом наздоганяти пропущені теми…

 

Інколи він, зважаючи на «справи і зайнятість», давав нам завдання і теми для самостійного опрацювання. Для цього потрібно було купити його книжку або перекопіювати на ксероксі конспекти.

 

Дві родички директора, яких він прилаштував до школи вчительками праці, теж належали до так званих «християн-євангелістів». І кожен урок праці перетворювався на занудне «відбування покарання».

 

Це було неподобство: на початку заняття вчительки усаджувалися за столи та розпочинали свою «пісню» про «Ісус нас усіх любить», і так до кінця. Аж допоки мій батько не сходив до школи та не висловив їм усе, що думає з цього приводу.

 

Але від цього уроки праці кращими не стали: натомість і одна, і друга вчительки постійно цькували мене та несли всяку дурню на кшталт: «она карман не может пришить!», «ее бабушка во втором классе за руку водила!» тощо. Ну і що з того, що у першому та другому класі мене бабуся зустрічала зі школи та водила за руку, що тут поганого? У третьому класі я вже самостійно верталася зі школи. А щодо «не вміє карман шити», то зараз я, до речі, сама можу пошити плаття, блузки, джинси, та ще й зробити машинну вишивку…

 

Різні діти з різних сімей

 

Якщо ви розпитаєте свою дитину про її однокласників та їхні сім’ї, то дізнаєтеся багато такого, що, м’яко кажучи, ні на яку голову не налізе. В когось, скажімо, бабуся є адептом «Школи Єдиного Принципу» або, ще пікантніше – «церкви» Володимира Мунтяна. У іншого вся сім’я практикує неоязичницькі обряди. Ще в когось, наприклад, батько «вивчає» саєнтологію. Є серед школярів і такі діти, кого мати покинула на родичів, а сама подалася до секти.

 

Або, припустимо, ваша донька чи син приходять у гості до когось зі своїх однолітків і бачать, що на стінах там висять янтри (зображення для медитацій – прим. І.К.), різні незрозумілі штуки з окультною символікою, а дорослі читають закляття та співають мантри. Чи є гарантія того, що це мине безслідно для дитини?..

 

Не варто забувати і про те, що серед старшокласників поширеним явищем є віра у прикмети. Сама по собі віра у прикмети й забобони ще не є показником глибокого занурення в окультизм. Але якщо, наприклад, дівчинка переконана, що на ЗНО слід вдягати «щасливе» плаття й підкладати під п’ятку монетку, а приходячи на іспити, брати екзаменаційний білет неодмінно лівою рукою, це свідчить про те, що наукові знання, отримані у школі, не стали її світоглядною позицією. За певних умов і обставин вона може потрапити під вплив тієї чи іншої езотеричної течії, та у майбутньому стати черговою жертвою якоїсь секти.

 

Трапляється й таке, що юнаки та дівчата, котрі були відмінниками, після школи подалися до езотеричних «академій». Можна зустріти й успішних у минулому випускників шкіл, які не стали продовжувати навчання, й замість отримання фахової освіти розтрачують свою молодість на участь у діяльності псевдорегілійних культів.

 

Виховувати переконаних раціоналістів!

 

Необхідно прагнути того, щоб кожен школяр був свідомим, переконаним прихильником наукової картини світу, здатним відстоювати і обґрунтовувати свою позицію. У протилежному випадку він виявиться безсилим перед шахраями від релігії та носіями інших небезпечних ідеологій.

 

Школа повинна не тільки прищеплювати підростаючому поколінню корисну звичку до критичного мислення і непримиримість до антинаукових поглядів, але й виховувати учнів активними викривачами сектантських маніпуляцій, навчати спростовувати конспірологічні теорії та всяку «містику».

 

В українських шкільних програмах такі курси, як «Основи християнської етики» є факультативними. Незважаючи на намагання окремих груп осіб домогтися включення їх до навчальних програм, МОН України відмовило в задоволенні їхніх забаганок, виходячи з положень чинного законодавства, згідно з яким школа відділена від церкви.

 

Натомість у шкільних програмах практично кожен предмет можна поєднати з пропагандою наукового світогляду та розвінчуванням популярних міфів і хибних теорій. Математика тому і зветься царицею наук, що її закони універсальні – вони діють незалежно від того, вірять у них люди чи ні. Фізичний закон всесвітнього тяжіння має під собою чітке наукове підґрунтя, і до нього не має навіть віддаленого відношення вигаданий езотериками «великий закон притягнення» (грошей/кохання/здійснення бажань тощо). Астрономія спростовує псевдонауку астрологію та переконливо доводить, що далекі сузір’я жодним чином не здатні впливати на долі людей на Землі.

 

Як бачимо, простір для творчого підходу вчителя тут дуже великий. Усе залежить від наполегливості педагога і усвідомлення ним своєї причетності до великої місії виховання розумного молодого покоління.

 

Українська література – одна з основ духовного виховання

 

Якщо на уроках української літератури вчитель буде не просто «відбувати» відведені години, а знайомити дітей з геніальними творами поезії та прози, то він не лише зробить вагомий внесок у зміцнення культурних і духовних традицій нашого народу, але й суттєво перешкодить поширенню сектантства. Тут важливо зацікавити учнів і дати їм завдання для позакласного читання, включивши до них найбільш яскраві твори, від яких буквально не відірватися.

 

У Івана Франка є захоплюючий роман з динамічним сюжетом «Перехресні стежки», в якому письменник на століття випередив свій час. Молодих людей, котрі, будучи школярами, із захопленням читали «Далекі вогнища» Олеся Гончара, у дорослому віці не заманять дешеві оповідки окультистів. Жалюгідні книжульки неіснуючої Анастасії Нових ніколи не стануть настільними для того, хто з учнівських років познайомився з Intermezzo Михайла Коцюбинського.

 

Для людини освіченої одразу стає очевидним, наскільки безталанно і безграмотно написані сектантські книжки – мова і стиль спрощені, й на їхньому фоні звичайні перекази з літератури учні пишуть набагато краще. Відданий шанувальник творів Василя Стефаника не зможе назвати «шедевром» примітивну белетристику Рона Хаббарда. Реріхи з Блаватською разом узяті конкретно програють одним лише «Гайдамакам» Марка Вовчка. А пустопорожня писанина Ольги Асауляк навіть поряд не стояла із «Садом божественних пісень» Григорія Сковороди. Це лише декілька прикладів, адже в кожного вчителя є свої улюблені твори, які він може рекомендувати дітям.

 

Позакласна робота

 

Широкі можливості для раціоналістичного виховання школярів надає позакласна робота. У молодших класах це можуть бути групові бесіди, присвячені спростуванню поширених забобонів і прикмет. Можна, наприклад, в ігровій формі показувати дітям, як знання перемагають над невіглаством. Також на прикладах з історії доцільно буде розповідати, як раніше люди боялися природних явищ, не знаючи законів фізики. У старших класах варто проводити більш глибоку роботу: лекції та обговорення на тему небезпеки, що становлять деструктивні культи (секти) – як заманюють туди людей, і чим усе може закінчитися. Добре, якщо готувати виступи на ці теми будуть самі учні.

 

Останнім часом по школах, прикриваючись статусом громадських організацій, намагалися ходити саєнтологи та представники інших сект. Для того, щоб не залишити їм шансів, слід завчасно планувати теми позакласних занять і ретельно відбирати гостей, які будуть проводити бесіди з дітьми. Ліпше за все запросити самостійно представників тих сфер діяльності, котрі дійсно потрібні. На Дніпропетровщині, наприклад, заняття з природоохоронної діяльності (запобігання пожежам в екосистемах, тваринний світ краю, рідкісні й такі, що охороняються законом види тварин і птахів) чудово проводять мисливці. Мисливські організації є в усіх регіонах, тому з ними можна домовитися про співпрацю. Завжди варто запрошувати до школи краєзнавців, письменників, військових, і не забувати про поліцейських і лікарів.

 

У деяких школах на Харківщині за допомогою батьків організовано активну роботу з протидії порушенням чинного законодавства, яке забороняє діяльність релігійних організацій у школах. Нехай такі осередки батьківського контролю наразі діють лише в декількох класах, зате їхня ініціатива заслуговує на повагу. Це лише початок титанічної роботи, якої в нас усіх дуже багато попереду.

 

Вчителі майбутнього – це сьогоднішні школярі

 

Роз’яснювальна робота серед школярів не дасть бажаного результату, якщо керівництво недостатньо контролює педагогічних працівників. Ні для кого не є секретом те, що серед них можуть бути адепти різних псевдорелігійних організацій. Дійшло навіть до того, що окремі викладачі вишів і науковці настільки втратили зв’язок із реальністю, що на своїх сторінках у соцмережах не соромляться зазначати, що вони є «волонтерами» МГР «АллатРа». А що ж тоді можна казати про шкільних учителів?

 

У нас немає жодного інструменту, який давав би змогу дізнаватися про те, що в головах і душах таких працівників освіти. Чим вони займаються у вільний час? У нас немає права стежити за ними та збирати якусь інформацію. Але в нас є перевага – здоровий глузд. А значить, має бути воля на прийняття відповідних рішень за результатами оцінки тієї частини роботи вчителя, яку можна побачити у шкільних стінах. Як приклад, тих вчительок праці з моєї школи, котрі дозволяли собі відкрито нав’язувати дітям сектантське віровчення та ще й цькувати учнів, які не поділяють їхніх поглядів, треба було гнати під три чорти, й на додачу заборонити їм довічно займати посади, пов’язані з педагогічною чи викладацькою діяльністю.

 

Школа – не богадільня. Годі тримати на посадах виживших з розуму мракобісів! Треба дати дорогу молодим учителям. Так, зарплати у школі поки не сприяють великому притоку нових кадрів. Та всупереч усім складнощам, у наших школах є талановиті, сумлінні та ще й веселі вчителі, яких люблять діти.

 

Саме такі вчителі своїм прикладом відіграють важливу роль у виборі учнями майбутньої професії. Дивлячись на них, юнаки та дівчата вступають до педагогічних вишів. Після завершення навчання багато хто повертається вчителювати до своїх рідних шкіл. На них і слід орієнтуватися – на педагогів, яким небайдужі долі підростаючого покоління.