Мова як зброя проти колаборантів

Поділитися:
The following two tabs change content below.
Олександр Корнійчук

Олександр Корнійчук

кандидат економічних наук, магістр державного управління у сфері охорони здоров'я

Російський «язик не сам дійшов до границі імперії, а його допхали туди сотні тисяч війська, тюрми та Сибір … російська мова є засобом досягнення ворожих для українства політичних завдань», – писав Іван Нечуй-Левицький.

 


 

Широке коло запозичень із французької, німецької, англійської та латини в період “європейської” Росії (1703-1917 рр.) є фактом на підтримку тези про відносну молодість, штучність і недовершеність первісної російської мови та потреби в конструюванні літературної мови не на осевої співставлення народних (переважно сільських) говірок, а наслідок наказів імператорів та партійних керманичів.

 

Чисельні спроби наближення української та білоруської мов до нововитвореної російської від Миколи І до Й. Сталіна через суржик, південний говір, речь (у литвинів-білорусів – через наркомнауку) – не винищили в них прадавні слова і вислови, котрі дотепер свідчать про семантичну різницю з російською мовою та наявність спорідненості з більшістю питомо слов’янських мов (див.: Антон Глушко “Українська, білоруська та словенська мови крізь віки: історико-семантичний огляд”, сторінка “Князь Огнін”, 17 грудня 2017 року).

 

Росія свідомо бреше, називаючи південно-східне наріччя української мови – російською мовою, використовуючи це як привід для окупації Кримсього півострова та частини території Донецької та Луганської областей. У зазначених регіонах України лексика переважно російська, але фонетика, синтаксис – українські (див.: Василь Шкляр. Чорне сонце. Х.: Книжковий клуб “Клуб Сімейного дозвілля”, 2015 – 304 с).

 

Німеччина, поважаючи територіальну цілісність і суверенітет Франції, не називає наріччя на сході цієї країни німецькою мовою, а сприймає його як частину французької культури. Чому? Можливо, відповідь обумовлена наявністю у Франції потужних збройних сил, які володіють ядерною зброєю.

 

Захист української держави потребує введення високих вимог до громадянства України. Це має передбачати складання іспитів на знання української мови та історії України (досвід країн Східної Європи та Балтії, Франції, Німеччини та ін.).

 

Захист української державності від колаборантів

 

В умовах війни необхідно термінове прийняття законодавчих змін щодо запровадження статті у Кримінальний кодекс України – колаборанство з ефективним інструментом притягнення причетних осіб до відповідальності. Насамперед, це стосується організаторів і фінансуючих сторін проектів “руського миру” в Україні, які привели за руку окупанта, “підгодували” та підготували місцеве населення до дружньої зустрічі ворогів.

 

Метою Кремля є системне порушення свідомості мешканців власної території, жителів України та інших держав з метою підтримання стану внутрішнього розладу або дезорганізації власного “Я”, що знижує його ефективність. Тривалі переживання такого типу послабляють “Я” настільки, що воно нездатне домагатися свої цілей. (Мігай Чиксентмігаї. Потік. Психологія оптимального досвіду. Харків: “Клуб сімейного дозвілля” – 2017, с.63).

 

У своїх спробах реалізовувати концепцію “російськомовної України” колишній агроном В. Колісніченко копіював поведінку колишнього вчителя К. Генлейна, який напередодні ІІ світової війни керував нацистською 5-ю колоною в Чехословаччині.

 

Діяльність створеної Г. Генлейном Судетсько-німецької партії, що боролася з неіснуючими порушеннями прав німецькомовної меншини в Судетах стало важливим фактором у розчленуванні Чехословаччини та подальшого перетворення суверенної держави та маріонеткову під назвою “Проекторат Богемія і Моравія”.

 

За свою діяльність К. Генлейн одержував нагороди з рук нацистського Фюрера, а Колісніченко – від “національного лідера” Російської Федерації (В. Василенко. Момент істини для українського політикуму і суспільства // Український тиждень 2013.-2 липня.

 

Україна – справді унікальна країна

 

Таких країн більше немає у світі. Тут націоналістами називають людей тільки за те, що вони розмовляють своєю мовою. А якщо ці самолюбці ще хочуть, щоб із ними також говорили по-їхньому, тоді бери вище – це вже нацисти, расисти чи що найменше фашисти… тому так і живемо…» (В. Шкляр. Чорне сонце. Харків: “Клуб сімейного дозвілля” – 2016, 304 с.). У цій ситуації українці з півдня та сходу переходять на спілкування українською мовою. На питання своїх батьків про те, чому вони так зробили відповідають, що вони живуть в Україні.

 

Рідна мова наш скарб

Рідна мова – наш скарб (робота учнів Старобільського медичного коледжу)

 

Найгірше становище української мови було у московинській імперії царських і, особливо, більшовицьких часів. Тут тиск на мову був не тільки зовнішній, а й внутрішній. До жовтневого перевороту забороняли українську пресу, не дозволяли відкривати українські школи, не друкували наукових праць українською мовою, але український народ на всіх теренах свого поселення розмовляв своєю мовою так, як хотів. У радянський період після репресій 30-х років, після заборони українського правопису 1933 р., нам почали вказувати, яких слів і синтаксичних конструкцій уживати, як писати та як вимовляти те чи інше слово. І все це – заради наближення нашої мови до російської. Насаджували теорії про «гармонійну» двомовність, внаслідок якої російська мова нібито справляла “благатворний” вплив на українську. Така двомовність не мала нічого спільного з двомовністю ісландців. Адже ісландці вивчили англійську мову для спілкування з чужинцями. Мовою душі вони назавжди залишили рідну, ісландську (О. Пономарів, Урядовий кур’єр, 17 грудня 2013 р.).

 

Мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості попередніх поколінь. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайною чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом із тим мова – це своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу у загальносвітовому житті. Їй притаманна єдність, взаємозв’язок і взаємозалежність усіх складниць, належачи до так званих “вторинних систем”, мова існує не окремічно, а в суспільстві як похідна від нього, існує вона як різноманітні акти мовлення, котрі ми повторюємо усно та фіксуємо письмово. Мова є основною формою національної культури і насамперед першоосновою літератури.» (Микола Зубков, газета «Український простір», 1 листопада 2008 р.).

 

Регіональні мови та мови національних меншин

 

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, ухвалена у Страсбурзі 5 листопада 1992 р. не сприятиме захисту мов, які справді потребують цього, бо зникають (гагаузька, кримськотатарська, ромська, караїмська та ін.), а навпаки – призведе до подальшого винародовлення, бо носії цих мов перейдуть на «общепанятниє».

 

Незрозумілим лишається й поняття «національна меншина». Громадяни України не мають запису про їхню належність до будь-якої нації. Висліди цієї недалекоглядної політики відлунюють у сьогоденні. Маргінально-ортодоксальні ліві партії і так звана “п’ята колона” зманкуртованого населення раз поза раз (зазвичай перед виборами) розмахують жупелом двомовності. У висліді мова однієї із найдавніших націй почала втрачати на власній землі природну якість. Натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч – «суржик» (Микола Зубков, газета «Український простір», 1 листопада 2008 р.).

 

Як показує історичний досвід народів країн Балтії, вони не переходили на мову окупанта. Берімо за зразок народи країн Балтії, які за радянської окупації не принижувались до того, щоб переходити на мову окупантів. І тому вижили. Зрештою, чудовий приклад дають нам більшість ведучих телепередач. Хоч би якою мовою говорив співрозмовник, вони не відступають від державної мови. І як не вихований постає не ведучий, а той співрозмовник, український громадянин, який по-колоніальному пихато ігнорує мову народу, серед якого живе, рідну мову, мову наших прадідів, яку вони виплекали й пронесли багатою крізь нестерпно важкі лихоліття, ми повинні, хай там що, відстояти перед навалою новітніх варварів». (Ющук І. Якщо хочемо вижити // Літературна Україна – 2007).

 

Радянський лінгвоцид знекровив українську мову

 

Від 1933 року радянська влада поклала край як українізації взагалі, так й українському пуристичному термінотворенню зокрема. Українських філологів, які були причетні до цього процесу, було репресовано. Їхні праці затавровано як шкідницькі та «буржуазно-націоналістичні». Термінологічні словники вивезено з України і знищено.

 

Критик українських пуристів Степан Василевський писав:

 

“Ми маємо справу з ворогом озброєним, який перегорнув не одну тисячу сторінок етнографічних пам’яток і взагалі різних літературних джерел.

 

За «чистою наукою» Тимченка, Кримського, Курило та ін. ховалися фашистські інтервенціоністські плани: “ми, озброєні наукою Маркса-Леніна-Сталіна, остаточно доб’ємо ворога і побудуємо більшовистське мовознавство, гідне доби соціалізму”.

 

У 1936 році з’явився очищений від “націоналістичних” елементів Словник медичної термінології, укладений “бригадою наукових працівників”. Цей словник задемонстрував цілковите знекровлення національної медичної лексики. Відтоді і аж до початку 90-х років ХХ століття наукові терміни в українській мові творилися вже або шляхом калькування чи прямого запозичення з російської мови або перенесення інтернаціоналізмів із цієї ж російської. Лишень було б менше розбіжностей між двома «братніми» мовами». (І. Магрицька. «Наукова мова в постколоніальній Україні». Радіо Свобода, 22 грудня 2012 року.)

 

Дії громадян України:

 

  1. Розгортання у ЗМІ проектів з розкриття технології Кремля щодо ліквідації українського суспільства і державності, насамперед шляхом окупації російською мовою українських теренів.
  2. Розкриття у ЗМІ сутності юридичного визначення колаборанства для надання якісної інформації всім без винятку громадянам України з метою своєчасного інформування ними СБУ та інших правоохоронних органів про антиконституційні дії та наміри представників “руського миру” в Україні та за її межами. При цьому актуальним є показ міжнародного досвіду захисту власних громадян від колаборантів шляхом створення умов для їх виїзду за межі держави (досвід Чехословаччини відносно сприяння колаборантам із Судетів у переїзді до Німеччини).

 

Дії Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України:

 

  1. Невідкладно запровадити системні законодавчо-урядові рішення щодо приведення критеріїв громадянства до стандартів передових європейських країн, насамперед Франції, як країни-аналогу.
  2. Реалізація проектів всебічного розвитку мови корінних народів – української, як державної та інтегрального чинника єднання всіх народностей України із 100% охопленням її знання всім населенням України (як у Франції – французької). Це ж стосується кримськотатарської, караїмської, гагаузької та ромської мов в місцях проживання їх носіїв.
  3. Методика і шляхи опанування громадянами України української мови як державної, а також української культури та історії мають базуватись на сучасних технологіях відповідно до потреб конкретних верств населення враховуючи специфіку кожного регіону України.
  4. Реалізація проектів для сприяння опанування української мови для українців, які проживають на етнічних українських землях в РФ, Білорусі, Польщі, Словаччині, Румунії, Угорщині, Молдові, а також для задоволення мовних і культурних потреб українства в країнах Балтії, Кавказу, Центральної, Східної та Західної Європи, США, Канаді, Австралії, Аргентині, Бразилії Казахстані та ін.
  5. У межах окремих проектів на державному та регіональному рівнях відродити пам’ять українських філологів, які успішно боролися за збереження української мови і культури, в т.ч. в галузі термінотворення. Доцільним є перевидання праць таких видатних вчених як Ю. Шевельов, А. Кримський та ін.
  6. Кардинально покращити боєздатність Збройних сил України до стану спроможності наносити ефективні асиметричні ракетні удари по окупантам з метою унеможливлення захоплення території України.
  7. Сприяти СБУ в переході до стану реальної спроможності захищати українське суспільство від колаборантів. Насамперед це стосується нейтралізації дій спецслужб РФ і колаборантів на території України та в сусідніх державах, особливо в інформаційній сфері.