Спитайте людину, котра приводить свого сина чи доньку на езотеричний семінар або до молитовного будинку: навіщо вона так вчиняє? У відповідь ви почуєте, що діти нібито потребують особливих методів виховання – відмінних від світських.

 

---

 

Складно уявити собі батьків, які б не бажали своїм дітям добра, не хотіли б виростити з них чесних, добропорядних і успішних людей. Але чому ж тоді є сім’ї, в яких дітей змалечку примушують вірувати в забобони і прокляття, чому залучають їх до участі у проведенні окультних ритуалів? Хіба можуть окультизм і містика принести щастя дітям?

 

Деякі батьки переконанні, що тільки «духовні» знання можуть виховати дитину досконалою, що тільки в їхньому релігійному зібранні (групі, організації, церкві) її можна убезпечити від усього «гріховного» чи врятувати від міфічної «системи».

 

 

До того ж, і чинний Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», що у ст. 3 закріплює право на свободу совісті, передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії (абз. 3). Так, намагаючись виростити своїх дітей добрими, чуйними та чесними людьми, дорослі шукають допомоги у містичних віровченнях. Насправді ж містика і псевдорелігії відіграють у житті дитини зовсім іншу роль.

 

Мама маленького Ігоря втекла з Києва у російську тайгу

 

Під час літніх канікул Ігор, який успішно закінчив третій клас, весело проводить час із друзями та любить грати у футбол. Поки батько ще на роботі, бабуся з дідом з інтересом спостерігають за спортивними баталіями та вболівають за онука. Про маму хлопець згадує лише зрідка та без емоцій.

 

– Перші передвісники – перші, як кажуть, «тривожні дзвіночки» ми таки пропустили, – розповідає Катерина Сергіївна, бабуся Ігоря, – та і хто б міг подумати, що коли роки чотири тому – Ігор ще ходив до садочка – донька стала забагато розповідати то про «життя в гармонії з природою», то про натуральні продукти, що це переросте в такий дикий фанатизм. Ну, думаю, вона як раз розійшлася з чоловіком, болісно переживає розлучення та намагається так відволіктися чи знайти собі якийсь інтерес.

 

Потім, десь невдовзі ми помітили, що коли вони з онуком приїздили до нас у гості, Настя стала погано їсти. Все перебирала – те не буду, се не буду… Ми теж з батьком думали, що це вона фігуру береже. А згодом все рідше й рідше стали приїздити. Донька постійно казала, що зайнята, заклопотана, що в неї справи…

 

Ми з батьком допомагали. А як же інакше? Я тоді як раз вийшла на пенсію. Як приїду до Насті – поки вона на роботі, прибираю, готую, щоб вона хоч відпочивала. Бо дитина моя виглядала дуже втомленою, просто змученою. Навіть косметикою перестала користуватися. Хоча то діло таке, молода ще жінка, без макіяжу можна обійтися. Тільки от коли людина не користується дезодорантом, то для оточуючих це, м’яко кажучи, не зовсім приємно. Я їй намагалася делікатно натякнути – вона і слухати не хоче, відмахується. Дезодоранти, мовляв, це страшна хімія, всі дуже шкідливі.

 

До речі, я тоді вже бачила в неї ті книжки, їх ціла полиця зібралася. Пам’ятаю, що було написано: Мегре. Я їх навіть не відкривала й не знала, про що там ідеться. Взагалі чомусь думала, що це збірка детективів про комісара Мегре – пам’ятаєте, французький фільм такий був?.. 

 

Діти – маленькі заручники дорослих

 

Катерина Сергіївна із жахом згадує той день, коли вона востаннє розмовляла зі своєю донькою:

 

– У вихідний я приїхала до Насті – як зазвичай, із гостинцями для неї та для Ігорька. Приготувала їм усе, що вони люблять. Голубці привезла. Це треба було бачити, який скандал вона мені влаштувала за ті голубці! Накинулася на мене, наче мегера. Кричала, що я хочу отруїти дитину, бо їсти м’ясо, виявляється, є «згубною пристрастю»…

 

– Поряд із дитиною має бути мама. Але вона може повернутися лише після того, коли викине зі своєї голови ту маячню, яка несумісна з вихованням дітей, – висновує дідусь, Станіслав Володимирович.

 

Дивлячись на цю приємну подружню пару, складно уявити, скільки всього їм довелося витерпіти, рятуючи маленького онука від витівок фанатичної матері. Єдина їхня донька Анастасія зійшлася з якимось любителем езотерики й подалася з ним у віддалений регіон Російської Федерації, щоб там розбудовувати екопоселення «анастасійців» (у даному випадку назва найменування культу збігається з іменем чергової його жертви). Колишній чоловік Анастасії – батько Ігоря, не надав дозволу на вивезення дитини за кордон. Завдяки батькові хлопчик залишився вдома. Після розлучення батько так і не одружився, і тепер увесь свій час присвячує синові. Ігор став краще навчатися і практично перестав хворіти.

 

Ця історія багато в чому схожа на історію колишнього чоловіка й сина Марини Цвигун, яких вона покинула в Донецьку та втекла до Києва, щоб там явити себе як «Матір Миру – Марія Деві Христос». Її чоловік – такий само порядний, скромний і працьовитий, виховав сина сам. Він працював разом із моєю мамою та жив неподалік, тому я знаю цю історію. У колективі його шанували за відповідальне ставлення до роботи й сумлінність. Навіть дивно, як міг абсолютно адекватний, позитивний чоловік колись зійтися з такою дивакуватою особою, якою була Марина у молодості.

 

Ідеї потойбічного життя і смерті – навіщо це дітям?

 

До якої б «нової віри» ви б не звернулися, до основи кожної з них покладено догму про те, що земне життя є тимчасовим. Наприклад, у Товаристві Вартової Башти та Трактатів запевняють, що Єгова знищить смерть, і тільки в їхній організації можна здобути вічне життя, котре настане після завершення життя земного. Гаразд, коли «істинне життя» розпочинається після смерті, то навіщо тоді намагатися досягнути щастя на землі? Адже це все одно неможливо.

 

«Все так і є, – такої ж позиції дотримуються й адепти Школи Єдиного Принципу, – все тимчасове. Людина не вмирає, а повертається додому».

 

 

Нескладно здогадатися, які установки тим самим вкладають у голови маленьким хлопчикам і дівчаткам. Їм привчають до пасивності, виховуючи у них байдуже ставлення до всього мирського (світського) і земного.

 

 

Кожному відомо, що для того, аби досягти успіху в житті й бути при цьому гідною людиною, що приносить користь своєму народові, необхідно наполегливо працювати, йти до поставленої мети, постійно оволодівати новими знаннями. Українська шкільна освіта побудована таким чином, щоб дати юним громадянам знання, потрібні їм у подальшому житті. Для цього дітей ще з молодших класів навчають правопису й математиці, природознавству та іноземній мові, літературному читанню та малюванню. У старшій школі поступово вводяться такі предмети, як історія, біологія, алгебра й геометрія, фізика, астрономія, хімія тощо.

 

А що ж можуть дати дітям окультизм і езотерика? Вони прищеплюють їм відсталі погляди, спотворені уявлення про навколишній світ, які суперечать даним науки, засмічують дитячу свідомість фантастичними вигадками про «езоосмічну решітку» чи неіснуючі потойбічні світи, населені дивовижними істотами. Озброюючи свої дітей подібними «знаннями», батьки калічать їх духовно.

 

Страх – основа виховання

 

Але цим не вичерпується та небезпека, на яку наражаються діти в сектах і ті, чиї батьки захоплюються новітніми віровченнями. Значної шкоди це завдає їхньому фізичному та психічному здоров’ю, що особливо відбивається на психіці підлітків. Про відмову від обов’язкової імунізації дітей (щеплень), яка дістала катастрофічного поширення, вже і так було сказано багато. Крім цього, заражені різними мракобісними ідеями батьки вдаються до засобів «нетрадиційної» медицини (часто зі смертельними наслідками) або відмовляються від лікування взагалі, сподіваючись на молитви чи допомогу «вищих сил».

 

Нерідко в сім’ях сектантів дітей виховують за допомогою жорстких методів залякування. Залежно від того, до якої псевдорелігійної течії належать батьки, вони застосовують свої прийоми для того, щоб тримати дитину в постійному страху. Це може бути страх перед якимось злим божеством, яке все бачить, все знає та жорстоко карає за кожну провину, страх перед настанням кінця світу, страх перед різними міфічними персонажами тощо. Наприклад, батьки Едварда-Олександра (Алістера) Кроулі, що були фанатичними сектантами, з дитинства залякували його «звіром Апокаліпсису». Нерідко мати називала «звіром» і самого Едварда-Олександра. До чого це призвело у майбутньому і як закінчив своє життя «окультист», усім відомо.

 

Діти особливо вразливі до подібних залякувань. Вони завжди сприймають за правду всі страшні історії. Тому розповіді дорослих про те, що невидимі сили існують і постійно стежать за ними справляють на дітей сильне враження. Цей страх починає переслідувати хлопчика чи дівчинку всюди та постійно. Страх пригнічує дитину, робить її замкненою, невпевненою, безрадісною. Такі рани залишає в душі дітей виховання, засноване на страху.

 

Про тих, кому вдалося вирватися

 

Фанатичні захоплення батьків-сектантів породжують дисонанс у душі дитини, закладають протиріччя у світогляді, що тільки формується. Діти не можуть їх примирити й наполегливо шукають виходу з такого становища. Якщо дитина все ж таки відвідує школу (в багатьох сектантських сім’ях діти «навчаються» вдома), там вона отримує знання.

 

У школі вчителі розповідають про закони фізики й хімії, пояснюють природні явища, розкривають учням побудову Всесвіту. А вдома батьки з промитим мозком навіюють дитині, що повернулася з уроків, геть інше. Вони розповідають, що все відбувається не за законами природи, а за велінням Перуна, Велеса, Даждьбога та цілого сонму істуканів, яким вони поклоняються. Кому ж тоді вірити?

 

Одні діти, що не змогли впоратися із протиріччями, в дорослому житті змушені нести на собі цей тягар. Інші, кому це таки вдалося, загартовуються й дістають свого роду «імунітет» на майбутнє:

 

«У школі нас навчали правильно писати, чітко формулювати свої думки. А вдома мама з вітчимом перекручували звичні слова, переставляли їх місцями, і це так неприємно звучало… Вони спотворювали звичні слова так, що здавалося, у мене вдома розмовляють чужою для мене іноземною мовою.

 

По вихідних і на якісь свята ми ходили на «наше місце», яким було поганське капище на околиці селища. Мама й вітчим наряджалися у дивні «слов’янські» одежі, із собою брали то співочу чашу, то інші артефакти, призначення яких мені ніколи не було цікаве. Там до них приєднувалися друзі – жінки та чоловіки. Вони разом водили хороводи, співали та стрибали через вогнище. Я теж ходила з батьками, але тільки для того, щоб погуляти й відпочити на природі.

 

Ці походеньки на капище не припинилися навіть коли народився мій молодший брат. Його, зовсім маленького, теж брали із собою. Вітчим грав на якомусь музичному інструменті (забула, як він зветься), що видавав на одній тональності один довгий і протяжний звук: «дзееееень-дзеееень-дзееееень». Мама босоніж обходила «сторони світу» і щось промовляла. Вона часто казала, що школа – тюрма для дітей.  

 

Тоді я дивилася на все це і думала, що ніколи, ні за що на світі не хочу жити так. Не хочу бути такою. Я обрала для себе інший шлях», – пригадує Марина, майбутній військовослужбовець.

 

 

Вирватися з-під впливу батьків-неоязичників Марині допомогла мрія. Дівчина поставила перед собою мету, якої прагнула всіма силами:

 

«Я поїхала до Києва та здійснила свою мрію. Вступила до військового вишу, стала курсантом. Дуже подобається навчатися. Я не боюся труднощів і чітко розумію, яку професію для себе обрала. Тому до випробувань готова».

 

Яку небезпеку несуть секти дітям

 

Сектантське виховання дітей нерозривно пов’язане із залученням їх до участі у містичних обрядах, котрі завдають шкоди здоров’ю дітей. Зазвичай такі заходи мають груповий характер. А там, де збирається багато людей, завжди існує небезпека поширення інфекційних захворювань.

 

Не меншу небезпеку становлять для дітей і підлітків подорожі до «місць сили», куди деякі фанатичні батьки тягнуть їх разом із собою. На таких «місцях сили» часто збираються особи, що страждають на різні захворювання і вважають, що занурення у «цілюще» джерело чи прикладання до дольмена може їх вилікувати чи здійснити заповітні бажання. Ті містичні «місця сили», що у нашій країні вважаються «цілющими», являють собою справжні розсадники різних інфекцій. І туди батьки везуть своїх дітей. Хіба можна виправдати таку безвідповідальність?

 

Серед культових практик і доктринальних основ різних віровчень особливе місце посідають практики голодування, веганство та сироїдіння. Дотримання такого раціону харчування згубно позначається на здоров’ї дитини.

 

У жінок, які час вагітності вживали тільки вегетаріанську їжу, діти народжуються слабкими та хворобливими. Нерідко вони мають патології розвитку.

 

А якщо дітей і підлітків позбавляють найбільш поживних продуктів, як це робила мама Ігоря, про яку йшлося на початку цієї статті, то шкоди від цього анітрохи не менше. Ігореві знадобився цілий рік для того, щоб позбутися проблем із травленням і розладів сну.

 

Діти в сектах – лихо для майбутнього всієї країни

 

Можна було б ще зупинитися на тому, як негативно впливають на дітей сектантські забобони батьків-сектантів. Втім, ця коротка розповідь про те, як страждають беззахисні діти, має спонукати батьків переглянути їхні методи виховання.

 

Окультизм, езотерика, неоязицництво та інші псевдорелігії не здатні допомогти дітям стати видатними, необхідними для нашого суспільства, гідними людьми. Містицизм не може сформувати в дитини ті корисні якості, котрі повинен мати кожен свідомий українець. Нашому народові та всім органам влади потрібні громадяни освічені, з державницьким типом мислення, сильні духом і готові брати на себе відповідальність за майбутнє країни.

 

Поширення сектантства є серйозною перешкодою на шляху виховання підростаючого покоління. І над цим варто замислитися батькам, які бажають щастя своїм дітям.