Стратегія побудови сучасної української системи охорони здоров’я

«Ми так довго збирали врожай там, де нічого не сіяли, що забули про потребу сіяти», – ці мудрі слова належать Стівену Р. Кові, авторові книги «7 звичок надзвичайно ефективних людей» [1].

 

Охорона здоров’я України хворіє системно, знаходячись в стані пострадянської стагнації. Майже половина бюджету системи охорони здоров’я складають неформальні платежі громадян [2]. Кожна п’ята гривня в цих платежах є корупційною [3].

 

Система медичних послуг неспроможна зупинити процес зростання поширеності захворювань, в тому числі первинних. Вона “шаленіє в порочному колі” бідності медичного персоналу і грабунку пацієнтів. Проявом безладу є хаотичне втручання у процес надання первинної медичної допомоги з боку фахівців високовитратної спеціалізованої медичної допомоги. Наслідком цього є примусова госпіталізація 66% громадян [4].

 

Тому сьогодні одним з першочергових завдань українського суспільства і влади є розбудова нової системно-збалансованої охорони здоров’я. Вона має базуватись на успішній стратегії проведення адміністративно-територіальної реформи та реформуванні місцевого самоврядування, насамперед в інтересах охорони здоров’я та освіти громадян. Це дозволить привести до стандартів передових країн фінансово-економічну та медичну складові надання лікарської допомоги. Так, надання профілактичної та первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини стане основним завданням на базовому (село, селище, місто) рівні, спеціалізованої медичної допомоги – на районному та високоспеціалізованої – на обласному рівнях. Місія невеликого за штатом МОЗ України полягатиме у розробці та координації впровадження стратегії розвитку сфери охорони здоров’я України.

 

Зазначений підхід має стати складовою загальноукраїнської стратегії розвитку суспільства та держави на десятирічний період, а про її виконання щорічно звітуватись у посланнях Президента України до Верховної Ради України.

 

Ефективне проведення адміністративно-територіальної та реформи місцевого самоврядування має базуватись на гармонізації відносин громадянина з громадами, громад з районами та областями. Центральною фігурою цих змін має стати задоволення потреб пацієнта за місцем його проживання у громаді.

 

 

Модель влади, насамперед, у вирішенні питань системи охорони здоров’я має базуватися на адміністративно-територіальній перебудові як найважливішій ділянці державотворення. Вона має зняти конфліктність на ментальному рівні між прагненням до гідного життя, побудованого на індивідуалізмі, і бідністю, пов’язаною з несприятливим середовищем самореалізації. Це стосується не тільки пацієнтів, а також лікарів і медичних сестер. Актуальним є впровадження економічних зон для розробки і реалізації нано- і біотехнологій в інтересах охорони здоровя, розвитку фармацевтичної індустрії. Остання має протягом десятеричного періоду в три-чотири рази наростити свій потенціал.

 

Формування стратегічного напряму розвитку системи охорони здоров’я потребує глибокого дослідження причин виникнення існуючих проблем. Очевидно, що пострадянська модель системи охорони здоров’я виявилася нежиттєздатною.

 

Україна потребує подвійного нарощування потенціалу надання медичних послуг. Для цього необхідна стратегія стабілізаційної діяльності системи охорони здоров’я. Вона має передбачати 100% охоплення громадян послугами ПМСД на засадах розвиненої сімейної медицини. Фінансових ресурсів на рівні громад, районів та областей на сьогодні достатньо для задоволення потреб найбідніших та бідних громадян України, які складають до 30% від загальної кількості населення. Насамперед, це стосується дітей, людей з інвалідністю та членів суспільства, які не спроможні подбати самі про себе [5].

 

Зростання фінансування пріоритетного розвитку ПМСД на засадах сімейної медицини має базуватись на легалізації неформальних платежів населення в обсягах 5-7% щорічно шляхом надання права закладам охорони здоров’я встановлювати реальні тарифи.

 

Система охорони здоров’я має стати інвестиційно-привабливою у тому числі для іноземних інвесторів. Це можливо на основі рівноправного функціонування всіх форм власності у кожному із видів медичної допомоги, фінансово-економічної прозорості, повної автономності закладів охорони здоров’я з правом встановлення тарифів в межах договірних цін. Останні щорічно юридично закріплюються, як результат узгоджень, між асоціаціями пацієнтів, лікарів, міністерствами фінансів та охорони здоров’я України, Фондом загальнообов’язкового медичного страхування та приватними страховими компаніями.

 

Особливо актуальним є сприяння у функціонуванні приватних сімейних лікарів, консультативно-діагностичних центрів, паліативної та хоспісної, спеціалізованої та високоспеціалізованої, реабілітаційної медичної допомоги, а також фармацевтичних послуг.

 

В умовах перебування країни у стані війни, анексії Криму та окупації половини території Донецької та Луганської областей військами РФ, у сфері охорони здоров’я цих регіонів необхідно впровадження спеціального режиму управління. Це має стосуватись і відповідного післявоєнного періоду.

 

Системні протиріччя існуючої пострадянської монополізованої і тінізованої сфери охорони здоров’я на фоні несприятливих соціально-економічних умов проживання значної частини громадян потребують прийняття кардинальних і вкрай непопулярних рішень.

 

В умовах підписання та ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС та про зону вільної торгівлі, стратегія розвитку системи охорони здоров’я має носити випереджувальний характер на інноваційних засадах.

 

Стратегічна мета – це побудова сучасних функціонально-дієздатних українських державних, комунальних, приватних інститутів в сфері охорони здоров’я для розв’язання завдань забезпечення реальної і доступної для громадян якісної медичної допомоги. Насамперед, це стосується малозабезпечених категорій громадян, дітей та інвалідів. Система державної політики в сфері охорони здоров’я має базуватись на створенні ринкових умов для впровадження інновацій в систему охорони здоров’я, демонополізації і детінізації галузі.

 

Мегаскладне завдання реформи системи охорони здоров’я має базуватись на економічних, правових, медико-профілактичних, осмислених і системно збалансованих рішенях.

 

 

Шляхи вирішення завдань. Для системного вирішення концентрованих та інтегрованих проблем у державі, насамперед у сфері охорони здоров’я, необхідне єднання дій Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Діюча законодавча  та інша нормативно-правова база, які регулюють насамперед економічну сферу життя, протягом десятиліть нерідко ухвалювалось, як результат лобіювання корпоративних інтересів фінансово – промислових груп та ТНК на шкоду українській державі та суспільству. В зв’язку з цим, доцільно надати Президенту України право протягом п’ятирічного періоду видавати укази з економічних питань, які не врегульовані законами [6 с.2].

 

Радикальна зміна економічної системи, в тому числі системи охорони здоров’я, потребує надзвичайних повноважень, – як для Президента, так і для уряду, які мають спиратися на високий фаховий рівень і консолідований, навколо ідеї розбудови конкурентоспроможної держави та її економіки, парламент. Тобто має діяти формула – сильний президент, сильний парламент, сильний уряд, сильна громада, успішний та вмотивований громадянин-український державник.

 

Ключові положення стратегії розвитку системи охорони здоровя України щодо державного регулювання мають обґрунтовуватись професіоналами з економічних, правових та медичних питань. Стратегія має розроблятися закордонними та вітчизняними фахівцями, які мають особистий успішний досвід обґрунтування і впровадження сучасних управлінських і фінансових стандартів у сфері охорони здоров’я. Корекція має проводитись страховими компаніями, асоціаціями економістів, юристів і медичних працівників різних видів надання медичної допомоги. Це має базуватися на персональній відповідальності розробників стратегії за ефективність впровадження державної політики.

 

Система охорони здоров’я України потребує щорічного нарощування на 7-8% потенціалу медичних послуг на базовому – районному та обласному рівнях. Воно має базуватись на скороченні нераціональних витрат. Насамперед, це стосується кардинального зменшення фінансування управлінського апарату на всіх рівнях та перерозподілі витрат урядового бюджету на користь місцевих бюджетів системи охорони здоров’я. Це в деякій мірі відповідає положенням «Державного бюджету України на 2016 р.» щодо зростання фінансування видатків місцевих бюджетів, у тому числі на охорону здоров’я [7].

 

Докорінна зміна системи охорони здоров’я можлива на базі пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини та впровадженні системи загально обов’язкового медичного страхування, пропозиції доступних і високоякісних фармацевтичних препаратів.

 

Актуальним є нарощування конкурентоспроможності надання всіх видів медичної допомоги, у тому числі високоспеціалізованої, за стандартами країн ЄС. Архітектура нової системи охорони здоров’я України може стати конкурентоспроможною при належному створенні державою сприятливих умов для розвитку ринку медичних послуг. Вона має базуватись на національних критеріях та індикаторах якості і доступності медичної допомоги. Важливим є збереження сучасних наукових, лікарських, фармацевтичних шкіл, які визначають високоякісний стан окремих медичних закладів в Україні.

 

Загальний обсяг урядових видатків на систему охорони здоров’я має щорічно скорочуватись на 5% шляхом його перерозподілу на потреби громад. Урядові витрати на систему охорони здоров’я протягом 5 років мають зменшитись на 25%. Вивільнені кошти мають направлятись на фінансування надання медичних послуг на базовому, районному та обласному рівнях.

 

Висновки. Успішне проведення адміністративно-територіальної реформи та реформи місцевого самоврядування має створити належне інституційне середовище для підтримання громадянами здорового способу життя та для ефективної діяльності лікарів і медсестер по наданню насамперед профілактичної, ПМСД на засадах сімейної медицини та спеціалізованої медичної допомоги.

 

Стратегія виходу із стану стагнації сфери охорони здоров’я полягає у високоякісному підборі і підготовці сімейних лікарів та сімейних медичних сестер за сучасними стандартами, гідній оплаті їхньої праці виходячи із якості і своєчасності наданих послуг та реальної завантаженості. При цьому 50% лікарів від загальної чисельності лікарів в країні мають бути сімейними лікарями при 35% їх фінансуванні від загального обсягу фінансування системи охорони здоров’я на подушній основі за надані профілактичні, діагностичні та лікувальні послуги.

 

Що стосується спеціалізованої медичної допомоги, то вона має надаватися шляхом використання механізмів направлення до її установ пацієнтів від сімейного лікаря. При цьому гідна оплата праці має здійснюватись на основі обрахованої вартості лікування конкретної нозології згідно класифікатора діагностично-споріднених груп при дотриманні значного масштабу навантаження на одного вузькоспеціалізованого фахівця. Це створить умови для підтримання ним належного рівня професіоналізму.

 

Список використаних джерел:

  1. С.Кові. 7 звичок надзвичайно ефективних людей / Стівен Р.Кові; пер.з англ.. О.Любенко. – 2-е вид.,стер. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля»,2015. – 384с.
  2. Національні рахунки охорони здоров’я (НРОЗ) України у 2014 році [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2016/bl/02/bl_nroz14_pdf.zip.
  3. Оцінювання рівня корупції: засади української моделі: науково-практичний посібник/О.В. Сердюк, І.М. Осика, О.В. Волянська, М.Ю. Огай. – К. :Атіка, 2011. – 116с.
  4. Проект ЄС « Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні». Посібник з управління лікарнею для керівників лікарень. – Режим доступу: http://www.eu-shc.com.ua/ua/book1.html?id=34
  5. Лібанова Е.М. Бідність населення України: методологія, методика та практика аналізу. / Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України/. – К.: КНЕУ, 2008. – 328с.
  6. Гальчинський А. «Національна ідея – побудова України в Україні. На це повинна орієнтуватися і наша стратегія» / Гальчинський А.// Дзеркало тижня. – 4 жовтня 2014 р. – №35 (181). – с.2
  7. Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/928-19.

 

                                                                                 Олександр Корнійчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *